Неземне щастя (Лк. 7:36-50)

Плачучи, почала обливати слізьми Йому ноги, і волоссям своїм витирала, ноги Йому цілувала та миром мастила.

Сьогоднішній уривок Євангелія свідчить про божественність Ісуса Христа. Наведу вам доказ, якого не знайдете в жодному підручнику з апологетики.

Приходить вродлива жінка – так мені здається, хоча Євангеліє і мовчить про це, – обмиває стопи Ісуса сльозами та витирає їх своїм волоссям… Багато хто з чоловіків сприйняв би це за вишукані пестощі, чимало з них злякалися б своєї реакції. Більшість, можливо, запанувала б над своїм жаданням, хоча це їм і коштувало б чималих зусиль. Ісус спокійний і незворушний. Він є чоловіком, який зустрічається з жінкою, але ця зустріч незвичайна. Вона не пронизана страхом. Жест жінки не породжує жадання. Ісус не ставиться до жінки, як до предмета й засобу задоволення своїх потреб. У цій фізичній близькості є очищення та піднесення. Є радість і преображення життя. Жінка відійшла іншою – ліпшою. Це справді неземна зустріч. А якщо ми були в небі, то там мусив бути й Бог.

Коли в нашій любові буде Бог, то і ми, і наші близькі опинимося в небі, зазнаємо неземного щастя.

Попередній запис

Чи варто? (Лк. 7:21,24-27)

А саме тоді багатьох уздоровив був Він від недугів і мук, і від духів злих, і сліпим багатьом вернув зір. ... Читати далі

Наступний запис

З мотикою на сонце (Лк. 8:1-3)

Із ним Дванадцять були, та дехто з жінок. Їх було так мало: Ісус, дванадцять апостолів, кілька жінок. Пішли здобути цілий ... Читати далі