Отож, я вже знаю: ЦЕ справді сталося. Я стільки разів бачив ЦЕ по телебаченню, стільки разів задумувався, як ЦЕ можливо, і що відбувається в серцях таких людей. А тепер ЦЕ трапилося зі мною.
Господи, я знаю, що Ти очікуєш від мене героїзму. Так, саме тепер, у таку мить, як оця. Найдорожчого та найважчого героїзму. Бо чим ще є прощення іншої людини, яка завдала таку кривду, як ЦЕ?
Мій Боже, Ти знаєш, як я почуваюся. Хочеться сказати «як побитий пес», та це якось банально. Я занурююся в хащі, ні, не в хащі, у болото, у багнюку негативних емоцій та нищівних почуттів, які за цих обставин притягують своєю експресією.
І ще ті запитання, які невпинно, нахабно і вперто з’являються в думках. Чому? Як вона могла так повестися? Чого їй не вистачало зі мною? Чому це трапилося зі мною? Питання, на які ніколи не вдасться відповісти. І не треба. Не варто. Не можна…
Так, Господи, не можна. Бо це нічого не дасть. Це не допомагає мені, а лише нищить і ранить. А тепер настав час відновлення.
Господи, дай мені сили, щоб я придушив в собі все те, що може перешкодити мені в цьому відновленні. Дай мені велике серце, та спочатку допоможи викинути з нього фальшиве почуття моральної вищости перед обличчям ТАКОГО падіння іншої особи. Дай мені ще більшу любов, ніж я мав до цього часу, та спочатку допоможи мені забрати зі серця нехіть робити будь-які зусилля, яка збільшується з кожною годиною.
І, прошу, дай мені забути. Щоб я не нагадував їй про те, що сталося, так само, як Ти забуваєш про мої гріхи. Так само, як Ти забуваєш про гріхи всіх грішників світу.
Її гріх також забудь. Благаю, найвірніший Боже!
