Багато людей вважає особисто себе цілком порядними людьми, мотивуючи тим, що вони «живуть як усі»: сваряться як усі, брешуть як усі, крадуть як усі, пиячать як усі. Список, як мовиться, можна продовжувати до безкінечності. Деякі ж люди, які, як на їх думку, позбавлені певної низки притаманних «усім» вад, стверджують, що вони є «святими». Святість у такому розумінні зазвичай має на увазі чотири «ні»: «не пиячу», «не палю», «не краду», «нікого не вбив»… Доводити таким людям абсурдність їх посягань на святість, розкривати суть святості в її біблійному розумінні, загалом цілком марна справа. Для них краще тішити себе самообманом, ніж чути з вуст вірних неприємну правду: «Всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3:23).
Та і загалом, яке відношення має Бог до їхньої «святості»? Вони цілком самодостатні люди, для яких Бог загалом і не потрібен. Максимум, де Він може перебувати, так це «у душі», тобто десь далеко і не зрозуміло де. Такий зневажливий підхід до духовних питань багатий на доволі трагічні наслідки: люди стають байдужими, глухими до морального закону, який закладений Богом у серце кожного з нас, що у свою чергу відводить цих людей ще далі від Бога. А чим більше людина віддаляється від Бога, тим більш «порядною» людиною вона стає у власних очах. А за таким розвитком подій і до вигаданої «святості» зовсім недалеко.
Тому не треба дивуватися тому факту, що люди, які провадять цілком гріховне, навіть за світськими мірками, життя, часто вважають себе доволі непоганими людьми, яким десь у житті просто «не поталанило», «не пощастило». І це можуть стверджувати люди, що провадять навіть абсолютно аморальний спосіб життя, на кшталт алкоголіків, які у своєму пошуку чергової дози готові вдаватися до наймерзенніших вчинків, щоб отримати жадане пійло. Але, попри це, вони можуть вважати себе цілком «порядними людьми», принаймні не такими пропащими як інші алкоголіки…
Дійсно, деколи диву даєшся, наскільки люди бувають винахідливими, коли з’являється потреба виправдати власні мерзенні вчинки: готові навести на свій захист буквально мільйон аргументів, «поважних причин», замість того, щоб визнати власну провину, погодитись з тим фактом, що у власному житті не все гаразд. Або взагалі суцільний кошмар. Ні, людям краще тішити себе самообманом, ніж визнавати неприємну правду, що вони пропащі грішники, які не здатні впоратися з власними проблемами, що їм потрібна Божа допомога. Бога, Який перебуває десь «у душі», тобто в тому місці, де людина сама визначила місце Його перебування.
Чому тоді дивуватися, що в житті йде все не в лад? Навіщо скаржитися на те, що Бог ніби не чує молитви? Хоча про яку молитву може йти мова? Зазвичай це не молитва, а потік скарг, самовиправдань, звинувачень Бога і ближніх у всіх своїх негараздах. Бог всемогутній, але Він не може допомогти людині, яка сама не хоче собі допомогти, яка може лише скаржитися і чекати, що хтось зробить замість неї «домашнє завдання»: покаятися у власних гріхах і покликати Бога на допомогу.
Зважаючи на це, не варто сильно шкодувати алкоголіків, якщо про них вже зайшла мова, втім, як і не варто осуджувати: алкоголізм – це наслідок їх свідомого вибору, і розставатися з ним більшість з них зовсім не збирається. Їх це цілком влаштовує, а якби дійсно хотіли позбутися цієї страшної хвороби, можете не сумніватися, Господь би обов’язково допоміг: «Чи забуде жінка грудне дитя своє, щоб не пожаліти сина утроби своєї? але якби і вона забула, то Я не забуду тебе» (Іс. 49:15). Втім, Господь і так їм допомагає, от лише цю допомогу ці «порядні люди» не помічають.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
«Порядні люди»
Ваш коментар:
