Господи мій, клякаю перед Тобою, бо більше не вмію впоратися з тугою, яка невпинно гризе моє єство, і не слабшає ані на йоту, хоча інші почуття, пов’язані з віддаленням від рідного дому, ніби трохи охололи.
Наприклад, я вже не дратуюся через те, що змушений працювати за сотні кілометрів від рідного дому, аби забезпечити сім’ї гідне життя. Я вже змирився з цим, хоча продовжую вважати це злим жартом долі.
Я вже не настільки часто боюся про можливі наслідки моєї відсутности, які можуть виникнути в серцях та розумі моїх дітей. Це страшно, що я змушений працювати тут, щоби вони могли жити краще, замість того, щоби бути разом з ними, і, крім грошей, дати їм свій час, себе, дивитися, як вони ростуть і змінюються.
Та сумую я так само. А може, по-іншому – до суму вкрадається ще щось нове. Те, чого я дуже боюся, і тому прошу Тебе, Господи, про допомогу.
Я сумую за рідними, мені необхідно чути їхнє дихання, коли вони сплять, і радісні голоси, коли я повертаюся з роботи. Та віднедавна мені найбільше потрібна фізична близькість тієї, котру я кохаю найбільше. Та з нею я побачуся лише за кілька місяців. Я дуже боюся, аби не зробити якусь дурницю…
Я заздрю своїм рідним, адже вони можуть кожного дня бути в нашому родинному гнізді. Та віднедавна в моє серце прокралося якась підла і ница підозра, що моє місце в серці коханої може поволі займати хтось інший. Я побоююся того, що можу висловити ці підозри в телефонній розмові або в листі, того, що можу стати підозріливим, відчуженим, безпристрасним…
Я радію, що моя праця може допомогти моїм найріднішим. Та віднедавна я починаю сприймати себе як героя, ледь не родинного Наполеона чи конквістадора. А ще я боюся, що в мить якогось неконтрольованого вибуху негативних емоцій я можу почати перелічувати власні заслуги на полі боротьби за долі найближчих, що буду подібний на паяца[1]…
Господи, колись Ти дав апостолам Свого Духа Утішителя. Тоді вони також сумували за своїм Вчителем. Вони також боялися, насамперед – себе. І Твій Дух перемінив їх. А я майже й забув, що колись прийняв таїнство миропомазання, а разом з ним – сім дарів Святого Духа. І між ними мудрість, рада, кріпость, РОЗУМ…
Господи, допоможи мені віднайти їх у серці.
І бути витривалим у моїй тузі.
[1] Паяц – (перен.) людина, яка покривляється, поводиться, як клоун, блазень (Прим. ред.).
