КРАСНОМОВЕЦЬ

Через якийсь час Вірний побачив чоловіка, який йшов на певній відстані від них. Звали його Красномовець. Він був досить високий, статний і справляв приємне враження. До нього Вірний і звернувся з питанням.

– Друже, куди прямуєш? Чи не до Небесного Царства?

– Саме туди.

– Чудово, тоді ми можемо прямувати до Нього разом.

– Із превеликим задоволенням продовжу з вами свою подорож.

– Так йдемо, а заразом і поговоримо про духовну їжу.

– Мені завжди приносить величезне задоволення розмовляти з розумними людьми про високі матерії, – відповів Красномовець. – Я радий, що зустрів однодумців. Випадок, скажу вам відверто, досить рідкісний. Частіше зустрічаєш мандрівників, які віддають перевагу пустим розмовам.

– Дуже сумний факт, – зауважив Вірний. – Для чого дана людині мова, якщо не для прославляння Бога та Його справ?

– Твої переконливі слова мені до вподоби. Бо що може бути приємніше і корисніше за таку бесіду? Особливо для такої людини, як я, що захоплюється різноманітними чудесами. Де ще можна знайти такий точний, яскравий, детальний і в той же самий час лаконічний опис історії, загадкових сил природи, чудес і знамень, як це зроблено у Священному Писанні.

– Усе це так. Але мета нашої бесіди отримати з неї максимальну користь.

– І я так думаю. Дискутувати на ці теми дуже корисно. У спілкуванні людина пізнає багато того, про що раніше навіть і не здогадувалася, як, наприклад, порожнечу, нікчемність земних і значущість небесних цінностей, необхідність відродження Святим Духом і спасіння через Ісуса Христа. Крім того, людина починає розуміти, що є покаяння, віра, молитва, терпіння. Нарешті, вона вчиться спростовувати хибні вчення, відстоювати істину і наставляти на праведний шлях невіруючих.

– Усе це вірно, і мені дуже приємно чути це від тебе.

– На жаль! Відсутність подібних бесід, – відповів Красномовець, – якраз і є причиною того, що стільки людей не розуміє необхідності і важливості віри і дії благодаті на їх душі для досягнення вічного життя. Вони живуть у повному нерозумінні, вважаючи, що строгим дотриманням букви закону можуть потрапити до Царства Божого.

– Так, але дозволь зауважити, що пізнання цієї істини є дар Божий. Людина не може досягнути цього тільки своєю старанністю або пустими розмовами на цю тему.

– О, я прекрасно розумію, що людина нічого не може взяти сама, якщо це не буде дане їй згори. Усе по благодаті, а не за справами. У доказ я можу навести тобі безліч місць зі Святого Письма.

– Добре, так яку ж тему ми оберемо для нашої бесіди?

– О, по мені будь-яку! Мені не складає жодних труднощів міркувати про небесне і про земне, про світське і про духовне, про минуле і про майбутнє, на тему моральності і про Євангеліє. Я багато цікавого можу розповісти про свою батьківщину і про далекі країни, про важливі і про менш важливі речі. Мені по силах будь-яка тема.

Вірний дуже здивувався відповіді подорожнього, підійшов до Християнина, який йшов дещо позаду, і сказав йому тихо:

– Якого хорошого супутника ми зустріли. Справжня ходяча енциклопедія!

Християнин посміхнувся:

– Цей пан, яким ти так захоплюєшся, уміє добре морочити голову.

– А хіба ти його знаєш?

– Можливо, краще, ніж він сам себе знає.

– Так скажи, будь ласка, хто він?

– Його звуть Красномовець. Він з нашого міста. Дивуюся, що ти його не знаєш. Хоча цілком можливо, адже місто наше таке велике…

– Чий він син і де він живе?

– Його батька звуть Базікою, а живе він на Брехливій вулиці. У місті він відомий як Красномовець з Брехливої вулиці. Він дуже жалюгідна і нещасна людина.

– Проте яке приємне враження він справляє.

– Так, він усім здається надзвичайно милою людиною, поки не познайомишся з ним ближче. На людях він розігрує святого, а вдома він ненависний, огидний тип. Його можна порівняти з картиною, що красива тільки здалека.

– Мені здається, що ти все-таки жартуєш.

– У жодному разі я не став би жартома чорнити будь-кого. Я тобі про нього ще дещо розповім. Ця людина почуває себе як риба у воді в будь-якому суспільстві. Так само, як він зараз розмовляв з тобою, він міркуватиме з сусідом за кухлем пива в шинку, і чим більше хміль ударить йому в голову, тим красномовніше буде потік його слів. Справжня віра не відчувається ні в його серці, ні в душі, ні в його поведінці. У нього лише одне на розумі: показати своє красномовство і як можна майстерніше поговорити.

– Невже я так сильно помилився? – здивувався Вірний.

– Так, помилився. Це про таких сказано: “Бо вони говорять і не роблять” (Мф. 23:3), і “бо Царство Боже не в слові, а в силі” (1Кор. 4:20). Він говорить про молитву, про покаяння, про віру, про духовне відродження, але, на жаль, це лише слова. Для нього немає нічого святого. Я бував у нього, бачив його в колі сім’ї. У його будинку немає віри, в їх сім’ї ніхто не молиться, і там не зустрінеш розкаяння. Він дійсно ганебна пляма на білосніжній сукні християнства. Своїм красномовством він обмовляє Ісуса Христа. Зовні – він “святий”, у себе дома – сатана. І його бідна сім’я сильно від цього страждає: з близькими він сварливий і злий, з прислугою несправедливий. Він дуже скупий і постійно намагається іншого обдурити. Для досягнення своєї мети він не соромиться у виборі засобів. Найстрашніше, він і синів своїх виховує в тому ж дусі, і якщо помітить у кому з них схильність до богобоязливості, відразу називає його при всіх дурнем і телепнем. Мені здається, він своїм порочним життям дуже багатьох відштовхнув від віри, і якщо Господь не зупинить його, він ще багатьох погубить.

– Я, звичайно, не маю права сумніватися у твоїх словах, оскільки ти його знаєш особисто і судиш про людей, як годиться християнинові.

– Якби я не знав цієї людини, я, ймовірно, розділив би твою думку. Скажу більше, якби все це мені розповіли люди, які вороже ставляться до релігії, я визнав би це за наклеп (адже богобоязливих нерідко обмовляють). Але все, що я розповів тобі, і – на жаль, – набагато більше того, результат моїх власних спостережень. Порядні люди соромляться знайомства з ним. Одне його ім’я примушує людей червоніти. Ніхто не наважується назвати його другом.

– Так, тепер я бачу, що слово і справа – два абсолютно різних поняття. Надалі стану уважнішим.

– Звичайно, це різні речі. Тіло і душа не одне й те ж саме. Тіло без душі мертве, так само і слово без діла порожній звук. “Чис­та i непорочна побожність перед Богом i Отцем є в тому, щоб піклуватися про сиріт i вдів у їхніх скорботах i берегти себе неоскверненим від світу” (Якова 1:27). Красномовцеві це не потрібно: він вважає, що істинним християнином можна стати і без того, щоб займатися справами. Тим самим він обманює свою власну душу. Слухати – означає прийняти добре зерно в серце: але ще невідомо, чи зійде воно і чи буде плодоносним. У судний день запитають: чи були ви виконавцями, а не чи слухали ви або міркували. Залежно від відповіді і судимі будемо. Кінець світу можна порівняти із жнивами, коли женці зберуть плоди – плоди віри. Я це кажу лише для того, щоб показати тобі, як жалюгідно буде виглядати сповідання Красномовця того дня. До цього ще додам: апостол Павло називав подібних людей “мідь, що дзвенить, або кімвал, що бринь­чить” (1 Кор. 13:1). Це люди, позбавлені істинної віри і євангельської благодаті. Вони не можуть бути прийняті в небесну обитель разом з дітьми Божими.

– Зізнаюся, спілкування з цією людиною було мені дуже приємним. Але ти просвітив мене. Як же ми тепер його позбавимося?

– Послухайся моєї поради, і ти побачиш, що і йому скоро набридне твоя присутність, хіба що Господь не торкнеться його душі, щоб навернути її. Підійди до нього і заведи серйозну розмову про силу дії Божої благодаті на людину. І просто запитай його, чи відчуває він цю силу у своєму серці, у своїй сім’ї і в усьому своєму житті.

Вірний знову підійшов до Красномовця:

– Гей, брате, веселіше! Про що замислився?

– Я от думаю, про що ми могли б поговорити за цей час.

– Що ж, мабуть, почнемо. Якщо ти мені дозволиш обрати тему для бесіди, я запропонував би наступну: як, яким чином проявляється рятівна благодать Божа в людському серці?

– Я зрозумів, про що ти хочеш повести розмову. Питання, дійсно, важливе, і я тобі із задоволенням на нього дам відповідь. По-перше, якщо Божа благодать живе в серці людини, вона викликає в ній бурю обурення проти гріха. По-друге…

– Почекай, не поспішай. Мені здається, тобі слід було б сказати, що Божа благодать викликає в душі ненависть і відразу до гріха.

– Так, але яка ж різниця між обуренням і ненавистю?

– О, велика! Людина заради пристойності може красивими словами висловлювати своє обурення гріхом, але ненавидіти гріх можна тільки під впливом Божої благодаті. Я чув багатьох проповідників, які з кафедри голосно обурювалися гріхом, таврували його, але чудово з ним уживалися в серці, в родині і в усьому своєму житті. Дружина царедворця Потіфара голосно розповідала всім про свою святість, а насправді була перелюбницею (див. Буття 39). Деякі батожать гріх дуже своєрідно. Таких можна порівняти з матір’ю, яка журить свою дитину за витівку, а потім відразу ж обіймає і пестить її.

– Ти, я бачу, хочеш упіймати мене на слові.

– Ні, я хочу тільки ясності.

– Дозволь мені висловити свою думку до кінця. По-друге, хороше знання біблійних істин.

– З цього тобі слід було б почати. Біблійні істини можна знати просто на відмінно і при цьому не мати в душі Божої благодаті. Людина може придбати найглибші знання і залишатися ніким, тобто не бути дитям Божим. Коли Христос запитав Своїх учнів: “Чи знаєте ви все це?” – учні відповіли: “Знаємо”. – “Якщо це знаєте, блаженні ви, коли виконуєте” (Ін. 13:17). Він називає блаженними не тих, хто знає, а тих, хто виконує. Існує вид пізнання, що не супроводжується практичною діяльністю, свого роду теоретичне пізнання. Зустрічаються слуги, що прекрасно знають волю свого пана, але не виконують її. Людина може знати євангельські істини напам’ять і не бути християнином. Тому твій висновок невірний. Теорія подобається красномовцям і хвалькам, а Богові потрібна практика. Звичайно, практика без пізнання неможлива. Взагалі існує два види знань: один вид обмежується словесними міркуваннями, а другий базується на благодаті, вірі і любові, які примушують людину з бажанням і радістю виконувати волю Божу. Людину поверхневу задовольняє перший вид пізнання, а християнин не мислить себе без другого виду: “Врозуми мене, щоб я навчився закону Твого, і буду дотримуватися його всім серцем моїм” (Псалом 118:34).

– Ти знову намагаєшся впіймати мене на слові, це не може послужити нам на користь.

– Тоді наведи інший доказ дії благодаті.

– Ні, не хочу, я бачу, що ми з тобою не домовимося.

– Тоді дозволь мені це зробити.

– Що ж, будь ласка.

– Дія благодаті проявляється в душі того, хто її отримав, і для тих, хто близький з ним. Той, хто отримав цей дорогоцінний подарунок усвідомлює свою гріховність, він розуміє, що за свою невіру він неодмінно буде відкинутий Богом, якщо за життя не отримає Божого помилування через віру в Ісуса Христа. Це усвідомлення народжує в його душі скорботу і сором за свій гріх. І от йому відкривається Сам Спаситель – Ісус Христос. Людина розуміє необхідність укласти з Ісусом Христом на все життя союз. Тоді в ній зароджується духовна спрага, яку обіцяно втамувати (див. Ін. 4:14). Наскільки сильна буде віра у свого Спасителя, настільки велика буде її радість, її стабільний душевний спокій, велике прагнення до святості, величезне бажання пізнати Його ще краще і служити Йому на землі. А тим часом сама людина далеко не завжди здатна визнати ці почуття за прояв дії благодаті по тій простій причині, що гріх ще має певну владу над нею, і вона ще не до кінця зрозуміла святі істини. І деколи потрібно чимало часу, щоб відроджений духовно зрозумів: те, що в ньому відбувається, є результат дії Божої благодаті. Родичі, близькі і знайомі також помічають прояв дії Божої благодаті в душі наверненого грішника. Знову народжений і не приховує, що він вірить в Ісуса Христа як свого особистого Спасителя. Він повністю змінює свій спосіб життя відповідно до свого сповідання. Його сердечне ставлення до близьких і зовсім незнайомих людей, до однодумців і мирян, його прагнення очиститися від гріха і не піддаватися спокусам диявола, його бажання любити ближнього, як самого себе, і приймати все з Божих рук, вірно служити Ісусу Христу не на словах, а на ділі – от що характеризує людину, в душі якої живе Божа благодать. Якщо цей короткий опис дії на людину Божої благодаті викликав у тебе якісь заперечення, я їх готовий вислухати; якщо ж ні, дозволь мені поставити ще одне питання.

– О ні, моя справа зараз не спростовувати, а слухати, і тому з нетерпінням чекаю наступного питання.

– От воно. Чи відповідає твій спосіб життя тим принципам, які ти мені виклав? Або ж уся твоя віра ґрунтується тільки на словах, а не на ділі? Прошу тебе, якщо ти маєш намір відповісти на моє питання, обіцяй говорити тільки правду, на що Господь на небі зможе сказати: “Амінь”, а совість твоя – підтвердити. “Бо не той дос­тойний, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь” (2 Кор. 10:18). Видавати себе за християнина і продовжувати жити по-старому, іншими словами, бути вовком в овечій шкурі – великий гріх.

Красномовець при цих словах навіть злегка зніяковів і почервонів, але незабаром оговтався і відповів:

– Ти далеко зайшов і добалакався до таких понять, як совість і Бог, Якого хочеш призвати у свідки. Чесно кажучи, не чекав я, що наша бесіда прийме такий характер. Ти розмовляєш зі мною, як з малим дитям. Я зовсім не збираюся відповідати на подібні питання, хіба що визнав тебе моїм законовчителем або суддею. Але скажи, чому ти мені поставив усі ці запитання?

– Бо я помітив, який ти швидкий на розмови. Скажу тобі відверто, я чув, що вся твоя релігія лише слова і що твої розмови про християнство суперечать твоєму способу життя. Кажуть, що ти ганьбиш християн, що твої нечестиві справи вже багатьох збили з правильного шляху, а для скількох ще ти являєш серйозну небезпеку! Твоє поняття християнства прекрасно уживається з пияцтвом, жадністю, аморальністю, божбою, брехнею, заздрістю і зв’язками з підозрілими людьми. “Одна паршива вівця все стадо псує”. Це прислів’я дуже підходить до тебе: ти ганьбиш усіх віруючих!

– Якщо ти так легко віриш чуткам і так різко засуджуєш мене, то я можу припустити, що ти просто сварлива людина, з якою навіть зв’язуватися не варто. Усього доброго!

– Ну, що я тобі казав? – зустрів Вірного Християнин. – Я знав, що так станеться. Твої слова і його мислення не мають нічого спільного. Він вважав за краще розстатися з тобою, ніж зі своїм грішним життям. Нехай йде, для нас не велика втрата, лише він один у програші. Все одне, рано чи пізно, ми повинні були б з ним розстатися. Його присутність скомпрометувала б нас. Апостол Павло попереджає: “Віддаляйся від таких” (1 Тим. 6:5).

– Я, втім, дуже радий, що почав з ним цю розмову, – відповів Вірний. – Можливо, він колись згадає мої слова, і вони підуть йому на користь. В усякому разі, я чесно висловив йому все і не несу більше відповідальності в разі його погибелі.

– Ти правильно поступив, постаравшись відкрити йому очі на його помилки. Сьогодні рідко зустрічаються люди, що можуть відкрито казати правду. Тому і живе на землі так багато красномовців, у яких слово розходиться зі справою. Будучи прийнятими у число істинних християн, вони стають спокусою для мирян, є ганебною плямою для християнства і образою для щирих душ. І якби всі ставилися до подібних лицемірів, як ти, то вони чи змінили б свій спосіб життя на кращий, або зовсім вийшли б із співтовариства християн.

За такою бесідою пустинний шлях, яким вони йшли, здався їм менш одноманітним і стомливим.

Попередній запис

ХРИСТИЯНИН І ВІРНИЙ

На своєму шляху Християнин піднявся на невисокий пагорб, що дозволяв пілігримам оглянути оточуючу місцевість. З вершини він побачив старого друга ... Читати далі

Наступний запис

ЯРМАРОК СУЄТИ

Вони вже пройшли майже всю пустелю, коли Вірний, випадково обернувшись, помітив чоловіка, що наздоганяв їх, і негайно впізнав його. - ... Читати далі