«Господи! Вислухай молитву мою, і плач мій до Тебе нехай дійде. Не відвертай лиця Твого від мене в день, коли я в скорботі. Прихили до мене вухо Твоє в той день, [коли] призву [Тебе]; скоро вислухай мене. Бо щезають, наче дим, дні мої, і кості мої висохли. Я підкошений, наче трава, і висохло серце моє, бо я вже забув їсти хліб мій. Від тяжкого зітхання мого присохли кості мої до плоті моєї. Я став подібний до нічного птаха в пустелі, став як сова на руїнах. Не сплю і став наче самотній птах на покрівлі» (Пс. 101:2-8).
Ми не знаємо, які труднощі зазнавав псаломщик, коли писав цей псалом, але, поза сумнівом, це був важкий час самотності і глибокої скорботи. В якісь моменти свого життя багато хто з нас переживав подібні почуття.
Самотність – це важке і гнітюче почуття, яке не завжди означає, що людина одна і навколо неї немає людей, друзів або родичів. Можна переживати почуття глибокої самотності, перебуваючи в людському натовпі на вулиці багатомільйонного міста, на роботі, у сім’ї і навіть у церкві. Головна причина цього стану – відсутність Христа в житті таких людей. Проте іноді і віруюча людина, що має помазання від Бога, знає мету життя, бачить більше, ніж невіруючі, може почувати себе самотньою.
Біблія дає нам немало прикладів, коли герої віри відчували себе самотніми і усіма покинутими. Цар Давид був помазаний на царство в Ізраїлі, і Дух Святий перебував на ньому. Від Бога йому були дані здібності і таланти: він вигравав великі битви, які, можливо, ніхто не міг би виграти в той час. Проте, опинившись у печері, покинутий усіма, коли (як він гадав) ніхто навколо не розумів його тяжкого становища, не хотів допомогти і не було рятівного притулку, Давид відчував себе дуже самотнім. Він звернувся до Бога, скаржачись на свою самотність і тяжке становище, волаючи до Нього про захист і допомогу: «Дивився я навкруги – і ніхто не впізнавав мене. Не стало захисту, і ніхто не дбав про душу мою» (Пс. 141:4).
Згадаємо апостола Павла, який так старанно тридився у своїх подорожах, проповідуючи Слово Боже, і так багато зробив для Церкви. Але коли він став перед судом, ніхто не підтримав його, не встав на його захист. Можна уявити собі, яким самотнім він був у той момент, яке гірке почуття переповнювало його душу. Він писав Тимофію у свої останні години життя: «При першій моїй відповіді нікого не було зі мною, але всі мене залишили. Нехай не зарахується їм!» (2Тим. 4:16).
З історії ми знаємо, що люди у всі часи страждали від самотності, і зараз, у наш час, багато хто переживає це почуття туги, знедоленості і безвиході.
Я гадаю, якщо цій проблемі завжди надавали велике значення, вона була описана в Біблії і зараз гостро стоїть у нашому суспільстві, то, можливо, вона має глибший сенс, який ми не зовсім розуміємо.
Ми живемо в суспільстві, де прийнято уникати труднощів, прикрощів і печалей. Але чи можна постійно прагнути уникати того, що Бог навмисно допускає в нашому житті? Біблія обіцяє нам, що настане день, коли ми будемо на Небесах, де немає горя, печалей, сліз і самотності. Але ми часто нагадуємо блудного сина, бо хочемо отримати наш спадок увесь відразу і зараз. Ми хочемо зараз бути щасливими і позбавленими від страждань. Але трагедія в тому, що наше прагнення уникнути страждань не може підготувати нас до майбутнього вічного життя.
Згадаємо, що перші люди на землі не знали почуття самотності до тих пір, поки гріх не розлучив їх з Богом в Едемському саду. До цього Адам і Єва не були самотніми, вони спілкувалися з Богом і один з одним. Але коли вони згрішили, самотність оселилася в їх серцях, а також у душах усього людства.
Самотність сама по собі не гріх, але веде багатьох людей до гріха. Писання свідчить, що ми спокушаємося своєю власною похіттю; це веде до вкорінення гріха в нашому житті. Проте в багатьох людей це походить не від спокуси похіттю, а від самотності. Вони починають відвідувати порнографічні сайти або стають наркоманами не тому, що відчувають бажання робити це. У багатьох випадках вони просто самотні і шукають чогось, що може заповнити порожнечу їх сердець і позбавити від самотності і туги. Коли вони приходять до Христа, ним здається, що вони звільнилися від цих почуттів і ніколи вже не будуть самотніми. Тому вони починають задаватися питанням: «Якщо я тепер у Христі, чому ж я почуваю себе самотнім і розгубленим? Що відбувається зі мною?»
Якщо ви самотні сьогодні і впали в гріх або на шляху до гріха, то ви зробили неправильний вибір. Вами управляють бажання і похіть вашої гріховної природи, і ви можете опинитися в ще гіршому становищі, ніж раніше.
Я вважаю, що самотність має причину: Сам Бог поселив це почуття в нашому серці. Після того, як Каїн згрішив, убивши свого брата, Бог призначив йому усе життя поневірятися по землі, але, у той же час, Він виявив милість, відмітивши його знаком, щоб ніхто не міг завдати йому шкоди. Коли Адам і Єва згрішили в Едемському саду, Бог вигнав їх з раю і, я гадаю, вклав у них і в усе людство почуття самотності, бо, по Своїй любові до людей, хотів, щоб ми повернулися до Нього. Відтоді люди не можуть почувати себе повністю задоволеними і щасливими, якщо вони не спілкуються з Богом.
Ми створені Богом за Його подобою і для спілкування з Ним у вічному житті. Ми можемо набути здоров’я, досягти успіху, слави, багатства, але наше серце ніколи не буде задоволене до тих пір, поки ми не набудемо повного спілкування з Богом.
Проте люди продовжують шукати нових відчуттів, задоволень, спілкувань, діяльності, щоб задовольнити вічний «голод» у своїх серцях, неприкаяність і незадоволення, вкладені Богом.
Опинившись у скрутному становищі, покинутий усіма, цар Давид писав: «Дивився я навкруги – і ніхто не впізнавав мене. Не стало захисту, і ніхто не дбав про душу мою» (Пс. 141:4). Але у вірші 5 він каже, що тільки Бог може задовольнити бажання його серця, і визнає, що він – частина Господа і його життя не буде повним, якщо він не буде в спілкуванні з Ним: «Я до Тебе взивав, Господи, й казав: Ти – надія моя і доля моя на землі живих».
Бог хоче, щоб ми знали, що тільки Ісус Христос – наша вічна сила і розрада в цьому світі. Іноді Бог позбавляє нас усього: добробуту, здоров’я, друзів, рідних, – і тоді в нас залишається лише один Друг, Який ближче, ніж брат, мати і батько, тому що ми, нарешті, перестаємо шукати того, хто «з правого боку і з лівого боку». Тільки живе спілкування з Господом через Ісуса Христа може повністю дати задоволення нашому серцю, радість і щастя.
Отже, Бог дає нам самотність для того, щоб ми зрозуміли, що істинну радість ми можемо отримати тільки в Господові. Але я вірю, що в Бога є ще інша мета. Можливо, самотність людського серця – це шлях Господа розділити з людьми Своє прагнення і бажання повернути до Себе людину, яку Він відкинув у покарання за непослух.
Апостол Павло каже: «Коли терпимо, то з Ним і царювати будемо» (2Тим. 2:12).
Наша самотність – це частина страждань Христових, тому що Він Сам переживав це почуття, коли усіма був покинутий. Люди вірили в Нього тільки тому, що бачили чудеса, здійснені Їм, і Він це знав і тому не міг довіритися їм. Коли Христос казав Своїм учням, що повинен йти в Єрусалим, де буде розіпнутий на хресті, ніхто з них не розумів Його жертви і не співчував Його стражданням. Коли люди хотіли зробити Його своїм царем, Він пішов від них. Мабуть, у той момент Ісус був дуже самотній: Він був гнаний, Його не розуміли, Йому не вірили. Ніщо в цьому світі не давало Йому задоволення, щастя і радості; тільки єдність з Отцем і Святим Духом була Його силою і підтримкою. Ісус зазнавав спокус, але не скоїв жодного гріха. Він не намагався уникнути ворожості, нерозуміння, самотності і страждань. Він усе робив для того, щоб через Нього Бог торкнувся сердець людей, відновив з ними перервані стосунки і врятував їх від вічного страждання. Якби Христос відступив, не виніс усе до кінця, не виконав Свою місію і якби Божі люди свого часу не віддали свої життя за створення Церкви Христової, скільки б людей були приречені на страждання у вічності!
Бог послав Свого Сина у світ для спасіння людей, і зараз Ісус Христос хоче, щоб ми наслідували Його приклад. Питання в тому, чи повинні ми постійно намагатися уникати усіх труднощів. Чи слід нам жити тільки для свого задоволення і щастя? Наше завдання і головна справа – нести людям світло, приводити їх до Христа, нашого Спасителя. Ми повинні з бажанням і терпінням нести хрест заради примирення людей з Богом, щоб туга і самотність у наших серцях змінилися почуттям радості, щастя і повного задоволення.
Автор: Картер Конлон
