Якщо ви відчуваєте самотність – ніколи не забирайтеся в глухий куточок саду, чекаючи, що вас неодмінно і з радісними криками «виявлять». Усі гратимуть в іншому кінці саду. Нікому навіть на думку не спаде, що вас треба шукати.
Колись книга «Робінзон Крузо» не вважалася дитячим твором. Нічого дивного. Дітям її читати нудно і складно, а от для дорослих вона в самий раз! Не вірите? Перечитайте. Такого «Робінзона Крузо» ви не знаєте – скільки нового відкриєте для себе! В епоху її створення, книга вважалася серйозним філософським трактатом, написаним у легкій формі. Вона доступно викладала основні ідеї модного тоді Просвітництва. Приблизно так сьогодні пише Паоло Коельо. Тільки Даніель Дефо придумав усе сам…
Як ви пам’ятаєте, у книжці багато говориться про Бога. Одну з перших речей, яку рятує Робінзон Крузо, – це корабельна Біблія.
Так потім і повелося: в англійських будинках, де не тримали жодних бібліотек, у найскромніших сімействах, були три книги: Біблія, «Подорож пілігрима» (неодмінний атрибут протестанта) і … роман «Робінзон Крузо».
Яка ж головна, центральна проблема цієї книги? Як ви вже здогадалися – проблема самотності. Причому самотності АБСОЛЮТНОЇ, утрируваної, – людина викинута на незаселений острів!
Роман про Робінзона Крузо можна і треба розглядати як рецепт боротьби з самотністю.
Проблема самотності людини – це центральна проблема, якою займаються усі світові релігії взагалі і Християнство зокрема. От і головна християнська книжка епохи Просвітництва займається тим самим.
Так, людина самотня. Самотність – умова її існування на цій землі. Відчуваєте віддаленість від Раю?
Так, від цього людина зазнає страждання.
Так, усвідомивши свою самотність, людина починає чогось шукати і до чогось прагнути.
Найчастіше, людина розуміє, що подолання самотності можливе тільки через Бога.
Щоб здолати самотність, людина має уподібнитися Богові.
І, нарешті, часткове (!) подолання самотності на цій землі … можливе!
Чому здолати самотність на цій землі можна тільки частково? Бо тут будь-які стосунки – тимчасові. Час – атрибут створеного світу, недосконалого світу. Вічність же не знає, що таке Час.
Як же перемогти страх самотності? Є лише один спосіб: усвідомити Всеєдність. Ви, звичайно, розумієте, у чому різниця між натовпом (стадом) і Всеєдністю. У натовпі – кожен несе свою самотність. Усвідомивши ж Всеєдність, людина прозріває, і страх самотності відступає від неї.
Трохи вище я говорила про те, що для подолання самотності людина має уподібнитися Богові. Приблизно так, як це зробив Робінзон Крузо. Отже
Урок Робінзона Крузо
Опинившись на незаселеному острові, у повній ізоляції, що почав робити Робінзон Крузо? Він став наново створювати світ. Новий світ навколо себе. Його маленький острів став джерелом творення життя. Робінзон Крузо був у цьому дикому місці виконуючим обов’язки Бога-Творця.
Він зустрів первозданний хаос, запустіння, а створив – Джерело Життя, побудоване на розумних початках.
І ось тоді до нього почали підтягуватися живі люди…
Живі люди завжди підтягуються туди, де горить світло, палиться димок і смачно шкварчить на вогні вечеря.
У Робінзона Крузо були два основні будівельні прилади: ВІРА і ДІЯ.
Якщо віриш і дієш – один не залишишся. Бачачи, яку ти розвів бурхливу і цікаву діяльність, до тебе підтягнуться інші самотні люди. І ось вже ви всі не самотні…
Історія Робінзона постійно повторюється в житті, бо ця історія – архетипова. Вважайте, що Даніель Дефо розповів нам певний міф, певний сюжет, що вічно трапляється, запрограмований десь там, у платонівському світі ідей на постійне повторення.
А як робити НЕ ПОТРІБНО або… гра в хованки
В одного з російських письменників (здається мені, що в Набокова) є дуже сильна коротка розповідь про те, як діти на дачі грали в хованки.
Хлопчика «здали» на днинку на дачу до знайомих, де було згуртоване дитяче товариство. Коротше, з ним ніхто не хотів грати. Молодий гувернер-студент намагався затіяти ігри і ввести в них новачка. Але новачка в ігри уперто не брали… І ось, нарешті, самі діти придумали грати в хованки і байдуже «дозволили» хлопчикові теж брати участь. Ну, як би, ніхто не опирався.
Обрадуваний тим, що його прийняли в компанію, він побіг у найдальший кут саду і сховався так чудово, що його б не знайшли навіть дорослі, переривши увесь будинок! Адже за правилами гри в хованки, переможцем вважається той, хто найкраще сховався, чи не так?
Спочатку він радів, що його так довго ніхто не може знайти. Потім, коли усіх знайшли, він почав турбуватися. Потім він перестав чути голоси – діти пішли грати в інший кут саду. Потім йому стало все одно, і він заснув…
Прокинувся він, коли літній день почав вже темніти. Він злякався так, що це важко собі уявити! Уперше на хлопчика обрушилося усією багатотонною потужністю усвідомлення своєї абсолютної самотності. Він виліз із схованки, яка здавалася такою славною ще кілька годин тому, з почуттям глибокої огиди. Він пробіг через увесь будинок і вийшов назовні крізь парадний вихід. Діти сиділи на веранді під пледами і слухали читання гувернера. Коли хлопчик увійшов, ніхто не виразив особливих почуттів.
Трохи відреагував лише гувернер. Поморщившись з досадою, що перервали його читання, він холодно, з легким подивом вимовив: «Як, Ви ще тут? Я вважав, що за Вами давно прислали покоївку і відвезли додому».
Якщо ви відчуваєте самотність – ніколи не забирайтеся в глухий куточок саду, чекаючи, що вас неодмінно і з радісними криками «знайдуть». Усі гратимуть в іншому кінці саду. Нікому навіть на думку спаде, що вас треба розшукувати.
Чиніть краще, як Робінзон Крузо.
Автор: Олена Назаренко
