На зламі тисячоліть Боже Провидіння благословило український народ святкувати День Незалежності Української держави, день свободи по віковічних поневіряннях в ярмі своїх сусідів. Треба радіти нам з того, що така бажана воля, за яку заплачено дорогою ціною, дарована всім, хто живе в Україні. Тридцять років – надто малий час, щоб відчути дух істинної радості від тої історичної справедливості, щоб народ гордився таким досягненням, щоб у серцях усіх українців розгорілося незгасне полум’я любові до Батьківщини, до свого народу. Але це достатній час, щоб у ньому можна було розпізнати бажання і наполегливість співвітчизників вирватися зі стереотипів минулого і повести за собою інших у побудові вільної держави.
Історія людства, існування різних народів і їх взаємини – це стремління людини розпізнати суть Божого Провидіння щодо себе самої і відносин між людьми. І тут питанню свободи належиться перше місце. Початок цього пізнання – у словах Сирахових: “Господь сотворив із землі людину, й знову її до неї повертає. Він число днів і пору людям призначив, і надав їм владу над тим, що на землі… Він дав їм розсудливість, язик та очі, вуха та серце – щоб розважати. Розумною наукою Він їх наповнив – що добре і що зле, вказав Він їм. Світло вклав Він у їхні серця, щоб їм проявити діл Своїх велич… Сказав їм: “Бережіться всякої несправедливості!” – і дав кожному з них заповіді щодо ближнього” (Сир. 17:1-2,5-7,13). Звертаю увагу читачів на ці слова, бо свідомий того, що християнин повинен мати християнський погляд на свободу.
Свобода – це дар Божий. Будуючий дар, що правдиво відтворює Божу справедливість і відкриває істинний сенс людського життя. Це стан душі, коли людина чується щасливою і повною радості, наближена бачити славу Господню і горизонти майбутнього. Цей духовний стан врешті-решт виражається турботою про слабших, вболіванням за щасливе майбутнє усього люду, жертовністю до потребуючих, готовністю жертвувати себе для перемоги справедливості і свободи.
Та кожен може сьогодні сказати, що люди дивляться на свободу по-різному. У цьому чітко виражається проблема гріхопадіння людини, через яку послабилася здатність пізнавати істину, втрачена свобідна воля і спотворена здатність розуму оцінювати добро і перемагати спокуси. Тому погляд на свободу може мати деструктивну силу, нав’язливий характер і спотворену форму, протилежну до Божого задуму щодо свободи. Такий парадокс пережило старше покоління, котре на собі відчуло фальш радянської ідеології. Власне ідеологи комунізму своєю диктатурою спотворили до невпізнаний гасло свободи, зводячи його зміст до міфу. Фізичними і психічними способами, позбавляючи людину внутрішньої свободи, накидали новітню ідею “братерства і рівноправ’я”, в основі якої насправді було гасло “хліба і видовищ”. Застосовуючи силу і страх, брехню і підкуп, позбавляючи права вірити і виявляючи лють до інакомислячих, нищили людську свідомість настільки, що свобода перетворювалася у сваволю. Людина, наділена правом свобідної волі, ставала рабом демонічних сил. Спокушена думкою, що бореться за свободу, не знаючи глибини віровизнання і віковічної культури того чи іншого народу, зазіхала на свободу віри і належність до нації.
Який сьогодні погляд людського загалу на свободу? Жаль, але людство не позбулося набутих стереотипів, хіба що завуалювало їх, беручи до уваги вимоги людей. Прикриваючись гаслом “свободу поневоленим”, наддержави розв’язують свої економічні проблеми, формують сфери впливу на слабших і поступово вкорінену сваволю перебудовують в ярмо залежності.
Свобода починається з пошани до людської гідності. Покликуючи до життя людину на Свій образ і подобу, Творець “лишив її в руці свого власного рішення” (Сир. 15:14) на зразок Власної свободи і права. Відтак ствердив право на рівність усіх народів через свого Єдинородного Сина Ісуса Христа: “Нема юдея, ні грека, нема раба ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі” (Гал. 3:28). Лише той, хто розуміє суть цих слів і отримує через них власну свободу, ніколи не посягне на свободу іншої людини.
Цитовані вище слова Сираха змушують нас усвідомити, що за нас ніхто не може зробити вибору щодо майбутнього. То ж якої ми потребуємо свободи?
Аналізуючи світогляд сучасного суспільства, можемо простежити такі точки зору на свободу: “Нащо мені та свобода, якщо не маю за що купити… Колись було краще… Як мали, то мали всі. Як не мали, то не мав ніхто”, – це туга за “комуністичним раєм”. “Що мені принесла та свобода? Я мучився і страждав, інші наживалися і наживаються”, – це думка випадкових, що стараються всюди встигнути заради власної користі. “Нащо ми отримали від Господа ту волю – спосібність вибирати Божу дорогу чи відмовитись від неї”, – ось ще далеко не всі погляди на свободу. І від того стає прикро, але й усвідомлюємо, що це закономірність.
Як то було просто – перемогти видимого ворога, подібну до себе людину, загарбника і кривдника, що бажає полонити і підкорити мало не весь світ. Але така перемога не дає людині можливості гідно оцінити суть свободи. У такій ситуації спрацьовує фактор страху за своє життя, за своє багатство, отже, правдиве розуміння свободи нівелюється. І лише роздумуючи над власним становищем і своєю гідністю, людина приходить до висновку, що свобода – найцінніша ознака її життя, про яку вона старається ціле життя і якою уподібнюється до Бога. За свободу людині доводиться багато трудитися, переборюючи щоденні спокуси, і дорога ця починається словами Господньої молитви: “Отче наш, …нехай буде воля Твоя”. Цими словами людині відкривається незаперечна істина, що свобода людини – лише в Бозі.
Дух злоби, спокушаючи людину, дуже часто провокує її сприймати розуміння свободи як вседозволеність. Заражуючи людську свідомість жадобою, штовхає її на дорогу беззаконників, що “поспішають, щоб кров пролити” (Сир. 1:16). Наставляючи на дорогу розпусти і крадіжок, брехні і заздрощів, даючи людині від цього хвилеве вдоволення, істинну вартість свободи заміняє грубим обманом – “мені все можна”. У такій ситуації свобода коштує або кільце ковбаси, або гальбу пива. Знаючи про істинні вартості, закладені Господом у людську свідомість, демон провадить людський розум згубними лабіринтами і провокує на свободу дивитися через викривлену призму справедливості. У такій ситуації людина підтасовує істинну справедливість під власні інтереси. Якби-то вона пам’ятала слово Боже: “Полюбіть справедливість, ви, що правите землею! Роздумуйте про Господа в правоті й у простоті серця шукайте Його” (Мудр. 1:1). Іноді, забуваючи про Божий Промисел, людина сприймає свободу як власність, яку можна заховати за високим муром і використовувати її собі в насолоду. Та скористатися свободою може лише той, хто спроможний прийняти обов’язки, які випливають з неї. Саме вони облагороджують людину, звільняють її від гріхів і дають їй зрозуміти, що свобода – не тільки в тому, щоб перемогти завойовника, постійне служіння істині, це – мудре використання свобідної волі, що веде нас до добра.
Звідки приходить свобода? Від Бога, і дарована нам через Господа нашого Ісуса Христа, про що свідчить Іван Євангеліст: “…Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільними” (Ів. 8:36).
То що ж таке свобода? Це слушне запитання, і коли людина знаходить на нього відповідь, вона багатіє.
Свобода – це основа життя, свобідний вибір дороги в майбутнє, до вічного буття; це правильне використання дару любові – самопожертва за друзів своїх; це умиротворення духа і певність у скорботах, що підносять людину понад дочасне і дають бачити вічне. Тому повноту свободи людина відчуває лише тоді, коли готова разом з Апостолом Павлом повторювати: “… Я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!” (Рим. 8:38-39).
Без любові немає свободи. “Отче.., – не Моя, а Твоя нехай станеться воля” (Лк. 22:42), – промовив Христос і дав нам приклад, як виявляти свою свобідну волю Творцеві. Парадоксально, але найвищий ступінь досягнення свобідного стану – у покірності і прийнятті Його волі. “Отче, відпусти їм, – бо не знають, що чинять вони” (Лк. 23:34). Цей приклад прощення злих вчинків ближньому вчить людину бути вільною від агресії і ненависті. Мільйони вбитих і страчених різними режимами і загарбницькими війнами волелюбних українських людей, що захищали отчий край і свободу своїх ближніх, що не завойовували чужих земель і не посягали на свободу своїх сусідів, що з любов’ю плекали свою культуру і світові свідчили, що український народ нескорений і волелюбний, – свідчать, що лише любов окрилює людину на самопожертву в ім’я свободи.
Щасливою є та людина, що має свободу за найбільше добро, свідома того, що це добро доступне не лише їй, всім дітям Божим. Не може бути свободи однієї людини, бо за Божим промислом вона доступна всім розумним істотам на Землі. Господь Бог бажає кожній людині добра, отже, і свободи, щоб ходила вона у світлі і щоб діла її були світлими, щоб ласка і доброзичливість були ознакою доброї волі. І коли так сприйматимемо свободу – як загальнолюдське добро, то звільнимося від егоїзму і злоби, фальші і заздрості.
Вільним чується той, хто вміє мудро скористатися правом у широкому розумінні цього слова. У праві вибору життєвої позиції немає середини, якою потішає себе людський загал, забуваючи, що двом панам служити неможливо, що саркастично і осудливо підмітила наша приповідка: “Богові – свічка, злому – кочерга”. Можна, ганяючись за дочасним, опинитись у гурті тих, про яких каже св. Апостол Павло: “Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога…” (2Тим. 3:2-4). Можна впустити до серця Христа і найкраще почуватися свобідним через слова: «Живу вже не я, а Христос проживає в мені». За приклад для наслідування можуть бути покоління людей, що зробили свій життєвий вибір і віддали життя за правду, за процвітання національної ідеї, за батьківщину, за народ, запалюючи вогонь свободи в серцях багатьох тих, що годилися зі своїм рабським життям.
Дух спокус і неправди спровокував хибну думку про право вибору, з яким зустрічається людина. Знаючи про проблеми суспільства, про спотворені взаємовідносини між людьми, він вчить людський загал, що “правдива” свобода в тому, щоб вповні віддати себе почуттям. Таке трактування свободи найбільше привабливе для молодих, в яких ще формується свідомість і яким треба багато працювати над собою. Для багатьох свобода – це гроші, багато грошей; це високе становище, це панування над іншими, це вивільнення від усякого контролю. Бажання такої свободи переростає у свавілля. З віком відбувається переоцінка вартостей, і вчорашнє потурання почуттям залишає страшну руїну в свідомості: страх, розчарування і безнадію.
Отож, свобода – це скарб, що через нього звільняємося від страху перед смертю, бо християнська свобода – це ключ до єдності з Господом і ознака, якою славимо Бога і сповняємо Його волю; це запевнення вічного буття. За дочасними мірками – це праця, якою виявляємо життєздатність; народ, до якого належимо; це мова, що об’єднує народ; це ідеологія, політика, культура суспільства на основі християнського віровчення, які окреслюють історичний процес людського розвитку як бази для свобідних поколінь. Бажаймо свободи і дорожімо свободою як найвищою щаблинкою сходження людини до Творця.
