Пілігрими дійшли, не зупиняючись, до Відрадних гір, що теж належали Володарю тієї гори, про яку ми говорили раніше. Вони піднялися на перевал і із захватом розглядали навколишні сади і виноградники. Біля чистого джерела вони вмилися і попили води, потім поїли солодкого стиглого винограду. Схилами гір пастухи пасли отари овець. Пілігрими підійшли до них і запитали, кому належать Відрадні гори і чиї отари на них пасуться.
– Ці гори лежать на землі Еммануїла недалеко від Його міста, – відповіли пастухи. – Отари теж Його, і Він поклав життя Своє за них.
– Чи не ця дорога веде до Небесного Царства?
– Ви знаходитися на вірному шляху до Нього.
– А чи далеко ще йти?
– Кому далеко, а кому і ні; для тих, хто дійсно віддав своє життя Богові, – близько.
– А чи безпечний цей шлях?
– Безпечний для праведників, а беззаконні загинуть на ньому.
– Чи не знайдеться тут місця для пілігримів, які прагнуть передихнути і набратися сил?
– Володар гори доручив нам “не забувати виявляти гостинність мандрівникам” (див. Євр. 13:2), тому все, що ми маємо, до ваших послуг, – відповіли пастухи.
Зрозумівши, що пілігрими з’явилися здалека, вони, у свою чергу спиталися мандрівників: звідки вони і куди прямують; як змогли дістатися до цих гір, бо небагатьом вдається потрапити сюди.
Відповіді пілігримів викликали в добрих пастухів радість, що виразилася у вигуку: “Вітаємо вас на Відрадних горах!”
Пізнання, Досвідчений, Пильний і Щирий, так звали пастухів, повели пілігримів у свої намети, де приготували їм ситний обід.
Пастухи попросили мандрівників залишитися на кілька днів у них, щоб ближче познайомитися з ними, відпочити і насолодитися благами цих гір. Пілігрими з радістю прийняли цю пропозицію.
Уранці пастухи розбудили їх і запропонували прогулятися горами. Пілігрими з вдячністю прийняли це запрошення і відправилися разом з пастухами на прогулянку. Вони піднялися на саму вершину гори, що звалась Омана, яка з протилежного боку уривалася прямовисним схилом. Пілігрими подивилися вниз і з жахом побачили купу розбитих людських тіл.
– Що це означає? – запитав Християнин.
– Хіба ви ніколи не чули про тих, хто був уведений в оману, слухаючи розмови Гіменея і Филипа про воскресіння мертвих? (див. 2 Тим. 2:16-18)
– Чули, – відповіли пілігрими.
– Так ці нещасні, що знайшли свій кінець біля підніжжя гори, – ті самі, які були введені в оману. До сьогоднішнього дня вони не поховані і служать застереженням для тих, хто, подібно до них, хоче видертися занадто високо чи підійти занадто близько до краю безодні.
Після цього пастухи повели пілігримів униз, у глибоку долину, де виднілися двері, що ведуть у глиб гори. Вони відчинили їх, і в ніс негайно вдарив запах сірки. Серед мороку і густого диму вони розчули тріск палаючих дров і страждальні крики.
– Що це означає? – запитав Християнин.
– Це вхід у пекло, – відповіли пастухи. – Туди потрапляють лицеміри і ті, хто, як Ісав, продає своє первородство (див. Буття 25:29-34) або, як Іуда, зраджує свого Господа; ті, хто, як коваль Олександр (див. 2 Тим. 4:14), порочить Євангеліє чи брешуть, як Ананія з Сапфирою (див. Дії 5:1-10).
Тоді Маю Надію запитав пастухів:
– Ймовірно, ці люди теж були колись пілігримами, як і ми?
– Так, і навіть досить довго.
– На якому ж відрізку шляху вони гинули?
– На різних. Інші добиралися далі за ці гори, інші – не доходячи до них.
Пілігрими переглянулися:
– Нам потрібно постійно звертатися до Всемогутнього про дарування нам сили, – сказали вони.
– Так, сила потрібна буде вам і надалі. Можливо, що вам доведеться навіть застосувати її.
У цей час пілігрими побажали продовжити свій шлях, і пастухи вирішили їх провести і відпустити з миром. Піднявшись на вершину гори Ясна, пастухи, порадившись, вирішили показати їм ворота Небесного Царства, які звідси можна було розгледіти в далекоглядну трубу. У бідних пілігримів від усього побаченого і почутого тремтіли руки, вони насилу тримали її в руках і тому достеменно нічого не змогли розгледіти. Проте їм все-таки здалося, що вони побачили нібито на кшталт воріт, за якими було щось надзвичайно прекрасне.
На прощання кожен з пастухів дав пілігримам у дорогу настанову. Пізнання подарував опис подальшого маршруту; Досвідчений застеріг: “Бережіться Спокусника”; Пильний порадив не засинати на Зачарованій землі, і, нарешті, Щирий напучував їх: “Нехай прибуде з вами Господь!”
На цьому я прокинувся.