ХРИСТИЯНИН І МАЮ НАДІЮ

Проте недовго залишався Християнин на самоті. Його наздогнав один із жителів міста Суєта, який до глибини душі був зворушений стражданнями і лагідністю пілігримів. Промова Вірного на суді так сильно вразила його, що він вирішив покинути свою домівку і приєднатися до Християнина. Звали його Маю Надію.

Таким чином, поки один пілігрим помирав, свідчивши за істину, на його місце повстали нові послідовники Ісуса Христа. Маю Надію уклав з Християнином союз і завірив його, що дуже скоро ще багато жителів покинуть місто Суєта і приєднаються до них.

Незабаром вони нагнали людину на ім’я Звигод.

– Чи ти не наш земляк? Чи далеко прямуєш?

Незнайомець відповів їм, що він уродженець міста Красномовство і прямує в Небесне Царство, проте себе не назвав.

– З міста Красномовство? А хіба можна там зустріти людей праведного життя? – щиро здивувався Християнин.

– А чом би і ні?

– Вибач, вельмишановний пане, дозволь дізнатись твоє ім’я.

– Ми зовсім не знаємо один одного. Якщо ти маєш намір продовжувати цей шлях, буду радий такому товариству, а якщо ні – піду один.

– Місто Красномовство, наскільки я чув, дуже багате.

– О, в цьому можеш не сумніватися, у мене там немало багатих родичів.

– Смію запитати, хто вони?

– Мало не все місто, але найближчі: лорд Непостійний, лорд Пристосованець і лорд Красномовний, предки якого дали ім’я цьому місту. Моїми родичами також є містер Вкрадливий, містер Упереджений, містер Всещозавгодно і пастир нашої парафії містер Лукавий, рідний брат моєї матері.

Коротше кажучи, я став знатною і заможною людиною, хоча дід мій був простим боцманом, який говорив одне, а робив інше. Втім, я придбав весь свій статок таким же чином.

– Ти одружений? – запитав Християнин.

– Так, і в мене дуже доброчесна дружина – дочка доброчесної матері леді Удаваність. Вона дуже знатного роду. Отримавши вишукане виховання, вона знає, як тримати себе в товаристві лордів і як розмовляти з простим людом. Наше християнство не дотримується особливо суворих правил, ми можемо дозволити собі певні вільності. Так, на приклад, ми ніколи не пливемо проти течії, ревні тільки тоді, коли казна наша повна золота і срібла, і дуже любимо, щоб люди нами захоплювалися і нам аплодували.

Тут Християнин, відійшовши вбік, прошепотів Маю Надієві:

– Мені здається, що цього жителя міста Красномовство звуть Звигод. Якщо це так, то ми в товаристві такого шахрая, подібно якому важко знайти в усій країні.

– Запитай, як його звуть, – попросив Маю Надію. – Мені незрозуміло, чому людина соромиться свого імені.

– Вельмишановний пане, – звернувся Християнин до незнайомця, – ти говориш так, немов вважаєш себе найрозумнішою людиною на всьому білому світі. Якщо я не помиляюся, то звуть тебе Звигод?

– Це не ім’я, а прізвисько, яке дали мені ті, хто мене не любить. І я вимушений покірливо зносити різного роду образи, як і всі великі люди.

– Але чи не подав ти сам приводу для того, щоб отримати подібне прізвисько?

– Ні, ніколи! Залежно від духу часу я змінював свої думки і погляди і ніколи не опинявся в програші. І якщо моє життя склалося так вдало, то я бачу в цьому Боже благословення. Навіщо ж злі люди обливають мене за це брудом?

– Я так і думав, – відповів Християнин, – що ти той самий, про кого я так багато чув. Якщо хочеш знати мою думку, скажу чесно, що це прізвисько підходить тобі більше, ніж ти думаєш.

– Якщо тобі хочеться так думати, будь ласка! Сваритися я з тобою через це не стану. Але якщо ми підемо разом, ти знайдеш у мені приємного співрозмовника.

– Якщо ти бажаєш йти з нами, – сказав у відповідь Християнин, – тобі прийдеться боротися з вітром, холодом і спекою, що, як я зрозумів, для тебе не притаманно. Ти повинен залишитися вірним християнству, нехай воно буде в дранті, замість позолоченої сукні, і мати мужність не відступити від нього, навіть коли воно буде закуте в кайдани.

– Прошу не нав’язувати мені свої погляди, свою віру. Надай мені свободу думки і дій, і я готовий піти з вами.

– Тільки за умови, якщо ти будеш слідувати нашій вірі.

– Я ні за що не зраджу своїм принципам, своїм поглядам, які для оточення не являють жодної небезпеки, і влаштовують мене. Якщо ж ви вважаєте мене негідним йти з вами, то я піду один. Врешті-решт я зустріну людей, які здатні оцінити моє товариство.

Християнин і Маю Надію пішли одні. Але незабаром один з них озирнувся і побачив трьох чоловіків, які наздоганяли Звигода. Щойно вони порівнялися, він їм низько вклонився, вони у свою чергу ввічливо відповіли йому тим самим. Одного з них звали Світовласник, другого – Сріблолюбець і третього – Економний. Вони були старими приятелями ще зі шкільної лави, коли вчилися в школі пана Хапало. Школа знаходилася в торговельному місті Бариш, в області Пожадливість.

Хапало прагнув навчити їх мистецтву діставати гроші силою, обманом, лестощами або ж під приводом здійснення добрих справ. Усі четверо довели своє мистецтво до такої досконалості, що будь-який з них зміг би сам відкрити подібну школу і успішно керувати нею.

Після перших вітань Сріблолюбець запитав у Звигода:

– Хто ці двоє, які йдуть попереду нас?

– Це два дивні провінціали, які по-своєму розуміють подорож до Небесного Царства.

– Але чому вони не зупиняться і не зачекають нас, раз ми всі йдемо в одне й те ж саме місце?

– Уявлення цих людей дуже обмежене. Дотримуються вони тільки своїх власних переконань, а погляди інших вважають невірними. Якою би доброю людина не була, якщо її погляди хоч у чомусь не сходяться з їх вченням, вони її негайно відкидають і позбавляють свого товариства.

– Це погано, – зауважив Економний. – Ми знаємо, що є категорія людей, які занадто праведні і тому засуджують усіх, окрім самих себе. Але скажи, будь ласка, про що ви не змогли домовитися?

– Вони вважають, – почав Звигод, – що повинні продовжувати свій шлях у будь-яку погоду, а я вважаю, що погану погоду треба перечекати. Вони вважають, що для Бога потрібно жертвувати всім, а я вважаю, що в першу чергу потрібно піклуватися про власне життя і про свій статок.

Вони з усіх сил тримаються за свої релігійні переконання, хоч би всі люди їх не розуміли, а я знаходжу, що свої переконання навіть треба міняти залежно від ситуації. Вони залишаються вірними своєму віросповіданню навіть тоді, коли ними всі зневажають і вони вимушені жити в злиднях. Я ж сповідую віру лише в разі, якщо християнство живе в розкоші, усіма визнається і всі, тріумфуючи, аплодують йому.

– Так і тримайся цих правил, добрий приятелю, – заохотив його Світовласник. – Людина, яка має можливість зберегти і примножити свій статок, але відмовляється від нього заради якоїсь ідеї, насправді є божевільна. Будемо мудрі, як змії!

Подивіться, як бджола мирно спить усю зиму і тільки тоді, коли розквітають квіти, прокидається від зимівлі. Бог посилає на землю дощові і сонячні дні. Якщо є божевільні, яким і дощ не перешкода, нехай вони продовжують свою подорож, ми ж чекатимемо сонячної погоди. Я віддаю перевагу такій релігії, яка дозволяє нам зберегти Божі дари. Навіть безглуздому зрозуміло, що Бог так щедро нагородив нас земними благами для того, щоб ми насолоджувалися ними. Авраам і Соломон зуміли набути багатства, дотримуючись вчення своєї релігії. Вони не були схожі на тих пілігримів, які йдуть попереду нас.

– Мені здається, що ми всі однієї думки із цього приводу, – додав Економний. – Тому залишимо цю тему.

– Так, звичайно, не варто про це більше говорити, – приєднався до розмови Сріблолюбець. – Той, хто не вірить Писанню і не керується розумом, той не розуміє своїх свобод і не шукає своєї вигоди.

– Брати, – звернувся до всіх Звигод, – щоб скоротати час і вберегти нас від зла, дозвольте мені задати одне питання. Хтось, нехай він буде пастирем церкви або торговцем, отримує вигідну пропозицію на придбання земних благ. Але щоб отримати ці блага, він повинен стати ревним прибічником, нехай тільки зовні, певних принципів релігії, які він раніше просто ігнорував. Чи може людина піти на це і проте залишитися чесною і порядною?

– Я зрозумів суть твого питання, – відповів Сріблолюбець, – і з дозволу моїх товаришів постараюся дати тобі ясну відповідь. По-перше, припустимо, що ця людина – пастир церкви. Уявимо собі цього пастиря людиною гідною, але при дуже скромних коштах для існування. І раптом події розвиваються таким чином, що перед ним відкривається блискуча перспектива. Він може зайняти вищу посаду лише за умови, якщо стане більш ревним, почне частіше і з більшим ентузіазмом проповідувати, але трохи поступиться своїми принципами, щоб завоювати любов своїх парафіян. Чому б цьому чоловіку так не поступити за умови, що він вже має хорошу репутацію? Скажу більше: він може дозволити собі багато чого іншого і залишиться порядною людиною. Чому б і ні?

Перше, його бажання придбати більше земних благ законне, оскільки випадок посланий йому самим провидінням. Тому він із спокійною совістю може домагатися своєї мети.

Друге, його бажання краще жити примушує його бути більш старанним і ревним проповідником, а значить, і ще більш порядною людиною, яка з честю виконує свій обов’язок, що повністю відповідає волі Божій.

Третє, якщо він на догоду своїм парафіянам поступається своїм світоглядом, значить, у нього сильно розвинене почуття самопожертвування, він лагідний і сумлінний і тому здатний бути особливо хорошим пастирем, якою би ні вимогливою була паства.

І, нарешті, четверте, пастир, який вважає за краще малому більше, не повинен за це уславитися пожадливою людиною, оскільки завдяки цьому він може збільшити свою парафію, що повністю відповідає його покликанню, і, крім того, він дістає додаткову можливість робити добро.

Перейдемо тепер до другої частини питання, тобто уявимо собі, що ця людина – торговець. Припустимо, що він має дуже маленький торговий обіг. І для того, щоб він зміг би збільшити свої прибутки чи одружитися на багатій дівчині і таким чином отримати заможних клієнтів, йому потрібно було стати релігійним або хоч би прагнути здаватися таким. То я не бачу в його діях нічого поганого. І от чому:

По-перше, так або інакше, релігійність – завжди чеснота, незалежно від того, чим вона викликана;

По-друге, зовсім не протизаконно намагатись одружитися на багатій дівчині або прагнути отримати знатних клієнтів;

По-третє, торговець, який все це отримав тільки завдяки тому, що став релігійним, відповідаючи на добро добром, і сам стає хорошою людиною. Так от: у нього мила дружина, вигідні клієнти, хороший прибуток, і все через те, що він став набожною людиною. Я це розцінюю як добру справу, що вигідна і угодна Богові.

Відповідь Сріблолюбця була вислухана з великою увагою і прийнята із захватом. Усі погодилися, що так поступати дуже розсудливо і вигідно. І так як ніхто не в силах був спростувати цю думку, вони наважилися підійти до Християнина і Маю Надія, які йшли на дуже близькій від них відстані, щоб поставити їм те ж саме питання, тим більше, що Звигод був у певній мірі ображений відповіддю Християнина.

Попередній запис

ЯРМАРОК СУЄТИ (Закінчення)

Пілігримів повели на суд. Судді стали їх допитувати: хто вони, куди йдуть і що вони роблять тут у такому незвичному ... Читати далі

Наступний запис

ХРИСТИЯНИН І МАЮ НАДІЮ (Закінчення)

Вони голосно покликали двох товаришів, і пілігрими зупинилися. Після першого вітання старший з них, Світовласник, задав своє питання Християнинові і ... Читати далі