Веди нас (Лк. 6:39-42)

Чи ж може водити сліпого сліпий?

Існують у глибині нас такі сфери, які добре знаємо не лише ми, а й усі, хто нас оточує. А водночас є й такі, про існування яких люди навіть не здогадуються, котрі залишаються лише нашою таємницею.

Логіка підказує, що можлива також зворотна ситуація – коли люди знають про нас більше, ніж ми самі. Деколи інші можуть чудово бачити те, що є для нас закритим, те, до чого ми залишаємося сліпими. Тому ніхто не є добрим суддею у власній справі.

Зрештою, всередині нас існує сфера, закрита як від нас, так і від інших. Її знає лише Бог.

Тому Євангеліє цілком правильно називає нас сліпцями. І мудро чинить той, хто каже Богові й добрій людині: «Не хочу залишатися сам, будь зі мною, веди мене».

Попередній запис

Сьогодні – він, завтра – я (Лк. 6:36-38)

Не судіть... не осуджуйте... прощайте. В історіях єгипетських пустельників IV і V століть є розповідь про те, як одного з ... Читати далі

Наступний запис

Зайде під наш дах (Лк. 7:1-10)

Я недостойний, щоб зайшов Ти під стріху мою. Я знав чоловіка, який розповідав, що відвідав чимало святих місць, а Бога ... Читати далі