АПОЛЛІОН

У долині Приниження бідний Християнин потрапив у халепу. Не встиг він пройти і кілька метрів, як раптом побачив, що назустріч йому йде ангел безодні на ім’я Аполліон[1].

Побачивши Аполліона, Християнина охопив сильний, майже тваринний страх. Він не знав, чи тікати йому геть або чекати ворога на місці. Але тут він швидко пригадав, що його спина не прикрита захисною бронею, і якщо підставити йому спину, лиходієві не складе значних зусиль пронизати його тіло вогненними отруєними стрілами. Християнин вирішив вступити з ним у бій. Так вони і продовжували йти один назустріч одному. На страховище було страшно глянути. Замість шкіри тіло Аполліона було вкрите риб’ячою лускою (чим він особливо пишався), на спині росли величезні, як у дракона, крила, а ноги нагадували ведмежі. Паща його була подібна левовій. Кинувши на Християнина нищівний, повний гніву погляд, ангел безодні звернувся до нього:

– Звідки ти і куди йдеш?

– Я йду з міста Погибель, і прямую до Сіону.

– Виходить, ти мій підданий, оскільки вся ця земля належить мені, і я – цар і бог цієї місцевості. Якщо б я не сподівався, що ти ще можеш мені бути корисним, я б знищив тебе одним ударом.

– Я дійсно народився у твоїх володіннях, але служба в тебе дуже важка і оплата настільки мізерна, що на неї не проживе жодна людина. І тому, коли я духовно змужнів, я поступив, як багато розсудливих людей – став шукати виходу з цього скрутного становища.

– Немає володаря, який би добровільно погодився віддати своїх підданих, – грізно сказав Аполліон. – Але якщо ти скаржишся на свою колишню службу і погану платню, повернися зі мною назад, і я обіцяю віддати тобі все найкраще, що є в мене.

– Ні, я вже поступив на службу до іншого, а саме до Царя царів. Я чесна людина і не можу повернутися до тебе.

– Але нерідко буває так, що ті, хто видає себе за слуг Царя, через деякий час перестають Йому служити і повертаються до мене. І ти зроби так само, і все буде гаразд.

– Я присягнувся Йому у вірності. Як я можу тепер зрадити Йому? Адже зрада карається, і я буду страчений!

– Але ти так само вчинив зі мною, проте я готовий пробачити тебе, якщо ти погодишся повернутися на службу до мене.

– Обіцянку тобі я дав ще до свого духовного відродження. До того ж я вірю, що Цар, Якому я тепер служу, готовий забути і простити мені все, що я робив раніше на догоду тобі. І скажу тобі, ненависний Аполліоне, істинну правду, що я люблю свою нову службу і задоволений правлінням, товариством і країною свого Володаря. За жодні багатства у світі я не проміняю Його царства на твоє. І тому відійди від мене, я Його слуга і буду йти лише за Ним.

– Але поглянь на речі тверезо і подумай, що тебе чекає на цьому шляху. Адже ти знаєш, що Його служителі, як правило, закінчують погано, бо вони непокірні мені. Скільки їх померло ганебною смертю! Ти вважаєш, що твій Володар краще за мене і тому служиш Йому, а Він ще жодного разу не покинув Свого міста, щоб прийти на допомогу Своєму слузі. А скільки разів я, весь світ про це знає, або своєю владою, або обманом рятував вірних мені від Його володарювання і намагань! Допоможу і тобі.

– Якщо Він дещо і зволікає зі Своєю допомогою, то лише для того, щоб випробувати віру і любов Своїх підданих. А те, що ти розказуєш про їх страждання заради імені Його – то це найбільша для них нагорода! Вони і не чекають на землі позбавлення від зла, вони живуть в очікуванні слави, яку отримають, коли їх Цар у славі прийде зі Своїми ангелами на землю.

– Але відколи ти поступив до Нього на службу, ти вже був невірний Йому. Невже, незважаючи на це, ти розраховуєш отримати від Нього нагороду?

– У чому ж, Аполліоне, я був Йому невірний?

– На самому початку своєї подорожі ти занепав духом і ледь не потонув у драговині Смутку. Ти звернув з правильного шляху, щоб позбутися своєї ноші, замість того щоб чекати, поки Він Сам не зніме її з тебе. Ти згрішив, заснувши дорогою, і тому загубив дорогоцінний сувій. Ти в душі вже вирішив повернути назад, коли побачив левів. Розповідаючи про свою подорож і про все, що бачив і чув, ти просто шукаєш слави для себе.

– Усе це істинна правда. Я у своєму житті зробив значно більше поганого, ніж ти згадав. Але Цар, Якому я служу, милосердний і готовий мені все простити. Притому, уся ця неміч і сумніви долали мене ще у твоїх володіннях, там я стогнав під ними, а тепер я покаявся і нарешті отримав прощення від самого Царя.

Від цих слів Аполліон розлютився і заревів, як лев:

– Я ворог цього Царя. Я ненавиджу Його, і закони Його, і народ Його; я прийшов сюди, щоб погубити тебе.

– Бережися, Аполліоне, і відійди від мене! – мужньо відповів Християнин. – Я йду дійсно царським шляхом до святості. Дай мені дорогу!

Але Аполліон наблизився впритул до Християнина і грізно вигукнув:

– Мені не відомий страх! Готуйся померти, бо я присягаюся своїм підземним царством, що далі ти вже не пройдеш. Тут ти залишиш своє життя і душу!

З цими словами він метнув вогненну стрілу прямо пілігримові в серце. Але Християнин вправно прикрився щитом і уникнув таким чином небезпеки. Коли він зрозумів, що прийшла хвилина боротьби не на життя, а на смерть, він сам рушив у наступ. Град стріл випустив Аполліон на бідного пілігрима. Мужньо захищався Християнин, поки біль і рани, що кровоточили на голові, руках і ногах не змусили його відступити.

Аполліон з новою силою став насідати на нього. Християнин почав втрачати сили, оскільки сильно ослаб від отриманих ран і втрати крові.

Аполліон, помітивши його знемогу, схопився з пілігримом врукопашну і повалив його на землю. У цей момент Християнин випустив з рук свого меча. Аполліон тріумфуючи вигукнув: “Тепер ти мій!” З цими словами він став душити його з такою силою, що Християнин почав побоюватися за своє життя. Але в Господніх намірах було залишити його в живих.

Християнин зміг дотягнутися до рукоятки свого меча.

– Не радій, ангел безодні! Я встану! – вигукнув Християнин. З цими словами він так ударив лиходія мечем, що той похитнувся, немов отримав смертельну рану. Помітивши це, Християнин додав:

– Ми перемогли ім’ям Того, Хто полюбив нас!

Абсолютно розгубившись, Аполліон розпустив крила і відлетів геть. Після цього Християнин більше з ним ніколи не зустрічався.

Неможливо навіть уявити собі той дикий рев Аполліона, що лунав під час сутички. Стогони і зітхання чулися з грудей Християнина. Але коли він зрозумів, що своїм мечем наніс серйозну рану Аполліону, він з радісною посмішкою підняв своє сяюче обличчя до неба.

– Я хочу подякувати Богові, Який врятував мене від левової пащі і дав мені сили перемогти це Страховище.

Раптом з неба з’явилася невидима рука з листям від Дерева Життя, яке Християнин приклав до отриманих ран. Рани відразу ж загоїлися.

Наш пілігрим сів на землю передихнути, поїсти хліба і ковтнути вина. Перепочивши, він встав і попрямував далі, тримаючи про всяк випадок меч у руках.

Після долини Приниження починалася інша долина – долина Смертної Тіні, якої Християнинові було не минути, оскільки шлях до Небесного Царства пролягав саме через неї. Ця долина нагадувала пустелю. Пророк Єремія так описує її: “Зробилася земля ваша пустелею і жахом, і прокляттям, без жителів, як бачите нині” (Єремії 44:22).


[1] Губитель (з грец.)

Попередній запис

ПАЛАЦ

...Християнин прискорив ходу, щоб швидше дістатися до Палацу. Буквально через пару метрів дорога звузилася. Ось вже і хатинка сторожа показалася ... Читати далі

Наступний запис

ДОЛИНА СМЕРТНОЇ ТІНІ

…От бачу, щойно Християнин опинився в долині Смертної Тіні, як він зустрів двох чоловіків, які несли погану звістку про прекрасну ... Читати далі