Переживаючи подію Преображення в емоційному пориві, людина-християнин готова собі бажати баченого апостолами – Петром, Яковом та Іваном. Дуже їй хочеться почути молитву Самого Господа, найголовніше, побачити Його преображення: “Обличчя Його, як те сонце, засяло, а одежа Його стала біла, як світло” (Мт. 17:2). У такому духовному піднесенні готова просити Всемогутнього прощення і права на якесь особливе відчуття, навіть побачити дивовижні речі, оправдуючись, що це на те, щоб скріпитися у вірі. Складаючи такі побажання до Господа, навіть не усвідомлює, що заперечує свою віру в Бога і не довіряє Господнім словам: “Блаженні, що не бачили й увірували!” (Ів. 20:29).
Та вистачає спокусливого слова, що лине звідусіль і яким стараються знівелювати в нашій свідомості надприродні речі в Дусі Господньому, тут же вкорінюються в нашій свідомості різного роду сумніви і брак довіри до Бога. Розбивається наше бажання бачити Славу Господню і самому отримати належне місце в цій славі. Чому так є і як охарактеризувати таку зміну в наших думках? Відповідь дуже проста: до віри в Бога ми відносимося по-споживацьки – нам постійно щось від Господа належиться, бажаємо особливого відчуття чи потребуємо дивовижних речей, щоб вдовольнити власну уяву. Навіть не усвідомлюємо, що прирівнюємося до Ірода, котрий також бажав бачити Христа з Його чудами…
Навздогін нашим мудруванням ще настирливіше звучать слова святого ап. Петра: “Бо ми сповістили вам силу та прихід Господа нашого Ісуса Христа, не йдучи за хитро видуманими байками, але бувши самовидцями Його величі. Бо Він честь та славу прийняв від Бога Отця, як до Нього прийшов від величної слави голос такий: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав! І цей голос, що з неба зійшов, ми чули, як із Ним були на святій горі” (2Пет. 1:16-18). Власне тими стверджуючими словами апостол Петро кожного з нас запросив на святу гору нашого серця, щоб ми були ближче до Христа, у присутності Господа відчули Його дію через бажання світла і його прийняття. Це устами апостола Павла нас закликано погляд свій спрямувати на Проводиря і Вершителя віри – Ісуса (Євр. 12:2), щоб збулася на нас вічна правда – “на що ти споглядаєш, того набираєшся”. І все це для того, щоб викорінити зі свого серця сумнів і недовіру, щоб за подальшими життєвими вчинками, якими стараєшся славити Бога, люди побачили твоє Преображення.
Світ бажає знаків, які може обґрунтувати і науково пояснити, коли йому це не вдається, то незбагненне і незрозуміле піддає нищівній критиці. Апостол Петро, застерігаючи християн від спокус, так характеризує обличчя світу: “…Неправдиві пророки, … учителі неправдиві, що впровадять згубні єресі… а через них дорога правдива зневажиться… самі бруд та неслава, вони насолоджуються своїми оманами… Їхні очі наповнені перелюбом та гріхом безупинним; вони зваблюють душі незміцнені; вони, діти прокляття, мають серце, привчене до зажерливости. Вони покинули просту дорогу та й заблудили… висловлюючи марне базікання, вони зваблюють пожадливістю тіла й розпустою тих, хто ледве втік від тих, хто живе в розпусті. Вони волю обіцюють їм, самі бувши рабами тління” (2Пет. 2:1-19). Та дуже прикро, але такою недовірою заражуються й ті, хто твердо мав відстоювати Божу славу не науковим аналізом, вірою.
“Учителю, добре нам бути отут!” (Лк. 9:33) – у цих словах, виголошених апостолом на горі Преображення, міститься запрошення для кожного з нас зростати в любові і вірі до Бога настільки, щоб відчути своє Преображення і Божу присутність: “І живу вже не я, а Христос проживає в мені” (Гал. 2:20). Отож, віра – запорука нашого преображення.
Духовно оновленій людині віра дає можливість почути Господа, Котрий не вимагає багатослів’я, усвідомлення, що Він Всюдиприсутній і бажає живої і свідомої присутності людини з Ним. Сповнена віри людина постійно шукає можливість споглядати Божу велич і уможливлює собі приймати Божу любов. І найголовніше, вірою пізнаємо сенс своїх діл, в основі яких не те, що робимо для Бога, що Господь робить для нас. Він усе робить, щоб ми мали життя вічне.
“Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває. Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі” (2Петр. 3:13-14), – каже св. апостол Петро. Задля того преображуймось, зростаючи у вірі і благочесті.
