Мій Боже, насамперед, дай мені сьогодні віру в те, що для мене ще не все втрачено…
І благаю Тебе, допоможи мені не потрапити в пастку розчарування. Щоб я не відмовився від цієї боротьби за себе, за сім’ю, за гідне життя. Господи, допоможи мені мислити позитивно. Саме тепер, коли таке мислення може бути вирішальним у моєму подальшому «бути чи не бути».
Боже, Ти знаєш, що коли сьогодні я почув ті страшні слова: «Ми змушені вас звільнити», то спочатку відчув нібито полегшення, адже вже упродовж кількох місяців здогадувався про це. Окрім цього, я був одним зі сотень людей, яких звільнили останнім часом. Більше немає жодного напруження, вже все відомо.
Та потім я вийшов на вулицю і вперше відчув, що ноги відмовляються служити мені. Я почувався так, ніби мене в мені не було. Це смішно, та я почувався саме так. Я волік ноги, і навіть не міг про щось думати. Господи, може це якийсь захисний механізм в драматичній ситуації: короткочасний внутрішній холод, відсутність зацікавлення, байдужість, відсторонення?..
І тепер, коли я клякаю перед Тобою, відчуваю, що в моєму серці робиться все похмуріше і похмуріше, і замислююся, що про мене думали люди, котрих я минав. Адже дорогою додому я зустрів багато людей, переважно чужих, та було і кілька знайомих. І розумію, що більшість з них взагалі не помітила, в якому я був стані!
Але ж це не повинно мене дивувати. Адже я, коли йду вулицею, також не надто зважаю на добрий настрій чи проблеми перехожих. У мене – свої мрії, проблеми та клопоти. У мене – свої близькі, і я повинен жити їхніми проблемами та радощами.
От тільки я розмірковую: скільки з перехожих, яких я сьогодні зустрів, пережили те, що сталося зі мною?! Та вони якось живуть, вони подолали труднощі, і, цілком можливо, мають нову, кращу, працю…
Напевно, їм також було скрутно. Мені теж нелегко, і невідомо, як буде далі. Та все закінчиться добре. Господи, я відчуваю Твою підтримку. І дякую Тобі за те, що Ти навів мене на думку про моїх ближніх, котрі також втрачали робоче місце, шукали нове, і долали труднощі.
Адже Ти дав нам Себе, аби ми допомагали і підтримували одні одних. Ми так і робимо, навіть, якщо, часом, не знаємо про це. Всміхнені обличчя перехожих сказали мені, що на мене чекає ще чимало погідних днів.
