“Я знаю, що все, що робить Бог, воно буде повіки; нічого до нього не можна причинити, нічого від нього відняти” (Проп. 3:14).
Кажуть, що без пам’яті немає майбутнього. Кожний старається в нього заглянути, вдаючись до різних способів та різних дійств, навіяних далеко не Божим Духом. Готовий прийняти на віру всяку всячину про майбутнє, тільки б не турбувало його минуле. Господь так уклав закони нашого існування, що через прожите ми можемо побачити майбутні кроки нашого життя.
З великою потаємністю привідкриваємо двері майбутнього і перед нами – Спаситель, Господь Ісус Христос. В яскравому світлі Вічності нагадує нам, що живучи ми йдемо дорогою до чогось особливого, що запевнює нам спокій і мир духа. Так хочеться бути на цій дорозі, бо вона приводить туди, звідки ми вийшли і де приготовлене для нас місце – до дому Отця (Ів. 14:2.). Чому, думаючи саме про таке майбутнє, перед нами Ісус Христос?
“Я – дорога, і правда і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Ів. 14:6) – це слово Спасителя і є відповіддю на вище поставлене питання. Хтось скаже: – Господи, як же це просто: прийняти Христа як провідника в майбутнє – і ти щасливий. Та чи завжди так є? Так може бути.
“Небо й земля проминеться, але не минуться слова Мої!” (Мт. 24:35) – ці слова Спасителя конкретизують суть Його приходу до нас, людей, яким Творець бажає вічного щастя. Він бажає, щоб ми стали добрими учнями Учителя, Якого послав нам на спасіння. Тогочасний світ Його не пізнав. “Він кожного дня у храмі навчав… Та Добру Новину звіщав” (Лк. 19:47-20:1).
Друге тисячоліття відійшло у вічність, залишаючи по собі незгладний слід. Час, в якому відкрилась найбільша рана Христової церкви – поділ на Східну і Західну. Час, в якому появилося багато різних сект християнського походження, що стали свідченням людської зарозумілості і гордині. Час терпіння, гонінь і мук вірних Христових, що стали свідоцтвом великої битви між добром і злом. Та залишає воно свідчення і про силу Христової Церкви, якої двері зла не переможуть.
Позначилося тисячоліття великими досягненнями у сфері наукового розвитку. Роздуми про вселенну і її пізнання стали реальністю. Людина вступила ногою на Місяць. Різними відкриттями спробувала полегшити свою працю. Пришвидшила ритм життя, долаючи відстані літаками та іншим швидкісним транспортом. Вступила в непримиренну боротьбу з хворобами і досягнула неабияких результатів у продовженні людського життя. Щоб зблизитись у спілкуванні між людьми і отримати більше інформації друге тисячоліття залишає в спадок такий ріст засобів масової інформації, якого людство не переживало за всю історію свого розвитку.
Бажаючи бути щасливою, людина досягнула висот і на мистецькому рівні. Поезія, музика, театр, кіно, спорт – ось далеко не всі прояви здібностей, які окреслюють велич і красу людини.
Та в історії другого тисячоліття залишиться і страшна агресія, і бездуховність, якою жило людське суспільство. Вони проявлялися війнами між народами, міжусобицями в окремих народах, чварами в родинах і сім’ях, постійним наріканням на життя і заздрістю до ближнього. Політичні інтриги стали свідоцтвом байдужості до свого стану і втрати розуміння людської гідності. Розпуста, обман, злодійство, голод і вбивство на замовлення – це далеко не всі штрихи, якими окреслюємо ціну людського життя на зламі тисячоліть. Мільйони голодних, хворих, упосліджених – свідоцтво духової недуги людей, що роблять крок у нове тисячоліття. Такий погляд у минуле може схвилювати кожного.
Та не біймося туди заглянути, бо там побачимо силу людського духа. Побачимо, як відважно прямують люди дорогою випробовувань; як героїчно віддають своє життя за інших; як своїм мізерним достатком діляться з ближнім. Це також друге тисячоліття. Хто їм поміг бути такими і в ім’я чого саме так вони живуть?
“Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть, і Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вирве із Моєї руки” (Ів. 10:27-28) – слова Ісуса Христа як Доброго Пастиря сповнюють людину змістом існування. Ми ж, що удостоїлися переступити поріг третього тисячоліття, стараймося бути носіями Божої істини і поставмо собі за мету бути добрими учнями нашого Божественного Учителя. “Хто робить за правдою, той до світла йде, щоб діла його виявилися, бо зроблені в Бозі вони” (Ів. 3:21), – і кожний, хто чується відповідальним перед Господом за своє життя, своїми ділами старається перебувати в Бозі.
“Пожива Моя – чинити волю Того, Хто послав Мене.., і справу Його довершити” (Ів. 4:34) – як добрі учні навчімося в Учителя жити так, як Він цього від нас бажає.
Вистачає пам’ятати лише ці дві поради Христові, щоб розв’язати безліч проблем щоденного нашого життя. Тих проблем, які не дають спокою жодній людині, минуле є свідком, що людина сама не в силі їх розв’язати. Їй приходить на поміч Бог: “Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього” (Ів. 14:23). Полюбити Христа доступно кожній людині. Полюбімо його і передаймо скарб цей майбутнім поколінням.
За браком живої віри людина деколи не в силі зрозуміти вагу тягарів, що їх несе особисто чи як член суспільства. Господь, обіцяючи вічне буття в Бозі, устами апостола Павла нас потішає: “Мій сину, – не нехтуй Господньої кари і не знемагай, коли Він докоряє тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає!” (Єв. 12:5-6). Будьмо великодушні і терпеливі, і це стане підґрунтям добробуту новим поколінням, що прийдуть нам на зміну. Їм мусимо стати прикладом для наслідування іти за Христом. Своєю вірою приведім до Ісуса своїх дітей, щоб у третьому тисячолітті вони стали світильниками нашого благочестя. “Вдумуйся в повеління Господні, над завітами його повсякчасно роздумуй,” – каже Сирах, – “він скріпить твоє серце, і бажана мудрість надасться тобі” (Сир. 6:37). Ці слова Сираха дають нам чудову вказівку, чого навчити своїх нащадків, щоб вони мудро скористали з наших досягнень і надбань.
“Я Альфа і Омега, Початок і Кінець. Хто прагне, тому дармо Я дам від джерела живої води” (Об. 21:7), – переможно звучать слова Господа, руйнуючи перепони вчорашнього, сьогоднішнього і завтрашнього; слова, якими Бог окреслює велич минулого, теперішнього і майбутнього. Тож нехай наше майбутнє завжди буде поєднане з надією. “…Сам Бог буде з ними, і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!… Переможець наслідить усе, і Я буду Богом для нього, а він Мені буде за сина!” (Об. 21:3,4,7). Цими словами нехай Господь скріпить нашу віру, силою Святого Духа провадить у майбутнє в єдності з Творцем.
