Сьогодні – він, завтра – я (Лк. 6:36-38)

Не судіть… не осуджуйте… прощайте.

В історіях єгипетських пустельників IV і V століть є розповідь про те, як одного з них упіймали на гріху нечистоти. Члени спільноти відвели його до іншого пустельника, який був для них найбільшим авторитетом і якого вони вважали святим.

Той, почувши цілу історію, вибухнув плачем. Коли його спитали про причину плачу, він відповів: «Сьогодні – він, а завтра – я». У такий спосіб хотів наголосити на слабкості людської натури, на тому, що носимо скарб чистоти й благодаті в крихкій посудині, що легко все це знищити, заплямувати.

Сьогоднішнє Євангеліє закликає бути милосердним, не судити й не засуджувати. Та це не означає, що ми повинні розпустити суди, викинути кодекси законів, зокрема й Кодекс канонічного права. Усе це потрібне, бо є гарантією суспільного ладу й порядку в Церкві.

Ідеться про те, щоб ми, стикаючись із гріхом, кривдою та несправедливістю, не вибухали люттю, не порскали отрутою ненависти, а робили все, щоб вилікувати рану, завдану суспільству й Церкві. Ми в Церкві є одним тілом. Рана, завдана гріхом Церкві, повинна закликати нас до покути, до ревної молитви, до того, щоб більше довіряти Ісусові. А понад усе, щоб волати: «Вбережи мене від усього злого».

Попередній запис

Іди далі (Лк. 6:27-38)

Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Ми здатні бути добрими й любити. Уміємо бути ввічливими, коли стикаємося ... Читати далі

Наступний запис

Веди нас (Лк. 6:39-42)

Чи ж може водити сліпого сліпий? Існують у глибині нас такі сфери, які добре знаємо не лише ми, а й ... Читати далі