Всякий раз, коли в Біблії йде мова про вино, мається на увазі виноградний сік, що перебродив і містить алкоголь. Ймовірно, спроб зберігати сік, що не перебродив, не робили; це було майже неможливе завдання. Новим або молодим вином називали вино останнього урожаю, а старим – урожаю попереднього року. Бродіння на Близькому Сході займало лише 3 дні. Виноробство існувало в Месопотамії в доісторичні часи і було перенесене в Єгипет близько 3000 р. до Р.Х. Перший відомий нам винар – Ной (Бут. 9:20,21).
У класичному та елліністичному світі вино зазвичай розбавлялося водою. Греки вважали, що пити нерозбавлене вино – варварський звичай. Пропорція води до вина варіювалася від 20 частин води до 1 частини вина до рівної кількості вина і води. Найбільш прийнятим було співвідношення три до одного (2Мак. 15:39).
Нерозбавлене вино могло містити не більше 14% етилового спирту. Відповідно, розбавлене найчастіше містило менше 5% алкоголю. Кріпость такого вина порівнянна з квасом або кефіром у наші дні. Ось чому в древньому Ізраїлі вино пили навіть діти, включаючи дівчаток (Пл. 2:11,12; Зах. 9:17). Саме так готувалося вино для святкування Пасхи в елліністичний період. Отже, на Тайній Вечері була використана ця пропорція; шлюб у Кані Галилейській також навряд чи був виключенням з правила.
Будь-який читач Біблії без зусиль може помітити, що Слово Боже в багатьох випадках виражає прихильне ставлення до вина з цілого ряду причин. Достаток вина сприймався як знак Божого благословення, процвітання і спасіння (Бут. 14:18,19; 27:28; Втор. 7:13; Еккл. 9:7; Іс. 55:1). Також розуміється і вдалий для виробництва вина сезон (Іоїл. 3:18; Ам. 9:13,14). Вино вважалося джерелом радості, одним з добрих дарів Господа людям (Суд. 9:13; Есф. 1:10; Пс. 103:15; Еккл. 10:19; Зах. 10:7). Навпаки, відсутність вина була символом суду і нещастя (Втор. 28:30; Іс. 16:10; 24:11; Єр. 48:33; Іоїл. 1:5; Соф. 1:13).
Вино в старозавітному світі застосовувалося для багатьох цілей. «Узливанням» у храмі було вино (Вих. 29:40; Лев. 23:13), і вірні регулярно приносили його, коли здійснювали жертвопринесення (1Цар. 1:24). Запас вина зберігався в храмі для приношень (1Хр. 9:29).
Вино могло використовуватися і в медичних цілях, а змішане із смирною або жовчю служило знеболюючим засобом наркотичної дії. Пропонуючи цей напій Ісусові, солдати хотіли полегшити Його муки (Мк. 15:23). Іноді вино використовували для допомоги хворим і слабким (2Цар. 16:2; Пр. 31:6). Вином і маслом добрий самарянин лікував рани побитого подорожнього (Лк. 10:34). Павло радив Тимофію вживати трохи вина для покращення травлення (1Тим. 5:23).
Згідно Біблії, вино вживалося не лише на святах і бенкетах, але і в буденні дні, визнаючись звичайним харчовим продуктом (Суд. 19:19; Неєм. 5:18). Тому воно часто згадується разом з хлібом (1Цар. 16:20; 25:18; Плач 2:12). Вино вживалося також з нагоди видатних подій у сімейному житті, наприклад, дня народження, шлюбі (Ін. 2:1-11), при видаленні від грудей дитини (Бут. 21:8), на похоронах (Єр. 16:7) і т. д.
Таким чином, помірне споживання вина було нормою життя. Повне ж утримання від вина в юдео-християнській традиції являлося, швидше, виключенням з метою дотримання найсуворішої культової чистоти. Вино категорично заборонялося пити назореям (Чис. 6:2,3), рехавитам (Єр. 35:1-9), а також левитам і священикам під час служіння в храмі (Лев. 10:8-11; Єз. 44:21). Даниїл і його товариші утримуються від царського вина у Вавилоні, швидше за все через те, що воно мало якесь відношення до язичницького обряду (Дан. 1:8-16). Схоже, що Іоанн Хреститель утримувався від вина, оскільки був назореєм (Мф. 11:18; Лк. 1:15).
Ісус Христос не заперечував проти загальноприйнятого ставлення до вина. Він пив його (Мф. 11:18,19), наприклад, під час весілля в Кані, де, як відомо, зробив перше диво, перетворивши воду на вино (Ін. 2:1-11). Загальний об’єм вина тоді в перерахунку на сучасні одиниці виміру склав від 450 до 600 літрів. Треба врахувати, що єврейське весілля тривало зазвичай два тижні. Ісус навіть образно назвав Своє вчення «молодим втном» (див. Мф. 9:17).
Проте, у Біблії виражено різке негативне ставлення до надмірного споживання спиртного (Іс. 28:1-8). Християни покликані «не упиватися вином, від якого буває розпуста», і навіть не спілкуватися з тими п’яницями, які називають себе «братами» (Еф. 5:18; 1Кор. 5:11). Особливо підкреслюється в Писанні неприпустимість пияцтва для наступних категорій людей: царі і вожді народу (Пр. 31:4,5; Іс. 56:11,12; Ос. 7:5), священики і пророки (Іс. 28:7,8), а для церкви – єпископи, диякони (1Тим. 3:3,8; Тит. 1:7) і літні жінки-наставниці (Тит. 2:3-5).
У Писанні багато застережень проти захоплення вином. У Книзі Притч Соломонових 23:29-35 ми читаємо про сумні наслідки зловживання вином: «У кого виття? у кого стогін? у кого сварки? у кого горе? у кого рани без причини? у кого багряні очі? У тих, які довго сидять за вином, які приходять шукати вина приправленого. Не дивися на вино, як воно червоніє, як воно іскриться в чаші, як воно світиться рівно: згодом, як змій, воно вкусить, і вжалить, як аспид; очі твої будуть дивитися на чужих дружин, і серце твоє заговорить про розпусне, і ти будеш, як той, що спить серед моря, і як той, що спить на верхівці щогли. І скажеш: “били мене, мені не було боляче; штовхали мене, я не відчував. Коли прокинуся, знову буду шукати того самого».
Вино приводить людей до ганьби і приниження, як Ноя і Лота (Бут. 9:21-25; 19:30-38).
Біблія попереджає: «Вино – глузливе, сикера – буйна; і всякий, хто захоплюється ними, нерозумний» (Пр. 20:1; пор.: Пр. 21:17; 23:20,21). Сикерою, мабуть, називали месопотамське фінікове вино або ж міцне пиво з ячменю. Єврейське слово sekar і грецьке sіkera означають «п’яний», «напиватися» (див. Іс. 24:9). Цей «міцний напій», як правило, згадується на сторінках Старого Завіту в поєднанні з вином, а зловживання ними забороняється або засуджується (Лев. 10:9; Вт. 29:6; 1Цар. 1:15; Іс. 29:9). Новий же Завіт ще категоричніший: «Ні п’яниці, ні лихословці, ні хижаки – Царства Божого не успадкують» (1Кор. 6:10).
Ісус безпосередньо говорить про пияцтво лише один раз: «Зважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжувались об’їданням та пияцтвом і житейськими турботами, і щоб день той не спостиг вас несподівано» (Лк. 21:34). Звідси видно, що пияцтво складає частину «життя по плоті», що перешкоджає спасінню. Окрім цієї прямої вказівки, у притчах Христових є також образ раба, що пиячить, і якого не приймають на небеса (Мф. 24:48-51).
Отже, норма, запропонована Біблією, – це тверезість у сенсі помірності і самоконтролю. При цьому треба зважати на уявлення і почуття інших людей. Не слід пити вино, якщо це спокушає інших або змушує людей пити на шкоду своєму здоров’ю і сумлінню (Рим. 14:19-21; пор.: Рим. 15:1-3; 1Кор. 10:2-11:1; Флп. 2:4).
Трохи історії з боротьби з пияцтвом
Вже декілька тисячоліть тому людське суспільство усвідомило необхідність контролювати споживання алкогольних напоїв. Починаючи з часів Хаммурапі (ок. 1800 р. до Р.Х.), різні законодавчі кодекси обмежували продаж спиртного. Річ у тім, що китайці, араби, а потім і європейці навчилися виготовляти міцні напої із зерна і цукру, що містять до 60% спирту. Іудаїзм і християнство, на відміну від буддизму та ісламу, не вимагають повної стриманості в цьому питанні, але християни не раз повставали проти надмірностей, пов’язаних з алкоголем.
У першому поколінні християн щотижневі євхаристійні зібрання були таїнством, що завершувало «агапу» – братську вечерю любові (Діян. 20:7). Відбувалися вони вечірньої пори, за образом Вечері Господньої, і з’єднувалися з вечерею любові спільною трапезою. Основу для цього знаходимо в порядку самої Вечері Господньої, коли Христос наприкінці трапези вимовив слова подяки. У цей період агапі ще не були відокремлені від причастя і були зборами усієї помісної церкви на трапезу Господню.
Апостоли перестерігали вірних у страху Господньому гідно бенкетувати на братських трапезах, не упиваючись і не обжираючись (2Пет. 2:13; Іуд. 1:12; 1Кор. 11:20-34). Християнам, як і євреям, заборонялося брати участь в язичницьких жертовних бенкетах, які супроводжувалися обжерством, пияцтвом, сварками і бійками (Вих. 34:15; Пс. 1:1; Рим. 13:13; Гал. 5:21; 1Пет. 4:3). Практика щотижневого причастя і передуючих ним свят любові стала відмирати в ІV столітті, коли в церкву хлинула маса номінальних християн. З часом євхаристія була відособлена від агап, їх поміняли місцями, а потім братські трапези були скасовані.
Деякі чернечі ордени в середні віки наказували своїм членам повну відмову від спиртного, а в XVІ столітті з’явилися перші товариства непитущих.
Широкомасштабне виробництво спиртного і його доступність нижчим верствам зумовили масовий алкоголізм, для боротьби з яким в Європі і Північній Америці з кінця XVІІІ століття виникають численні товариства тверезості. Більшість з них закликала лише до помірності або до відмови від особливо міцних напоїв, але з часом серед певних християнських кіл сформувався рух за повну відмову від алкоголю.
Автор: Михайло Чернявський
