“Немає ефективнішого засобу знищити націю, ніж прищепити їй звичку до самознищення. Українцям цю звичку вже прищепили”
Про руйнівний вплив алкоголю на організм написано, мабуть, вже тисячі статей і знято сотні документальних фільмів. Кожен може пригадати одну-дві історії про те, як алкоголь ламав життя людині. Здається, цього достатньо, щоби свідомо відмовитися від алкоголю. Але люди все одно п’ють, впиваються і гинуть, бо в суспільній свідомості засіли дикі забобони щодо пиятики, які активно підживлюються зацікавленими особами.
Найнебезпечніший і найпоширеніший забобон: “Пиятика – це частина нашої культури”. Взагалі-то, це брехня. Так, українці з давніх часів вживали алкоголь, але ніколи не впивалися. Цитую слова сільського вчителя (кін. ХІХ ст., слобода Римарівка): “П’ють, звичайно. Але у вільну пору. І не видно, щоб від пияцтва зменшувався достаток”. Це не має нічого спільного з тим, як п’ють сьогодні: з вечора п’ятниці до самого понеділка
Наприкінці ХІХ століття на Слобідській Україні селяни нерідко взагалі закривали шинки – за громадським вироком. Наприклад, у слободі Пантюхине Старобільського повіту з 1891 по 1894 рік були закриті ВСІ шинки. В слободі Микільській завжди працювало не більше 5 шинків, що вели “помірну торгівлю”, та і їх у 1896-му селяни вирішили закрити. І закрили! Можете уявити щось подібне сьогодні?!
Взагалі доходить до абсурду, коли пиятика робиться мало не предметом гордощів, мовляв, ми кого хочеш переп’ємо. Пишатися алкоголізмом – все одно, що пишатися епідемією туберкульозу, СНІДу або захмарним рівнем злочинності.
Другий забобон щодо алкоголю: “Пити чи не пити – це індивідуальний вибір кожного. Хочуть люди – хай п’ють”. Такою ж логікою керуються і прибічники легалізації легких наркотиків: якщо люди хочуть, не треба їм заважати. Але це хибна логіка: спочатку легалізують легкі наркотики, потім “легкі” зґвалтування, потім “легкі” убивства?! Так само і з алкоголем: спочатку просто не будемо боротися з пияцтвом, потім дозволимо продавати горілку дітям, а потім прищеплювати “культуру пиття” з дитсадка?!
До речі, “культура пиття” – це третій небезпечний алкогольний забобон. Про культуру пиття дуже полюбляють співати виробники алкогольних напоїв, що роблять гроші на виродженні нації. Насправді, культура пиття – це міф. Не можна пити культурно чи некультурно. Можна пити багато або мало, пити або не пити взагалі. І не вірте рекламі, де кажуть, що алкоголь сприяє спілкуванню! Якість п’яного спілкування завжди набагато нижча. Хочете пересвідчитися? Запишіть на диктофон або на камеру власні п’яні теревені, а потім передивіться на тверезу голову – відчуття огиди і сорому гарантоване. Не відповідає дійсності і те, що алкоголь буцімто допомагає “розслабитися”. Алкоголь не знімає втому, а просто забиває її відчуття, “відключає мозок”.
Четвертий забобон – про те, що слабкий алкоголь не шкідливий або менш шкідливий, ніж високо градусне пійло. Наприклад, всі наркологи в один голос твердять: пивний алкоголізм набагато небезпечніший за горілчаний. По-перше, пивний алкоголізм “підкрадається” непомітно: спочатку це одна пляшка в кінці робочого тижня, а потім – кілька літрів за вечір. По-друге, пивний алкоголізм не має середньої стадії – легка і тому малопомітна залежність одразу переходить у важку. А розвинутися він може вже за рік-два, або навіть за півроку. Тому і лікується набагато важче, ніж залежність від “біленької”. І це стосується не лише пива, а і усіляких “шалених соків” – фарбованої води зі спиртом.
І, нарешті, п’ятий забобон: “Пиятика – це зло, але його неможливо викорінити. Якщо обмежити продаж алкоголю, будуть гнати самогон або купувати нелегально”. Ці “роздуми” також позбавлені логіки. З таким же успіхом можна сказати, що, наприклад, зґвалтування – зло, але його неможливо викорінити, тож і боротися з ґвалтівниками не треба. Ідіотське звучить, так?
З забобонами загалом розібралися. Хто сприяє їхньому поширенню – пояснювати не треба. Ті – хто роблять на алкоголізації нації гроші. Наприклад, історик Василь Лаба свідчить, що на Західній Україні українських селян споювали польські пани: “Польські пани зрозуміли, що горілка дає величезні можливості для збагачення. У кожному селі почали будувати винниці – гуральні, які гнали горілку… У кожному селі накладали обов’язок на селян брати ту горілку і платити за неї панові. Причому купували тільки у свого пана. Горілка давала 40-50% прибутку від маєтку”.
А одним із засобів заселення території Луганщини наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ століття, як свідчать документи, було споювання на ярмарках власниками земель селян, яких у непритомному стані на фірах перевозили на нові місця, де вони і були змушені жити…
Не гребували споюванням народу і більшовики. В 1924-му на пленумі ЦК ВКП (б) було офіційно скасовано “сухий закон”, що діяв з 1914 року, і введено горілчану монополію. Цим Сталін убив одразу двох зайців: очманілий народ стало легше заганяти в “новий порядок” і цей самий народ поніс свої гроші державі-монополісту. Вже в 1926-му доктор А.Шоломович на виступі констатував: “в Москві 60% школярів знають міцні спиртні напої. Були випадки, коли школярі приходили на уроки п’яними… В провінції ще більше п’ють”.
Зараз у можновладців з’явилися більш витончені методи споювання: агресивна реклама в поєднанні з легкою доступністю алкоголю роблять свою справу не гірше, ніж панський примус. А рекламують алкоголь у нас навіть спортсмени. Наприклад, Віталій Кличко рекламує пиво “Чернігівське” – скажете, не абсурд? З точки зору нормальної людини – так, з точки зору пивних магнатів – вдалий “промоушн”. І нікого не цікавить, що від пива ти здобудеш хворі нирки, огидне пивне пузо і дурну голову, а не титул чемпіона світу з боксу…
Зрештою, пияк – це завжди затятий індивідуаліст – для “лицаря чарки” не існує Батьківщини, нації, часто навіть сім’ї. А собутильники – це лише засіб задовольняння своєї власної потреби напитися. До речі, відомі своєю любов’ю до “оковитої” запорізькі козаки під час походів суворо дотримувалися “сухого закону” – порушників жорстоко карали або просто убивали… Ви можете уявити, щоби пияки об’єдналися для захисту своїх інтересів? Я – не можу. Бо пияки не здатні навіть дотримуватися елементарних норм поведінки.
Питання стоїть руба: або ми хочемо жити і виживемо, або ми хочемо пити і вимремо. Все інше – від лукавого.
Автор: Дмитро Снєгирьов
