Мій Отче, це триває вже дуже довго. Це страждання, закутане в білу постіль… І неспроможність ані підвестися, ані рушитися… Мій Господи, як це жорстоко!
А я (Господи, мені аж соромно…) приходжу до Тебе зовсім не тому, щоби просити про здоров’я для цієї особи, якою я опікуюся, а про силу для себе. Бо мені її так не вистачає…
Господи, я знаю, що в цю мить в мені говорить егоїзм. Та благаю, зрозумій, я дуже довго дивлюся на це страждання, і те, що воно існує, мене вже не вражає. Господи, я лише слабка людина, і мені довелося збайдужіти, щоби не… не збожеволіти.
Ні, я не бунтуюся проти страждання, зрештою, воно торкнулося не мене. У мене немає права в ім’я всіх стражденних кидати в Твій бік оскарження та зарозумілі запитання. Цілком можливо, що більшість осіб, які страждають, вже віднайшли сенс у своїй хворобі, неповносправності, залежності від інших…
А тепер я насмілююся стояти перед Тобою і просити, щоби Ти додав мені сили. Кожного дня, опікуючись близькою людиною, я бачу її в найбільш фізіологічному вимірі. Мій Господи, я знаю, що кожен з нас – це живий організм. І крім почуттів, розуму, емоцій, душі, має тіло, яке поводиться так, як кожне тіло в цьому світі. Працює, живиться, перетравлює, випорожнюється, пітніє і, часом, не надто гарно пахне. А в мене щораз частіше виникають проблеми з тим, щоби заакцептувати те, що саме мені доводиться кілька разів на день стикатися з цим фізіологічним виміром близької людини.
І, зрозуміло, з’являється заздрість: бо ж існують люди, які бачать своїх найближчих завжди чистими, чепурними, і від них гарно пахне. А я – ні, бо моя найдорожча особа захворіла. І так буде вже до смерти…
Господи, я не є лікарем, ані медсестрою. Цілком можливо, що їм легше дається стикатися з фізіологічним виміром людини. А, можливо, усвідомлення того, що таким чином вони допомагають людям, дає їм відчуття найглибшої самореалізації?
А я цього не відчуваю. Хоча й знаю, що в цій щоденній суєті виконую Твою заповідь любови. Бо, хоча це дається мені дуже важко, я все-таки роблю усе, що належить і робитиму це до кінця.
Господи, тільки додай мені сили. Щоб я ніколи не зрадив навіть жестом, наскільки мені важко. Я справді її кохаю, і ніколи не пробачив би собі, якби вона побачили в моїх очах знеохоту, огиду чи відразу.
