Мій Господи, чи ЦЯ спільнота справді є ТВОЄЮ отарою?!
Ти бачиш наскільки особи, яким Ти дав покликання СЛУЖИТИ, дратують мене і засмучують. Я вже не раз задумувався над тим, щоби залишити Церкву і без її посередництва зустрічатися з Тобою.
Що мене так дратує та засмучує? Ой, цього є чимало.
Наприклад, (і це я ставлю на першому місці) нестерпна самовпевненість багатьох з НИХ. Знаєш, Господи, це та специфічна категорія людей, які свято переконані в тому, що вони завжди мають рацію. Якщо їх послухати, то складається враження, що в них немає й тіні сумніву в тому, що Ти можеш поручитися за кожне їхнє слово. Навіть тоді, коли вони говорять те, на чому зовсім не знаються. А крім цього? А крім цього, вони дуже часто зверхньо ставляться до людей. Вони такі… патерналістські[1].
І ще в них зовсім немає скромности.
Що я хочу? Аби вони були більш святі – скромніші та менш корисливі.
Я щойно зізнався, що не раз задумувався над тим, щоби залишити Церкву. Тепер я вже знаю, що не зроблю цього.
Це був би лише зручний претекст, тобто привід і нічого більше. Я хочу залишитися в ЦІЙ Церкві, яку Ти колись сотворив з нікчемної групки переляканих чоловіків середнього віку. Вони зовсім не вирізнялися особливо праведними рисами характеру…
А сьогодні я належу до цієї Церкви, яка має дві тисячі років, і яка, попри все, досі пливе вируючими водами цього дивного світу…
Тому я знаю, що повинен вкласти ще більше зусиль у те, аби полюбити цих священнослужителів та духівників, зовсім не досконалих, не непомильних. Та потрібно пам’ятати, що Ти дав їм покликання. Так, я намагатимусь їх полюбити. І слухати їх у тому, що стосується Тебе. А Ти допоможи мені…
Допоможи мені, щоб я краще розумів те, що вони – також люди, такі ж, як я. Що вони ані не кращі, ані не гірші. І вони зовсім не ангели.
Є фрагмент Святого Письма, який часто цитують під час єрейських свячень. Я чув його багато разів, та, здається, так і не зрозумів, як належить. Ось цей фрагмент: «Кожен бо первосвященик, що з-між людей вибирається, настановляється для людей на служіння Богові, щоб приносити дари та жертви за гріхи» (Євр. 5:1). Ось! З-ПОМІЖ ЛЮДЕЙ ВИБИРАЄТЬСЯ. Кого, як не людей, Ти вибрав, щоб об’явитися світу? Звичайних людей, зі всіма небезпеками цього вибору!
Я був наївний, коли сподівався, що вони будуть досконалі. І не надто багато я знав про людську природу. І про те, чим є відкуплення. «Щоби приносив дари та ЖЕРТВИ ЗА ГРІХИ»… Також свої гріхи, а може, насамперед, свої. Адже священики добре знають про рішучі слова Ісуса, які висять над їхніми головами, ніби дамоклів меч: «Від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть» (Лк. 12:48).
Господи, допоможи мені бути справедливим до них. І допоможи мені, щоб я ніколи не забував молитися за них. Я знаю, що їм справді необхідна моя молитва.
[1] Патерналізм – покровительство, опіка старшого стосовно молодшого чи підопічного, часто показова (прим. ред).
