У процесі історичної ходи людського суспільства старше покоління не скупиться на оцінку молоді. “Ми такими не були, ми були скромнішими і наші інтереси були більш суспільними”, – вважають вони, навіть не задумуючись, що свого часу їхню поведінку і дії так само оцінювали їх батьки, будуючи своє твердження на отриманих від попередників надбаннях. Це закономірно, бо на суспільний прогрес насамперед реагує підростаюче покоління. У цій закономірності вагоме, то й провідне місце належить діям, уподобанням і новаторствам старшого покоління.
Реалізуючи свої можливості і вміння, користаючи з уже набутих знань, людина старається залишити по собі слід на землі. Хтось у своєму мистецькому доробку, хтось у наукових відкриттях, хтось отриманими від Бога і відкритими в собі талантами, тільки б авторитетно про себе заявити і відповідно отримати як не славу, то бодай тимчасову похвалу. Якби всі ці старання носили в собі характер добра, так бажаний прогрес був рушійною силою вперед усього людського суспільства. Чи так є? Кожний відповість: бажаного результату немає. І тут виникає нове запитання – чому? Скептик може заперечити і сказати: це неправда! Людина сьогодні готова контактувати з іншими цивілізаціями Вселенної; збулася її мрія, вона злетіла до неба і в такий спосіб готова назвати себе володарем часу; сьогодні в різний спосіб облегшила собі працю відкриттями і придуманими засобами; досягла бажаних результатів у різного роду здобутках; пізнала сама себе і ефективно втрутилась у боротьбу організму з хворобами і тілесними проблемами. Це правда, але свідома людина знає наслідки цих досягнень. Що найстрашніше, то наш прорив до неба, у космос, швидкісне пересування по землі, нові заводи і фабрики зі своїми відходами – відпрацьованими газами – викликали найстрашнішу проблему – загрозу екологічної катастрофи планети. І якщо десятиріччя назад це було лише предметом дискусії науковців, то на сьогодні це крик душі небайдужих до майбутнього. Генетична модифікація рослин, тварин, птиць вважається найкращими заходами в розв’язанні питання нагадування людства. Поза тим вчені б’ють на сполох, що такий “прогрес” – катастрофа для людини і може викликати модифікацію клітинної системи самої людини. Дивовижний успіх, намагання стати подібними до Господа через клонування людини – остаточний крок до переродження в особистість, зовсім не богоподібну. І таких фактів можемо назбирати немало. Хтось може вважати, що сказане вище заохочує до мертвого стояння на місці, осуджує і гальмує всякий прогрес чи поступ людства уперед. Але це не так.
Бог хоче, щоб людина в часі земної ходи досягла надзвичайного успіху. Так далеко повинна піти уперед, щоб осягнути мету, поставлену перед нею, – досягти подоби Божої (Бут. 1:26). Остаточно цей стержень людського існування постійно живить людину. У своїй суті вона бажає бути творцем і панувати над усім. Але в Божому задумі було піднести людину до Божої подоби через співпрацю з самим Господом. І коли людина це усвідомлює, приходить до висновку, що її творча сила об’являється через відтворення і відчитування Божої Премудрості, скритої в суті планети Земля і в розумі людини, що має право на співдію з Божественною Премудрістю. Цю ідею можна відчитати в багатьох релігіях світу, і якби людина до цього прислухалася й у такий спосіб контролювала свої дії, могла б збагнути і слова самого Христа, що її правдиве життя полягає в служінні істині і пізнанні радості, і то повної радості.
Чим живить старше покоління молодь, що приходить йому на зміну? Чи спрямовує на істинне богопізнання і богопочитання, чи прищеплює істинні цінності, в яких молода людина визріє як особистість, гідна Божої уваги? Відповідь на ці запитання важка і зобов’язує глибоко задуматися.
Формування молодої людини починається в родинному домі. І першочерговим обов’язком, покладеним на батьків, є не лише нагодувати і вбрати своє чадо, відкрити його для Бога і дати йому можливість пізнати Творця. Це для багатьох обмежується хрестинами. До чого зобов’язується людина через це таїнство, які привілеї її чекають і на що вона може розраховувати – про це більше ніхто не говорить.
Приймаючи наречених, що готуються отримати Тайну Вінчання, дуже часто ставиться запитання, чи в їхньому домі читали колись для них та й чи взагалі читали Святе Письмо, чи хтось з родичів говорив на релігійні теми, про Христа? Майже у всіх випадках я зустрічався з відповіддю – ні! Власне байдужість, радше замовчування релігії провокують нашу молодь самостійно шукати чогось незвичайного. Маючи перед очима не найкращий зразок християнства в невігластві старшого покоління, для якого співжиття з Богом – зберегти традицію празників та відвідин церкви, молоді люди шукають істини в інших релігіях. У розмовах з ними сьогодні масово відчувається релігійний плюралізм і шукання нових форм релігійності.
Чи вдавалася б молодь до грубої астрологічної фальсифікації і пригнічувала себе, чи прив’язувала б свої успіхи до гороскопів, якби часто повторювала слова псалмопівця: “Господи, Владико наш, яке то величне на цілій землі Твоє Ймення, Слава Твоя понад небесами!… Коли бачу Твої небеса діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш? А однак учинив Ти його мало меншим від Бога, і славою й величчю Ти коронуєш його!” (Пс. 8). Ні, усвідомлення власної гідності, відтак прийняття Божої опіки в щоденне життя були б для людини достатніми, щоб проводити боговгодне життя і живитися Божою надією.
Хто повинен докласти якнайбільше зусиль, щоб молоді люди могли опиратися спіритизму, різним окультним наукам, ворожбитству, чаклунству? Святе Письмо чітко осуджує такий блуд: “Душа, що звертається до померлих духів та до чарівників, щоб блудити з ними, – то Я зверну Своє лице проти тієї душі, – і винищу того з посеред народу його” (Лев. 20:6).
Коли б ці слова були вкладені до серця юнака чи юнки їхніми батьками, я певний, вони в особливий спосіб розуміли силу слів св. Павла, який зобов’язує кожну людину перед ім’ям Ісуса приклонити своє коліно як перед об’явленим Богом і Творцем всесвіту, як Володарем часу на небі, на землі й під землею (Фил. 2:10). Духовний вакуум молоді, котрій відтак тяжко віднайти правдиву дорогу пізнання, заповнюють свідки Єгови, що роздирають цілісність Церкви, вкорінюють сліпу довіру до настанов їхнього керівництва; “церква” Саєнтології, що пропагує звільнення від турбот, депресії та нав’язливих ідей, зацікавлює пошуком щастя; східні релігії – буддизм, визнавці Крішни, суперрелігія, сатанізм – ось далеко не весь перелік різних утворень. Власне вони стали середниками, що деструктивно впливають на моральне формування особистості. Папа Венедикт XVI стверджує, що європейці виключили Бога з повсякденного життя. Остаточним знаком духовної кризи європейського світу є виключення з європейської конституції твердження, що в Європи – християнські корені.
Основною проблемою нашого суспільства є те, що більшість українців демонструє свою приналежність до церкви, але з усіма своїми забаганками та неадекватною християнській моралі поведінкою. Такі люди залишаючись номінальними християнами, не готові чути Божі слова і переживати докори сумління. У такий спосіб вони витісняють Бога зі свого серця і тим самим будують перепону Господеві до сердець нашої молоді. Чи може бути місце в серці пустим? Ні, від порожнечі – різного роду недуги. Можуть допомогти людині збагнути загрозу пустки слова псалмові, що кажуть: “Як основи зруйновано, – що тоді праведний робить?” Основа в цьому випадку – це життя, де на першому місці – Бог. Брак Божої присутності породжує в людині непевність, відчуженість, недовіру, байдужість і різного роду страхи. Це все знаки браку віри в Боже милосердя і любов. До такої людини приходять всякі спокуси, правдиве духовне зцілення затінене вченням Фрейда, Юнга та інших проповідників сучасної психології, гіпнозом і магнетизмом. У тілесному зціленні дедалі частіше пропагується нова лікувальна система – гомеопатія, метод Сільви, Рейки, акупунктура та інші, що остаточно гнітять людську свідомість і обмежують свободу духа. Такі “досягнення” суспільства провокують релігійний релятивізм, спокусливу ідею вибирати ту релігію, яка найбільше подобається. Може, й тому серед молоді популярним є Нью-Ейдж – нове релігійне бачення XXI століття. Та куди йде людське суспільство, забуваючи, що лише церква є найдосконалішою спільнотою, де формуються моральні засади людини? До забуття, що вседозволеність і звільнення від усвідомлення гріха, крайній лібералізм і трактування свободи як звільнення від приписів і обов’язків, задоволення пристрастей є початком глобального занепаду, який виражається абортами і розлученнями, нечесністю і непорядністю, брехнею і підлабузництвом, заздрістю і крадіжками. І це далеко не всі вади, які, як губка, вбирає молоде покоління, наповнюючи своє життя помилками і вишуканою підступністю.
Складається враження, що сьогодні ніхто не бажає спрямувати суспільство на правдиву дорогу розвитку людських взаємин з думкою про прийдешні покоління. Людині конче потрібна осторога: життя її зобов’язує до піклування не лише про сьогодення, але й про майбутнє, що відкривається після фізичної смерті. Якби суспільство сьогодні визнало пріоритетним завдання виховати морально стійку молодь, не лише технічні досягнення, то місце Церкви та й релігійного виховання взагалі стояло на високому рівні. Та реалії є реаліями. Нам знову вже вкотре приходиться повертатися до питання про необхідність вивчення релігії в шкільній програмі України. Парадоксально, але виглядає, що ми відступилися перед так званим вільним світом: якщо в них чогось немає, то й у нас не треба.
Надіємося, що відділення церкви від школи на сьогодні є правильним рішенням. Але хочеться, щоб це відділення було тимчасовим, адже в нас спільні світоглядні позиції і мета в нас одна – виховання майбутніх поколінь. Обличчя молодої людини найкраще відкривається в її працелюбності, коли вона розуміє, що в цьому її обов’язок і необхідність, що з Божого благословення праця – першочергове покликання людини. Та по відношенню до праці сформувався в суспільстві і погляд на професії – престижні і непрестижні, на саму особу – інтелігент, простолюдин і т. д. Добре, коли людина бажає удосконалюватись працею і отримує від неї задоволення, коли чується корисною через працю для суспільства. Але таке розмежування несе в собі серйозні проблеми. Часто в багатьох родиться гріх заздрості. І цей стан душі провокує людину, особливо молодь, противитись християнській науці і доказувати, що заздрість – критерій руху вперед.
Дивитися на працю як засіб існування і можливість вижити, може, комусь і до вподоби, але якщо праця – свідоцтво співпраці з Божим промислом, то якою б вона не була, вона приносить почуття радості і задоволення не тільки самій людині, але й оточенню, зобов’язує її бути відповідальною за свої діла.
Та, на жаль, сьогодні власне молодь у своїй праці не керується категоріями добра і зла. Від науковців переймає високі знання, але часто не задумується над наслідками своїх досягнень. Тому в майбутнє разом з науковими досягненнями людство передає примножену епохою катастрофічну загрозу людському існуванню.
Чи може назватися мудрою людина, що своєю професійною здібністю вбиває плід у лоні матері, відтак, з окремих елементів біоматеріалу виробляє ліки, і навіть відмолоджуючі креми… Людина як вища істота, що стоїть на найвищому щаблі розвитку живого на планеті, задля тимчасового продовження життя одній людині готова чинити вбивство, не шкодуючи навіть дитини для пересадки органів. Сама процедура пересадки вважається надзвичайним прогресом у розвитку медицини…
Молодь здебільшого не навчена терпеливості і послідовності у своїх діях. Їй хочеться мати все і відразу. Найменша невдача викликає в них нехіть і байдужість, неповага до молодечого запалу з боку старших провокує бажання чинити лише наперекір. Щоб мати добрий вплив на молодь у суспільстві, усі самі повинні цінувати порядок і любити його, також виконувати свої обов’язки за приписами честі. Тоді порядність і справедливість стануть прикрасою і молодого покоління.
