ХРИСТИЯНИН І ВІРНИЙ

На своєму шляху Християнин піднявся на невисокий пагорб, що дозволяв пілігримам оглянути оточуючу місцевість. З вершини він побачив старого друга на ім’я Вірний, який йшов попереду тим же шляхом. Християнин радісно окликнув його:

– Гей, друже, зачекай трохи і підемо разом!

Почувши заклик, Вірний обернувся, і Християнин знову закричав йому:

– Стій, почекай мене! Але Вірний відповів:

– Не можу! Криваві душогуби йдуть за мною. Ці слова підштовхнули Християнина, і він, зібравши останні сили, пустився бігом наздоганяти його. Йому вдалося навіть обігнати Вірного, із самовдоволеною посмішкою поглянувши при цьому на нього. Але несподівано він спіткнувся і впав, та так, що сам підвестися на ноги вже не міг, і Вірний підбіг допомогти йому.

Після цього вони пішли разом, обговорюючи пережите.

– Любий брате, я дуже радий, – сказав Християнин, – що мені вдалося наздогнати тебе. Господь так звів наші шляхи, що ми можемо разом продовжити нашу подорож.

– Я розраховував, любий друже, – відповів Вірний, – вийти разом з тобою з нашого міста, але ти відправився раніше за мене, і тому я весь цей небезпечний шлях пройшов один.

– А чи довго ти ще жив у місті Погибель після того, як я покинув його?

– До тих пір, поки не відчув, що довше залишатися там не можу. Багато різних чуток і розмов було після твого відходу, казали навіть, що місто наше скоро буде спалене небесним вогнем.

– Що ти кажеш?!

– Так, у свій час тільки і розмов було, що про це!

– І все-таки ніхто, окрім тебе, не побажав врятуватися від загибелі?

– Хоча загибель міста і була темою номер один, серйозно в це ніхто так і не повірив. Я сам чув, як у запалі розмови деякі з кепкуванням відзивалися про тебе і про твою подорож, яку вони називали пілігримством; але я особисто ні на хвилину не сумнівався в тому, що наше місто буде спалено вогнем і сіркою, і тому пішов звідти.

– Чи не чув ти щось про Зговірливого?

– Так, чув, що він дійшов було з тобою до самої драговини Смутку. Стверджують, що там він провалився, і повернувшись, не захотів у цьому зізнатися. Але я в цьому не сумнівався, бо він був увесь вкритий болотною тванню.

– А що сказали йому наші сусіди?

– Після свого повернення він став загальним посміховиськом. Багато хто при цьому ще і зневажав його, і майже ніхто не хотів дати йому роботу. Його становище сьогодні на багато гірше, ніж до його відходу з міста.

– Але чому ж вони так з ним повелися, якщо самі зневажили шлях, яким він мав намір йти?

– От що вони казали: “На шибеницю його! Він відступник! Він зрадив своїм переконанням!” Мені здається, що сам Господь налаштував усіх проти нього і зробив його посміховиськом.

– А особисто ти говорив з ним про це?

– Одного дня я зустрівся з ним на вулиці, але він негайно перейшов на інший бік, неначе присоромлений. Мені так і не вдалося переговорити з ним.

– Спочатку, коли ми рушили з ним у дорогу, я, зізнаюся, покладав на нього великі надії. Але тепер мені здається, що він загине разом з усім містом. Не даремно кажуть: Пес повертається до своєї блювотини”, і “помита свиня йде валятися в багно (2 Петра 2:22). Залишимо його. Розкажи мені краще, друже мій, що тобі довелося пережити в дорозі, в які потрапити пригоди?

– Я минув драговину Смутку і дійшов до Вузьких воріт, не зазнавши особливої небезпеки. Потім я зустрів одну особу на ім’я Розпуста, яка намагалася спокусити мене.

– Добре, що ти від неї врятувався. Йосиф сильно був нею спокушений і ледь не поплатився за це своїм життям (див. Буття 39). А яке зло заподіяла тобі ця особа?

– Ти навіть уявити собі не можеш, які в неї прийоми, щоб оволодіти людьми. Розпуста улеслива, прилиплива, обіцяє всякого роду радощі і насолоди.

– Проте Розпуста не могла обіцяти тобі радощів спокійної совісті?

– Зате всякі тілесні і чуттєві насолоди!

– Слава Богу, що ти не послухався її! Адже ти відкинув її пропозиції?

– Звичайно, згадавши слова: “Стопи її досягають пекла” (Притч. 5:5). От я і заплющив очі, бо боявся виявитися зачарованим, і продовжив свій шлях.

– Чи сталися з тобою ще якісь пригоди?

– Біля самого підніжжя гори Утруднення, коли я спустився, то зустрів старого діда. Йому цікаво було дізнатися, хто я такий і куди прямую. Я відповів, що звуся пілігримом і прямую в Небесне Царство. “Ти мені здаєшся чесним чоловіком, чи не хочеш ти оселитися в мене і отримувати хорошу платню?” Я запитав його, хто він такий і де живе. Він мені представився Старим Адамом з міста Обману. Я поцікавився його роботою і платнею.

“Я тримаю будинок терпимості. Платня ж моя – я зроблю тебе своїм спадкоємцем. У моєму будинку зібрані найдорогоцінніші скарби світу. Є і прислуга. Це мої дочки”. – “А скільки в тебе дочок?”

– “Три, – відповів він. – Похіть Плотська, Похіть Очей і Гордість Життєва (див. 1Ін. 2:16). Якщо захочеш, можу дати одну з них тобі в дружини”. – “Як довго я зможу жити в тебе?” – запитав я його. – “До самої смерті”, – була відповідь.

– Ну, і що ж ти вирішив?

– Спочатку я був готовий погодитися. Його пропозиція здалася мені прийнятною. Але потім я немов прочитав у нього на лобі: “Відкинь стару людину з її справами”.

– І що ж далі?

– Те, що я прочитав на лобі цього діда, настільки вразило мене, що я тут же зрозумів: якщо я з ним увійду до будинку, він негайно продасть мене в рабство. Я порадив йому зберегти всі ці красиві слова для себе. Тоді він почав мені погрожувати, що пошле мені вслід людину, яка зіпсує мені настрій на весь подальший шлях.

Я обернувся, щоб піти, як раптом відчув різкий удар. В очах потемніло від болю. Як мені вдалося вивільнитися з його чіпких рук, підвестися на ноги і продовжити свій шлях, я і сам не знаю. Не пройшов я і половини шляху, як, обернувшись назад, побачив, що хтось біжить за мною зі швидкістю вітру. Цей хтось наздогнав мене на тому самому місці, де стоїть альтанка для відпочинку.

– Я там зупинився, щоб відпочити, – зізнався Християнин, – але заснув так міцно, що загубив свій сувій.

– Але вислухай мене, брате, – продовжував Вірний.

– Як тільки цей незнайомець мене наздогнав, він ударив мене по голові з такою силою, що я повалився, неначе мертвий. Отямившись, я зміг лише прошепотіти: “За що?” Голос його подібний був до грому: “За твоє таємне прагнення до Старого Адама”. Тут він став знову бити мене в груди. Я став благати його помилувати мене, але він відповів, що це почуття йому невідоме. Без сумніву, мені б прийшлося кепсько, якби Хтось не підійшов до нього і не наказав зупинитися.

– А хто ж це був? – запитав Християнин.

– Я Його спочатку не впізнав, але потім помітив сліди від ран на Його руках і в боці. Тоді я зрозумів, що це був Сам Господь.

– Людина, що била тебе, був Мойсей. Він не милує нікого і взагалі не знає, що це таке милосердя до людей, які переступили його закон.

– Це була не перша моя зустріч з ним. Він вже приходив до мене додому і загрожував спалити покрівлю мого будинку, якщо буду ще зволікатиме.

– Чи помітив ти Палац, який стоїть на самій вершині гори, де тебе наздогнав Мойсей? – запитав Християнин.

– О так, і левів, сплячих перед входом. Був полудень. У мене залишалося ще багато часу; я, не зупиняючись, пройшов повз воротаря і спустився з гори.

– Він мені якраз і передав, що ти пройшов повз будинок. А шкода, що ти не ввійшов до Палацу. Ти б побачив там багато визначного, що запам’ятовується на все життя. Але скажи, будь ласка, чи зустрів ти когось у долині Приниження?

– Так, я зустрів там одного на ім’я Невдоволений, який умовляв мене повернутися з ним назад. Головна причина його невдоволення полягала в тому, що людина в цій долині позбавлена всяких почестей. Якщо ж я буду настільки безглуздий і все-таки наважуся пройти долину Приниження, то я ображу всіх своїх друзів: Гордість, Зарозумілість, Світську Славу.

– Що ж ти на це йому відповів?

– Я сказав, що всі вони є моїми тілесними родичами. Проте після того, як я став пілігримом, вони від мене відреклися. Також я порвав усякий зв’язок із ними. Що ж до долини Приниження, то, на мою думку, він зовсім невірно тлумачить її значення. “Погибелі передує гордість, а падінню – пихатість” (Притч. 16:18). Та я краще пройду долину Приниження, ніж погоджуся з порадами Невдоволеного.

– А більше ти нікого не зустрів у долині?

– А як же, зустрів одного на ім’я Сором. Я, напевно, ще не зустрічав у своєму житті людини, в якої б ім’я настільки не відповідало її сутності. З іншими ще можна було про щось домовитися, але цього нахаби неможливо було позбутися!

– Що ж він говорив?

– Він повстав проти самої релігії, стверджуючи, що це заняття жалюгідне, підступне і негідне розумної людини. Сумлінність – риса характеру, що ганебна для нього. Що людині смішно і соромно завжди обмірковувати кожне своє слово і кожний вчинок, а розлучитися з буйним, вільним життям, властивим сміливцям усіх часів, – велика дурість в очах наших сучасників. Дуже мало великих, багатих і розумних людей світу цього наважувалися йти чесним шляхом, тому що боялися ризикувати, роблячи ставку на невідоме майбутнє. Живими і яскравими фарбами він описував, яке ганебне і принижене положення займають пілігрими у світі. Сором і ганьба, коли людина починає плакати, мучитися докорами сумління, слухаючи в церкві проповідь, а вдома в себе зітхає про духовну зіпсованість, просить вибачення в сусідів за якусь образу, нанесену багато років тому. Релігія робить людину дивною в очах світу, бо кожна людина має маленькі слабкості (так він називає вади), яких віруюча людина прагне позбутися. І тому християнин, як правило, вимушений спілкуватися з тими, хто далекий від світського суспільства, утворюючи з ними щось на кшталт духовного братерства. Хіба це не ганебно? Говорив він зі мною довго і про багато що, усього і передати неможливо.

– Що ж ти заперечив йому на це?

– Що? Та я просто не знав, що і казати! Він мене довів до такого стану, що я почервонів, і цей Сором ледь не взяв наді мною верх. На щастя, я вчасно згадав вірш: “Бо, що високе в людей, те мерзенне перед Богом” (Лк. 16:15). І тут я зрозумів, що Сором говорить лише з людської позиції, але не з позиції Бога та Його Слова. Я подумав, що в судний день нам буде ухвалений смертний вирок або, навпаки, дароване життя вічне не за мірою наших досягнень у світі цьому, а за дотримання закону Всевишнього. Ні, подумав я, те, що велить Бог – краще, хоч би весь світ повстав проти Його Слова. А Господь наказує нам мати віру і чисте сумління. Тому ті, які наважуються уславитися дурнями в очах світу цього заради Небесного Царства, будуть наймудрішими в цьому Царстві. Бідняк, який любить Христа, набагато заможніший за найзначніших мирян, які ненавидять ім’я Його. І в усю силу своїх легень я крикнув йому прямо в обличчя: “Сороме, віддалися від мене, ти ворог мого спасіння: невже вважатиму за краще служити тобі, ніж Всемогутньому Богові моєму? Як я подивлюся Йому в очі, коли Він прийде? Якщо я соромлюся тут Господа і Його служителів, то за яким правом я маю чекати від Нього благословення?” Але запевняю тебе, друже, цей Сором ще та нахаба. На вухо він шепотів мені всяку нісенітницю про те, як смішні деякі моменти віри і як довго він шукав зі мною зустрічі. Нарешті я йому рішуче заявив, що він марно мене переслідує, бо те, що він вважає ганебним, я розцінюю як вищу славу.

Чи потрібно казати, як я зрадів, позбавившись, нарешті, від свого докучливого порадника…

– Я дуже радий за тебе, брате, – відповів Християнин, – що ти все-таки зміг позбутися цього нахаби. Насправді, він мало відповідає своєму імені. Замість того, щоб ховатися, він женеться за нами всюди, бажаючи вселити нам сором при виконанні нашого обов’язку. Але завжди будемо чинити йому опір, бо сказано: “Мудрі успадковують славу, а нерозумні – ганьбу” (Притч. 3:35).

– Я думаю, – зауважив Вірний, – що ми повинні благати про допомогу Того, Хто бажає бачити нас мужніми борцями за істину.

– Звичайно. А більш нікого не зустрів ти в цій долині?

– Ні, більш нікого. Всю дорогу сонце сяяло над моєю головою, навіть у долині Смертної Тіні.

– Тобі пощастило, друже!

І Християнин у свою чергу розповів товаришеві про всі свої небезпечні пригоди.

Попередній запис

ДОЛИНА СМЕРТНОЇ ТІНІ

…От бачу, щойно Християнин опинився в долині Смертної Тіні, як він зустрів двох чоловіків, які несли погану звістку про прекрасну ... Читати далі

Наступний запис

КРАСНОМОВЕЦЬ

Через якийсь час Вірний побачив чоловіка, який йшов на певній відстані від них. Звали його Красномовець. Він був досить високий, ... Читати далі