„Якщо ви Мене любите, – Мої заповіді зберігайте” (Ів. 14:15).
У часі Великого Посту, роздумуючи над оновленням власної душі, користаємо з Божих заповідей, які є духовним дзеркалом, у якому кожен повинен побачити своє віддзеркалення. Та часто в цьому дзеркалі бачимо не те, що хотілося б, та покликуючись на середовище, в якому ми живемо, стараємося іноді оправдати це побачене. Та чи конечна в цьому потреба, адже Творець – серцевідець і кожного знає від лона матері. Знає наші немочі, знає наші упадки і з відкритим серцем чекає, щоб ми вийшли з цього жалюгідного стану. Найбільше звертає нашу увагу Господь на наші взаємини в домі, у родині, у місті чи селі, у державі. Ці взаємини починаються далеко не з діл. Всі аспекти взаємовідносин охоплені в Божому законі, і опіка над людським життям і здоров’ям, над приватною власністю і моральним ладом.
Одна з Божих заповідей окреслює наше відношення один до одного так: “Не свідкуй неправдиво на свого ближнього” (Вих. 20:16) – ця заповідь береже нашу людську гідність і нашу добру славу. Коли схочемо визначити тягар якогось гріха і сказати, що він не тяжкий, – збагнемо, що це марна справа. Сам Спаситель нас застерігає від такого наміру класифікувати гріховність: “Хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий” (Лк. 16:10), – говорить Христос і тим самим проливає світло на наші роздуми над словами, що виходять з наших уст. Бо дуже часто, оправдуючись, забуваємо про гріх язиком. Він нас сьогодні настільки обплутав, що й не бажаємо звільнитися від нього. Обман, обмова і наговори, лихослів’я і прокльони, сварки – це далеко не весь перелік гріхів, якими сквернить себе людина, не додержуючись вище зацитованої заповіді Божої.
Христос чітко визначив людині місце і окреслив зміст її життя: “Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі” (Мт. 5:16). Та вона не бажає іти саме таким шляхом, бо їй легше в рабській покорі служити злу – батькові неправди. Оскверняючи себе гріхами і спокушаючи ними ближнього, служить дияволу і своїм безчинством його славить у цьому світі. Іноді, бездумно, не надаючи цьому особливої уваги, за якусь хвилину насолоди, що обов’язково відіб’ється гіркотою, людина співпрацює з ним.
Так просто сказати неправдиве слово. Чи колись задумуємось над сказаним? Які будуть наслідки від сказаного насамперед для мене, потім для співрозмовника, відтак, для обмовленої особи? Слова Божого мудреця хай поставлять перед нами таку умову – перше думати про наслідки від сказаного: “Рана бичування завдає струпи, рана ж язика нищить кості” (Сирах 28:17). Особливої ваги набирає сказане, коли вслухаємося в пораду, і повчання апостола Якова, який, окреслюючи погані наші вчинки язиком, каже: “І язик то огонь. Як світ неправости, поставлений так поміж нашими членами, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя” (Як. 3:6). Скільки слів обману привело до війн у різну історичну епоху. Відкриваючи для себе цю правду, світ засуджує такі ситуації, разом з тим обман на порозі третього тисячоліття спорудив собі чи не найтриваліший трон. Христос, щоб порятувати Своїх вибраних, каже: “Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом. А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підніжок для ніг Його це… Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого” (Мт. 5:33-37).
Вслухаючись у слова Спасителя, починаємо яскравіше бачити природу наших лихих дій, що приводять до зневаги, осудження, підозри, сіяння незгоди, чи просто – інформативного отупіння. Нашу планету заливає океан слів. Телефони, радіо, телебачення, листи, газети, реклами, політичні баталії – і під гаслом “Свобода слову!” – слово проти всіх і проти всього. Таке слово стало насінням диявольської неправди.
А, власне, словом Господь відкрив нам правду. “Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово” (Ів. 1:1). Ним виявляємо свою увагу Творцеві, ним виявляємо себе. Словом лікуємо душу ближнього, потішаємо його. Словом будуємо мир і злагоду між людьми. І коли так поступаємо, нам адресовані слова Ісуса Христа: “…Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить” (Ів. 8:31,32).
Несімо відповідальність за слово, не будемо повторяти помилки наших предків і майбутні покоління будуть свідоцтвом наших старань.
