ДОЛИНА СМЕРТНОЇ ТІНІ

…От бачу, щойно Християнин опинився в долині Смертної Тіні, як він зустрів двох чоловіків, які несли погану звістку про прекрасну країну. Вони дуже квапилися, і Християнин спитався їх:

– Панове, куди ж ви так поспішаєте?

– Ми повертаємося назад, і тобі радимо, якщо тобі ще дороге життя!

– Але в чому справа?

– У чому справа? Ми йшли тим шляхом, яким йдеш ти, і вже наближались до своєї мети. Але якби ми пройшли ще трохи далі, то вже не змогли б повернутися.

– Але що ж з вами сталося?

– Ми ледь не потрапили в долину Смертної Тіні, але, на щастя, здогадалися спочатку глянути на неї.

– І що ж ви там побачили?

– Що побачили? Одна назва чого вартує! Це країна мороку, де так темно, що нічого не можна побачити вже за кілька метрів від себе. Безліч демонів і драконів безодні літає над долиною. З усіх боків чутні ревіння і виття, ніби безліч закутих у кайдани стогнуть і плачуть. По небу зі страшенною швидкістю, хаотично, рухаються похмурі свинцеві хмари. А над усім цим простягнула свої могутні крила смерть. Не знайдеться слів, щоб описати весь цей жах!

– Ваші слова ще більше зміцнили мою віру в те, що я знаходжуся на вірному шляху, який приведе мене до Небесного Царства.

– Що ж… Нехай – справа твоя, а ми тікаємо далі.

Вони швидко зникли. Християнин же продовжив свій шлях, міцно тримаючи в руках меч на випадок зустрічі з ворогом.

Я зауважив, що праворуч в усю довжину долини тягнувся глибокий рів. Це був той самий рів, до якого у всі часи самовпевнені духовні сліпці приводили подібних до себе і в якому разом зникали назавжди. А ліворуч долини знаходилася небезпечна трясовина Розпусти, яка засмокче будь-кого, хто потрапить до неї. У цю трясовину колись впав і цар Давид, і йому б не минути лиха, якби Той, для Якого все можливо, не прийшов йому на допомогу.

Стежина між трясовиною і ровом була дуже вузькою, і бідний Християнин був вимушений йти по ній дуже обережно, рухаючись майже навпомацки, так як з усіх боків його оточувала непроглядна пітьма. Коліна пілігрима тремтіли від страху, а часом можна було почути його перелякані вигуки.

Приблизно на середині шляху перед ним розверзалася безодня пекла, з якої зі страшним шумом виривалися язики полум’я і снопи іскор. Що робити бідному пілігримові? Адже з мечем проти вогню не підеш. Християнин вклав меч у піхви і взявся за іншу зброю, яка називалася Молитва.

“Господи, прошу Тебе, спаси душу мою!” – молився він.

Так він і йшов деякий час, а довгі вогненні спалахи готові були будь-якої хвилини проковтнути його, несамовиті стогони і крики не припинялися ні на хвилину. Іноді йому здавалося, що його розривають на частини або топчуть ногами як дорожній бруд. Раптом він відчув, що його переслідує цілий ворожий загін. Він вже хотів повернути назад, але тут йому спала думка, що він вже пройшов половину шляху по цій моторошній долині. Він з честю витримав усі випробування, що випали на його долю, і було невідомо, що небезпечніше – повернути назад або йти вперед. І він вирішив продовжити свій шлях. Вороги вже дихали йому в спину. І коли вони поклали руки на його плече, він голосно вигукнув: “Стану сподіватися на могутність Господа Бога!” Вороги негайно відступили від нього і зникли в мороці.

Я зауважив, що бідний Християнин був такий вражений усім побаченим і почутим, що вже не визнавав свого власного голосу. Коли він проходив повз страшний вхід у пекло, до нього підкрався нечестивий і став нашіптувати йому на вухо найстрашніші богохульства. Християнинові здалося, що вони зриваються з його власних вуст. Це викликало в ньому почуття глибокого жалю і печалі. Він докоряв собі, що може ганьбити Того, Кого нещодавно так любив. “І якби я міг стриматися, то, ясна річ, не грішив би так”, – думав він. Але він не здогадався заткнути вуха. Тоді б він відразу зрозумів, звідки виходять ці страшні богохульства.

Абсолютно пригнічений і не в змозі вимовити жодного слова, він раптом почув серед мороку людський голос: “Коли піду навіть у тіні смертній, не боятимуся зла, бо Ти зі мною” (Псалом 22:4).

Він невимовно зрадів. По-перше, він тепер знав, що ще хтось, такий же богобоязливий, як і він, йде цією долиною. По-друге, він зрозумів, що Господь Сам оберігає цю людину, яка мандрує в пітьмі. “Так чому ж Він не обереже і мене? – подумав Християнин, – хоча я Його тут і не бачу”. По-третє, він сподівався наздогнати цю людину. А з подорожнім веселіше йти будь-якою дорогою. Він пришвидшив ходу і став голосно кликати незнайомця, але той не відповідав, оскільки був вже далеко. Стало світати, і Християнин згадав слова: “Він перетворює смертну тінь на ясний ранок” (Амос 5:8).

Коли зовсім розвиднилося, він обернувся, щоб нарешті розгледіти все ті небезпеки, які йому вдалося благополучно уникнути серед непроглядної пітьми. Тільки зараз він ясно побачив, наскільки бездонним був рів з одного боку і наскільки була жахлива трясовина з другого. А стежина між ними була такою вузькою! У бідного Християнина всередині все аж похолоділо! У самій глибині ще були видні всі ці літаючі чудовиська, але їх лякало світло. Бо написано: “Він відкриває глибоке із середовища пітьми і виводить на світло тінь смертну” (Іов 12:22).

У цей час на горизонті показалося сонце, що підбадьорило Християнина. Він знав, що друга половина долини Смертної Тіні, яку йому належало пройти, не менш небезпечна за пройдену першу половину. Від місця, де він знаходився, до кінця долини – весь шлях був уставлений пастками, зритий ровами і глибокими ямами, так що йти ним у темряві було б самогубством. Але, на його щастя, зійшло сонце, і він радісно вигукнув: “Світильник Його світив над головою моєю, і я при світлі Його ходив серед пітьми!” (Іов 29:3).

Другу половину долини він встиг пройти засвітла.

Попередній запис

АПОЛЛІОН

У долині Приниження бідний Християнин потрапив у халепу. Не встиг він пройти і кілька метрів, як раптом побачив, що назустріч ... Читати далі

Наступний запис

ХРИСТИЯНИН І ВІРНИЙ

На своєму шляху Християнин піднявся на невисокий пагорб, що дозволяв пілігримам оглянути оточуючу місцевість. З вершини він побачив старого друга ... Читати далі