Знаменитий серед древніх еллінів мудрець Анахарсіс казав, що виноградна лоза приносить три грона: перше гроно насолоди, друге – спокою, а третє – печалі. Філософ це тлумачив так: помірне споживання вина, ніби, служить людині для здоров’я і задоволення (веселить); і лише надмір вина породжує сварки, розпалює гнів, зчиняє бійки і потурає всякому насильству, спричиняє чимало скорбот.
Але якщо ми вслід за митрополитом Ростовським Димитрієм старанно проаналізуємо, у чому бісівська сила п’янства, і погодимось назвати п’янство виноградною лозою, то знайдемо на ній не три грона, що морально руйнують людину і приносять їй печаль, а набагато більше – саме десять.
Перше гроно п’янства – це потьмарення розуму, втрата здорового глузду – здатності правильно оцінити і зрозуміти оточуюче, бо від шлунка, переповненого вином, алкогольні випари піднімаються в голову, діють на мозок. Тому багато хто в стані сп’яніння не пам’ятають себе, самі не знають, що роблять і що говорять, ніби божевільні; і яке б не трапилося з ними зло, ганебні вчинки, побої, на завтра вони нічого не пам’ятають. Над такими сповнюється написане в Притчах: «Били мене, мені не було боляче; штовхали мене, я не відчував. Коли прокинуся, знову буду шукати того самого…» (Пр. 23:35).
Другим гроном є безстидство: п’яний нікого не встидається, втративши совість, мова його пересипана паскудними, мерзенними, безглуздими словами, які ображають добропорядних людей; мова його буває подібною до стійбища худоби, наповненого смородом нечистот, а язик – лопаті, яка розкидає ці нечистоти… Чи не є серце такої людини вмістилищем всякого зла, з якого тільки й може вийти зло, за словом євангельським: «Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре, а зла людина з лихого скарбу серця свого виносить зле: бо з повноти серця промовляють уста її» (Лк. 6:45).
Третє гроно від лози п’янства є недотримання таємниці. П’яний відверто розповідає всім і кожному про всі таємниці, свої і чужі, котрі дбайливо зберігав у глибині своєї душі, мовчав, коли був тверезим. П’яний пригадує і те, що давно вже минуло і забулося, і як мерця воскрешає з труни. І як легко п’яному виблювати їжу зі шлунка, так само просто розповісти всім про свої і чужі таємниці; і їжа, і таємниці – у п’яному не тримаються.
Четверте гроно содомської лози п’янства є статеве збудження, блуд, через що і застерігає апостол: «І не впивайтеся вином, від якого буває розпуста» (Еф. 5:18).
П’яте гроно, повне отрути зміїної, є лють, гнів, ворожнеча, сварка, лайливі слова і кровопролиття. Упившись вином, люди кидаються люто один на одного. Ось чому і мовиться з докором: «У кого виття? у кого стогін? у кого сварки? у кого горе? у кого рани без причини? у кого багряні очі? У тих, які довго сидять за вином…» (Пр. 23:29-30).
Шосте злісне, жовчне гроно із лози п’янства є ушкодження здоров’я, тілесна знемога, тремтіння рук, головний біль, ослаблення зору, хвороби шлунка, стогони, неміч, передчасна старість, применшення років життя та нещаслива смерть.
Сьоме гроно – розтринькування майна, втрата матеріального достатку, позбавлення вигод. «Працівник, схильний до пияцтва, не стане багатим» (Сир. 19:1). Як багато людей, які через п’янство втратили велике багатство і вкрай зубожіли! Приклад цьому – блудний син з Євангельської притчі.
Восьме гірке гроно – втрата спасіння. Як матеріальне багатство, так і духовні скарби розтринькуються від п’янства, тому що п’яний зухвало впадає у всякий гріх. Того гріха, яким твереза людина гребує, боїться його скоїти чи соромиться, того самого гріха не соромиться робити, не боїться, не гребує ним людина п’яна. Добре про це сказав Святитель Іоанн Златоуст: «Якщо в кому п’янство виявить і цнотливість, і соромливість, і розсудливість, і лагідну вдачу і мудре смирення – воно все скине в безодню злочину проти закону!». А людина, яка через пияцтво позбавить себе всіх чеснот, хіба не позбавляє себе спасіння і не відчужує себе від Небесної спадщини? Справедливо каже Писання: «Ні п’яниці, ні лихословці, ні хижаки – Царства Божого не успадкують» (1Кор. 6:10).
Дев’яте жовчне гроно – гнів Божий: п’яниця, нехтуючи заповідями Божими, виливає на себе гнів Самого Бога через свої гріхи. Ось чому пророк Ісая каже: «Горе тим, які з раннього ранку шукають сикери і до пізнього вечора розгарячають себе вином» (Іс. 5:11).
Десятий, найгіркіший плід п’янства є остаточна погибель душі. Інші грішники, коли настане їхня смертна година, зможуть каятися і шкодувати, що вчинили гріхи свої, бо вони оцінюють скоєне ними тверезо; як же може покаятися вмираючий п’яниця, коли він не пам’ятає себе, коли він не усвідомлює, що настає його смерть, якої він зовсім не очікував? А для вмираючого без покаяння геєна неминуча. Ось які моральні грона цього содомського винограду, тобто п’янства; хоча на смак вони і здаються спочатку солодкими, але потім ця «насолода» перетворюється в гіркоту жовчі, в отруту зміїв і гаспидів!
Головні ліки для зцілення від пагубних звичок, питущої запрограмованості і навіть алкоголізму – наша совість. Ці ліки дані кожному від Бога. Тому, хто хоче позбутися цих вад, варто вчитися жити й діяти по совісті. Пристрасть до спиртних «напоїв» – це хвороба душі, тому потрібно лікувати душу. Для знаходження духовного здоров’я важливо не піддаватися зневірі й прагнути берегти мир душі.
За матеріалами сайту https://www.truechristianity.info
