«Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, бо це для вас не корисне» (Євр. 13:17).
Господи, я, врешті, повернувся додому – пішки, щоби трохи заспокоїтися – після суперечки з керівником, під час якої я опинився в програшній позиції лише тому, що був підлеглим. Я повинен Тобі сказати, що слова автора Послання до Євреїв звучать як казка або вигадка фантаста.
Ні, я зовсім не хочу провокувати Тебе чи ображати. Ти ж знаєш, Господи. Просто мені видається, що в лету канули ті часи, коли керівники були достойні та гордовиті, і, водночас, виховані та культурні.
Це правда, що я не у всьому з ним погоджуюся. А щодо цієї справи, у мене був діяметрально протилежний погляд. Але навіщо відразу змішувати людину з багнюкою? Навіщо лякати звільненням, скасуванням премії, навіщо відразу використовувати такі болісні способи, хоча вони й популярні останнім часом?
Господи, часом я усвідомлюю, що сьогодні життя стало складнішим, ніж було тоді, коли Ти ходив цією землею.
Як мало є мудрих керівників! Хоча, з іншого боку, я не дивуюся їхнім розхитаним нервам, з таким законодавством треба мати сталеві нерви, щоби не збожеволіти і якось втримати власну фірму на плаву…
Як мало тепер співчутливих керівників, які з розумінням ставляться до ситуації підвладних! Хоча, а що я знаю про його приватне життя, про його особисті клопоти?..
Як мало в наш час людей при владі, які не використовують свою привілейовану позицію в стосунках з іншими! Хоча, з іншого боку, скільки разів я використовував свої крихти влади на позиції батька та чоловіка, не маючи при цьому жодних аргументів, щоби змусити своїх ближніх до бажаної поведінки…
І що ж вийшло з моїх роздумів перед Твоїм, Господи, обличчям? Знову те саме: «А ти хто такий, що осуджуєш ближнього?» (Як. 4:12). Добре, Господи, що Ти надихнув мене на цю спасенну думку про молитву, перш ніж я почав би зганяти свою злість після сьогоднішньої суперечки на моїх ближніх…
