Аналізуючи людське життя, блаженний Хосемарія Ескріва сказав, що робота – це благословення Боже, першочергове покликання людини. Напевне, цим словам належиться особлива увага, якщо забажаємо визначити своє відношення до праці, коли схочемо збагнути, чим є праця для нас.
Наш час – це час поважних досягнень і відкриттів у науці, постійна гонитва за комфортом і збагаченням, все це досягається кропіткою працею. Та разом з тим є багато людей, які відносяться до праці, як до покарання. На превеликий жаль, така думка побутує також і серед християн. Підставою їхніх думок вважають слова Святого письма: “У поті свойого лиця ти їстимеш хліб…” (Бут. 3:19). У тяжкім труді живитимешся з неї (землі) по всі дні життя твого, – так можна перефразувати ці слова. Так, правдою є те, що ці слова прозвучали від Господа в адресу людини після гріхопадіння і в такий спосіб окреслили наслідок гріха. Та коли шукаємо істину у Святому Письмі, тоді не обминімо увагою і такі слова: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею… (Бут. 1:26 ); та “І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала” (Бут. 2:15). Ці слова в особливий спосіб проливають світло на наше місце у творчому процесі Бога та наші з Ним взаємовідносини.
У Символі Віри, яким засвідчуємо про свою віру, читаємо: “Вірую в єдиного Бога, Отця Вседержителя, Творця неба і землі…” Ці ознаки – Вседержитель і Творець – людина мусить покласти в основу свого Богопізнання. Саме вони дають можливість нам бачити Бога, Який покликав до життя Вселенну і піклується нею повсякчасно. Якщо ж нас Він сотворив на образ Свій і на Свою подобу, то до певної міри наділив можливостями і відповідальністю за світ і планету, на якій живемо. Ця планета і світ, який ми в силі сприймати, є свідоцтвом творчої праці Творця, і їх Господь припоручив праці людини. Тому праця для людини, що жила в чистоті і невинності, ще й в єдності з Богом, не була тягарем. Праця відкривала людині почуття радості і внутрішнього прояву свободи.
Отже, праця є обов’язком і необхідністю для людини. Ствердженням цьому є закон про працю. Через Мойсея сказав Бог до вибраного народу: “Шість день працюй і роби всю працю свою” (Вих. 20:9). У новітньому часі устами апостола Павла каже: “Як хто працювати не хоче, нехай той не їсть” (2Сол. 3:10).
Закономірним буде питання: чому потрібно було Богові нагадувати людині про працю? Для чого встановлювати закони до виконання, якщо у своїй сутності людина створена для праці? Гріх є причиною того, що людина на сьогоднішній день не може оцінювати працю у світлі Божого задуму. Вже звідти і появляється відповідна переоцінка відношення до праці. Вона стає не завжди приємною. На що потрібно звернути увагу, щоб позбутися такого почуття? Як будь-яку працю украсити і перетворити у задоволення?
Коли людина чується невід’ємною частинкою суспільства, свою працю цінує як співпрацю з Божим промислом, то праця ощасливлює її. Чи виконуємо індивідуально діло, чи єднаємося спільною працею, завжди живемо ідеєю кращого життя і вже тим самим продовжуємо справу Творця.
Тільки через працю людина може виявити своє відношення до оточуючих. Пустими залишаться наші слова про любов, якщо в кожну справу не вкладемо зусиль, вміння і думки, щоб вона принесла вдоволення ближньому.
Якщо через працю людина бажає удосконалитись, то пізнає свої можливості і відкриває наявні таланти в собі. Це дає їй можливість пізнати своє покликання, вже в такому підході до праці чутися корисною для суспільства і отримувати задоволення від праці.
