Навіщо існують ангели?

Багато років тому Біллі Ґрем, американський пастор і ревний євангелізатор, застерігав: “Не вір усьому, що чуєш про ангелів. Дехто твердить, що це лише духовні «мандрівні вогники». Інші вважають їх тільки небесними створіннями з прекрасними крилами й нахиленими голівками. А є й такі, які хотіли б, аби ми думали про них як про ворожок”.

Уже від себе додам, що є й такі люди, які відверто запитують: “А навіщо взагалі ті ангели? Чи потрібне їхнє посередництво? Чи без них Бог не впорався би з нашим спасінням і долею світу?”

Скажімо щиро: певна річ, Бог міг би обійтися без посередництва ангелів. Міг би миттєво демобілізувати оті загони ангелів, які нині виконують свої обов’язки. Так, погоджуюся, така операція надзвичайно чітко продемонструвала б усемогутність Бога. Щодо цього немає сумнівів. Але, безперечно, була би значно менш помітним – для нас, зрозуміло, – виявом Його любови. Адже любов прагне поширюватися, так само, як природна властивість сонця – дарувати всім своє світло. Безмежна любов, отож, спонукає Бога невпинно давати, давати безперервно, давати без міри. А дія цієї творчої Любови поширюється як на матеріяльний світ, так і на світ духів, охоплюючи і мільярди зірок у всесвіті, і мільярди ангелів у небі. А отже, АНГЕЛИ Є. Вони існують серед нас, як найвищий, найпрекрасніший прояв безконечної Божої любови.

Святий Тома Аквінський, великий богослов, у своїй фундаментальній праці “Сума богослов’я” чітко і зрозуміло пояснює, у чому ангели найбільше допомагають людям і для чого конче потрібні їм: “Вільно розпоряджаючись собою, людина, певною мірою, може уникнути зла, але цього замало, оскільки її любов до добра ослаблена різними пристрастями душі. Так само загальнопоширеним є знання моральних законів, яке притаманне людині від народження й котре, якимось чином, схиляє її до добра. Однак, цього теж недостатньо, оскільки відомо, що використання загальновідомих моральних правил в окремих випадках підводить людину. Тому в Біблії й сказано: «Бо ж міркування смертних нужденні, непевні задуми наші» (Муд. 9:14). Отож людина потребує опіки ангела”.

У Мисленицях – невеликому повітовому містечку, що сховалося серед мальовничих гір Маковського Бескиду[1], – колись було організовано мистецький фестиваль “Пам’ятай про ангелів”. Упродовж кількох днів тут відбувалися тоді виставки, вернісажі й концерти, присвячені ангелам. Не знаю, чи там і досі проводять “ангельський” фестиваль. Однак, я знайшов цитату, автором якої є його ініціятор і організатор Ян Кочвара, художник і культурний діяч. Пан Ян зберігає у своєму помешканні велику колекцію зображень ангелів. Тож думаю, що доречно буде навести його висловлювання: “Віримо, – пише Ян Кочвара, – що ангели, передусім, служать Богові. Крім того, ми глибоко переконані, що також слугують людині, а отже, кожному з нас, без огляду на вік і вроду, земні заслуги чи так званий матеріяльний і духовний статус, а також незалежно від того, чи шануємо й прославляємо їх, поклоняємося їм. Віримо, що «кожна людина має під високим склепінням небосхилу» свого ангела-хоронителя, про якого звіщає радість, котру дарує нам народження дитини та її перший крик; який з’являється уві сні; котрий торкається й будить нас; який пояснює життя й служить життю; котрий визволяє з ями з левами[2]; який кличе, оздоровлює, благословить, підносить нас до Неба й відчиняє перед нами Небесні брами. Віримо, що крилаті посланці Господа ведуть нас до воскресіння й країни вічного щастя”.

Отож, можна сміливо сказати, що в ангелі, якого кожному з нас призначено за опікуна, присутній сам Бог. В ангелі-хоронителеві Він також перебуває з людьми, яких нам довірено й котрих постійно мусимо покидати – у темряві ночі й у небезпеках дня. Варто ще сказати, що опіку ангела обіцяно нам і в ті хвилини, коли його біля себе не відчуваємо. Своїми делікатними діями – такими делікатними, що ми часто їх навіть не відчуваємо, – допомагає нам наблизитися до Христа й уникнути зла.

Відсутність ангела в нашому релігійному житті може (хоча, звичайно ж, не мусить) бути ознакою того, що ми віддалилися від Бога. Святий Василій сказав колись: “Як дим відганяє бджіл, а сморід – голубів, так гидкий, ганебний учинок віддаляє нас від нашого ангела-хоронителя”. Якщо я правильно розумію святого Василія, мова не стільки про дійсну неприсутність ангела біля нас, скільки про наше відчуття його відсутности – бо, насправді, він ніколи не покидає нас. Щонайбільше, як чудово окреслив це Леон Блуа, французький католицький письменник, що жив на зламі XIX й XX століть, “коли людина чинить зло, ангел мовчки ховається в найдальший закуток її винної душі, до якого навіть сам грішник не насмілюється проникнути, і плаче так, як тільки ангели можуть плакати”.

Таким чином, маємо в руках ключа, скориставшись яким можемо зрозуміти, принаймні, частину тієї великої проблеми, котрою є факт існування зла. Отже, ангел – подібно, як Господь Бог, – бачить кінець, який пояснить усі розбіжності й болісні переживання, а людина, обмежена можливостями власного розуму, не знає цього кінця, а тому бунтує проти зла й страждань. Християнин, віра якого слабка, зносить страждання з незадоволенням. Але християнин зі зрілою вірою не повинен сумніватися в тому, що вони закінчаться щасливо. І що сильніше вірить, то інтенсивніше – перебуваючи віч-на-віч зі злом – долучається до незворушного спокою ангелів; його віра своїми променями починає осяювати його розум, інтелігентність, волю й чутливість – хоча впевнено можна сказати, що отої повноти спокою, яка характерна для ангелів, на землі ніколи не досягне.

Отож, ми вже трохи сказали про ангелів і їхню присутність серед нас. Можливо, хоча би частково наші роздуми стануть відповіддю на такий закид проти віри в опіку ангелів: якщо існують, то чому не просвітлюють, не навертають грішників? Відповідь, як нам здається, проста: натхнення й доброї спонуки з боку ангела-хоронителя замало; потрібно ще, аби людина прийняла їх.

Хоча… Крістоф Гюрліман, сучасний богослов, що, зокрема, працює в галузі ангелології, написав колись: “Бог може послати до нас ангела, який заглушить найголосніший гучномовець. І, можливо, Він зробить це лише один раз – тоді, коли пролунає звук останньої труби”.

Чи ми справді хочемо чекати на цей останній, єдиний раз і на оглушливий звук ангельської труби? І чи не зазвучить вона тоді, коли все – або майже все – вже буде втрачено?..


[1] Маковський Бескид – частина гірського пасма Західних Бескидів, розташована на південному заході Польщі.

[2] Див. Дан. 6:17-25.

Попередній запис

Ким, власне кажучи, є ангели?

Хіба ж нині ми, християни, що живемо на зламі століть і тисячоліть, не можемо, без жодного перебільшення, ствердити, що нам ... Читати далі

Наступний запис

Біблія про ангельські утручання

Звільнення апостола Петра з темниці, Бартоломе Естебан Мурільйо У Святому Письмі міститься понад 300 згадок про святих ... Читати далі