Господи Боже, знаєш що? Я багато в чому невпевнений. Я не знаю, коли одужаю. Не знаю, чи взагалі ще коли-небудь буду здоровим. Не знаю, чому я захворів. Не знаю, чи є правдою те, що говорять лікарі, чи лише вивертами, щоби приховати від мене мій справжній стан… Зате я впевнений в одному: я розумію ХРЕСТ ТВОГО СИНА.
Люди кажуть, мовляв, здоровий ніколи не зрозуміє хворого. Так, я завжди мав доволі імлисте уявлення про те, чим є хвороба, що таке страждання, наскільки сильним може бути тілесний біль. Тепер я аж надто добре розумію все це. І вже знаю, чим є душевна байдужість, яка з’являється тоді, коли тіло страждає. У мене вже були такі дні, коли не хочеться нічого: ані думати, ані молитися.
Ні, у мені не було бунту, не було гарячкових запитань «чому?, «чому саме я?» і т. д. Хоча я й страждаю, та все ж добре пам’ятаю те, чого в дитинстві мене навчили батьки, духовні особи: хвороба, біль і страждання не є Божою карою. Вони також говорили, що людина може зрозуміти страждання лише тоді, коли заглибиться в таємницю Господнього хреста, бо лише він може надати стражданню сенс. А ще вони додавали, що коли людина страждає, то Бог страждає разом з нею.
Так, я це добре запам’ятав. І ще оті слова про «ганьбу хреста». Зараз-зараз, як це було? «Ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв згіршення, а для греків безумство» (1Кор. 1:23). Так, саме такі слова написав апостол Павло до Коринтян. Кожне страждання – це хрест. Для невіруючих це незрозумілий та безглуздий хрест. А як багато людей страждає! В цій лікарні їх кілька сотень. А скільки лікарень є на цій землі? Скільки будинків опіки для фізично та розумово неповносправних? Скільки закладів догляду за невиліковно хворими?…
Мій Господи, хіба це можливо, щоби саме тепер, коли мене так сильно болить, коли майбутнє видається темним та імлистим, як ніколи, мені робиться спокійніше на душі, коли я думаю про Твої слова? Так, я це відчуваю: у ті рідкісні хвилини, коли біль трохи втихомирюється, і я можу бодай трохи впорядкувати думки, я найближче до Тебе. Так, Господи, я це відчуваю.
Господи, я не знаю, чи спромігся би сказати Тобі, що дякую за свою хворобу. Ні, напевно, ще ні. Я дуже хотів би бути знову здоровим. Я – звичайна людина, і дуже полюбив (адже Ти це розумієш…) цей світ. Звик до людей, до неба над головою, до зелені дерев і трав…
Та щось в мені таки змінилося. Завдяки цим дням, переповнених болем та невпевненістю. І саме за ці дні я вдячний Тобі.
