ПАЛАЦ

…Християнин прискорив ходу, щоб швидше дістатися до Палацу. Буквально через пару метрів дорога звузилася. Ось вже і хатинка сторожа показалася за поворотом. Раптом Християнин побачив перед собою двох левів. “От вона – небезпека, про яку казали Боязливий і Недовірливий”, – подумав він. Леви були приковані ланцюгами, але роздивитися ці ланцюги було неможливо. Він у повній нерішучості зупинився. Але сторож на ім’я Пильний, помітивши переляк Християнина, закричав:

– Невже віра твоя така слабка? Не бійся левів, вони приковані ланцюгами і знаходяться тут для випробування віри мандруючих. Йди по самій середині дороги, і вони до тебе не доторкнуться.

Християнин послухався поради Пильного і, притримуючись середини дороги, пройшов між левами, хоча і не без деякого страху. Леви заричали, але не доторкнулися до нього.

Сяючи від щастя, що йому вдалося пройти між цими хижаками, він підійшов до воротаря.

– Що це за палац? – запитав Християнин. – Чи можна мені в ньому сьогодні переночувати?

– Цей палац Хазяїн гори побудував для мандрівників. Втомившись після довгої і важкої дороги, вони можуть тут знайти спокій і притулок. Хто ти і куди прямуєш?

– Я йду з міста Погибель і прямую до гори Сіон. Але вже пізно, сонце сіло, тому я дуже хотів би тут переночувати.

– Як тебе звуть?

– Зараз мене звуть Християнином, але раніше моє ім’я було Безблагодатний. Я з роду Яфета, який Господь обіцяв поселити в наметах Симових (див. Буття 9:27).

– Але чому ти так запізнився? Сонце майже зайшло.

– Я неодмінно прийшов би раніше, але на жаль, мав нещастя заснути в альтанці, що стоїть на схилі гори. Під час сну в мене випав сувій. Свою пропажу я виявив вже на вершині гори і вимушений був повернутися назад. А як тільки відшукав його, прийшов сюди.

– Добре. Я запрошу одну з мешканок цього палацу. Якщо вона визнає тебе гідним, вона введе тебе в нашу родину.

Пильний подзвонив у дзвоник. Двері відчинилися, і увійшла скромна чарівна діва на ім’я Розсудливість.

Пильний представив їй Християнина як пілігрима з міста Погибель, що йде на гору Сіон.

– Ніч застала цього подорожнього в дорозі, і він хотів би тут переночувати. Прошу тебе прийняти цього мандрівника за правилами нашого дому.

Вона уважно розпитала його про минуле, про його подорож і надії і, мабуть, залишилася задоволена його відповідями.

Посміхаючись, вона сказала йому, що зараз покличе ще декількох членів сімейства. Вона попрямувала до дверей і кликнула трьох дів: Мудрість, Благочестя і Милосердя. Поставивши йому декілька запитань, вони вирішили ввести його в палац і познайомити з іншими членами цієї великої родини. Багато хто вийшов на ґанок зі словами: “Увійди до нас, благословенний Господом! Цей палац побудований для відпочинку пілігримів подібних до тебе “.

Він вклонився і пішов за ними в будинок. Там посадивши, йому запропонували дивний напій, і до вечері вони провели час у приємній бесіді. Його співрозмовниками були: Мудрість, Благочестя і Милосердя.

Розмову почала Благочестя:

– Дорогий Християнине, з великою радістю ми прийняли тебе в наш дім. Розкажи нам більш детально про твою подорож.

– З превеликим задоволенням!

– Що змусило тебе відправитися в таку небезпечну подорож?

– Я жив, як усі. Але одного дня я почув про те, що всі жителі мого міста загинуть.

– Як це вийшло, що ти обрав для своєї подорожі саме цей шлях?

– В усьому я бачу виключно Боже Провидіння. Я не знав, куди йти, і в повній розгубленості стояв на розгалуженні трьох доріг. Допомогла мені людина на ім’я Євангелист. Саме він порадив мені йти до Вузьких воріт.

– Чи заходив ти до Тлумача?

– О, звичайно! Три його тлумачення я запам’ятаю на все життя: як Христос, незважаючи на підступи сатани, зберігає в серці людини даровану Ним благодать; як людина може бути настільки грішною, що вже не може розраховувати на милосердя Боже; а також сновидіння людини про Страшний суд. Так, багато корисного побачив я там і з радістю залишився б на довший час в цієї доброї людини, але я знав, що на мене чекає довгий шлях.

Довго розповідав він. Коли він закінчив свою розповідь, розмову продовжила друга діва на ім’я Мудрість.

– Ти, ймовірно, нерідко згадуєш залишену тобою країну?

– Так, але із соромом і душевним болем. Адже якби я сумував по ній, то давно міг би вже повернутися додому. Але тепер я прагну в країну кращу, небесну, на свою Батьківщину.

– Але чи не виніс ти зі своєї старої батьківщини щось таке, від чого тобі слід було б звільнитися, у чому ти знаходив насолоду?

– На жаль, абсолютно проти моєї волі залишилися при мені деякі тілесні бажання, які і понині доставляють радість моїм співвітчизникам і які колись і для мене були насолодою, але тепер вони стали причиною моєї скорботи. І якби це залежало від мене, я більш не згадував би про них. Проте часто, коли я хочу зробити щось добре, це погане заважає мені.

– Чи не здається тобі, що ти здолав те, що тебе бентежить?

– Іноді, але дуже рідко. У такі хвилини я найщасливіша людина на світі.

– Чи не можеш ти сказати, що саме дає тобі впевненість вважати, що все колишнє погане в тобі вже переможене?

– Я відчуваю, що остаточно здолав гріх, коли згадую побачене на Хресті; коли дивлюся на мій вишитий одяг або читаю сувій. А ще – коли мої думки спрямовуються до Небесної країни, до якої я йду. Тоді мені здається, що все минуле померло в мені назавжди.

– Звідки в тобі це сильне бажання йти на гору Сіон?

– Там я сподіваюся побачити Того, Хто помер за мене на Хресті, і остаточно позбавитися від усього, що мене мучить і бентежить. Там немає смерті, і я житиму серед безгрішних. Я дуже люблю Небесного Царя, бо Він позбавив мене від тяжкого тягаря, від якого я дуже втомився. Я жадаю бути там, де переможена смерть, у числі тих, хто постійно виголошує: “Свят, свят, свят Господь Бог Вседержитель!” (Одкр. 4:8)

Потім у розмову вступила Милосердя:

– Чи є в тебе сім’я, друзі?

– Так, є.

– Чому ж ти не привів їх із собою?

– О, з якою радістю я зробив би це! – із сльозами на очах вигукнув Християнин. – Але вони всі були проти моєї подорожі!

– Але тобі потрібно було їх умовити! Потрібно було їм пояснити, що залишатися в місті небезпечно!

– Я так і поступив. Я розповів їм усе, що Бог відкрив мені. Не приховав я і те, що місто наше буде зруйноване. Вони не повірили мені, а вирішили, що я з’їхав з глузду.

– Чи молився ти, щоб Бог твої слова благословив?

– О так, і дуже ревно! Мої близькі дуже дорогі моєму серцю!

– Так чому ж вони відмовилися з тобою йти?

– Вони не хотіли розлучитися зі світом, були безтурботні, і не сприймали мої слова серйозно. Коротше кажучи, мені довелося відправитись у подорож самому.

– Але, можливо, твоє життя, яке йшло в розріз з тим, що ти говорив, відштовхнуло їх?

– Дійсно, я не можу хвалити себе і стверджувати, що жив і поступав правильно. Часто я поводився не так, як слід. Знаю я і те, що людина своїми вчинками, своїм способом життя може стати перешкодою для ближнього в прийнятті того вчення, яке з найкращими намірами намагається пояснити. З чистим сумлінням можу сказати, що я з усієї сили намагався уникати поганих вчинків, щоб не зашкодити їм почати зі мною цю подорож. Я відмовляв собі часто багато в тому, де вони не бачили анінайменшого зла. Єдине, що могло їм не сподобатися, це мій страх, як би не згрішити проти Бога і не образити ближнього.

– Так Каїн зненавидів брата свого Авеля за те, що його власні справи були злі, а брата – добрі. І якщо твої близькі повстали проти тебе, то це означає, що вони не бачили різниці між добром і злом, і тут твоя совість чиста.

Так вони розмовляли до самої вечері. Коли все було приготоване, вони сіли за стіл. За частуванням вони говорили про Того, Хто був Хазяїном цієї гори, і Хто побудував цей палац. І судячи по тому, як вони відзивалися про Нього, я зрозумів, що Він – Сильний і Сміливий Воїн, Який переміг хазяїна країни смерті. Перемога далася Йому нелегко, адже боротьба була пов’язана із смертельним ризиком.

– Я вірю, – казав Християнин, – що Він пролив Свою кров, через те, що любить нас.

Деякі з членів великої сім’ї цього Палацу бачили Його і розмовляли з Ним після Його смерті на хресті. І вони свідчили, що чули з Його власних вуст, як ніжно Він любить бідних мандрівників. Він відмовився від слави і могутності, щоб стати таким же бідним, як найостаннішій бідняк у цьому світі. Очевидці доводили, що Він не хоче бути одним на Сіоні. Багатьох бідних пілігримів він зробив князями, не дивлячись на те, що вони були убогими від народження.

Бесіда тривала до глибокої ночі. Помолившись і ввіривши себе Божому заступництву, вони пішли на спочинок. Християнинові відвели високу простору кімнату з вікнами на схід. Кімната мала дуже гарну назву – Мир. Спав він всю ніч спокійно і прокинувся в прекрасному настрої.

Уранці, коли всі встали, хазяї удома після перших вітань оголосили, що вони його не відпустять, не показавши йому всіх пам’яток цього Палацу.

Почали вони з архіву, де показали йому серед інших стародавніх документів родовід Володаря гори, з якого було видно, що Він – Син Передвічного і походить з вічного початку. Тут зберігалися документи з детальним викладом усіх Його діянь, та імена багатьох тисяч людей, яких Він закликав служити Собі і поселив у такі обителі, які не піддаються руйнуванню часом.

Зачитали йому діяння і деяких служителів Господа: «які вірою перемагали царства, творили правду, одержували обітниці, затуляли пащі левів, гасили силу вогню і уникали вістря меча, зміцнювалися від немочі, були сильні на війні, проганяли полки чужинців» (Євр. 11:33,34). З іншого документу він дізнався, з якою радістю і готовністю Володар гори приймає до Себе будь-якого грішника, який кається. Як би цей грішник не ображав Його в минулому, але як тільки він навертається до Господа, Милосердний приймає його. Багато прочитав Християнин дивних свідчень. Були тут стародавні і сучасні оповідання, немало пророцтв, страшних для грішників і ворогів Христових, але радісних і утішливих для пілігримів.

На другий день діви повели пілігрима в кімнату зі зброєю, де показали йому різноманітну зброю, що була приготована Володарем для мандрівників: мечі, щити, шоломи, кольчуги і наколінники, які не старіють і не зношуються. Зброї було так багато, що можна було озброїти для служіння Господові стільки людей, скільки зірок на небі.

Показали йому і предмети, якими служителі Господні колись здійснювали дивні діяння. Наприклад, жезл Мойсеїв; сосуди, світильники і труби, якими Гедеон спонукав до втечі полчища мадіанитян. Окрім того, він побачив ослячу щелепу, якою Самсон досягнув стількох перемог; пращу і камінь, якими Давид убив велетня Голіафа. Багато важливого і цікавого побачив Християнин.

…На третій ранок Християнин став збиратися в дорогу, але гостинні хазяї умовили його залишитися ще на один день.

– І тоді, – пообіцяли мешканці палацу, – ми, якщо буде гарна погода, покажемо тобі Відрадні гори, вид яких вселить у тебе радість, оскільки вони ближче до бажаної країни, чим те місце, де ти зараз знаходишся.

Християнин погодився. На наступний ранок вони забралися на дах палацу і подивилися на південь. Там вдалині виднівся сліпучої краси гірський кряж з виноградниками і фруктовими деревами, що були посаджені на його схилах, з фонтанами і джерелами, від яких неможливо було відірвати погляд.

Християнин довідався про назву цієї місцевості. Вони відповіли, що це країна Еммануїла, яка так само доступна всім пілігримам, як і палац на цій горі.

– І коли ти дійдеш туди, ти побачиш брами в Небесне Царство, і пастухи, які живуть там, вкажуть шлях до них.

Нарешті Християнин сказав, що йому слід йти, і вони вже більш не відмовляли його. Спустившись з даху, вони ще раз зайшли в кімнату зі зброєю.

Там вони озброїли його від ніг до голови на випадок, якщо йому доведеться захищатися від ворогів під час своєї подорожі.

Споряджений таким чином, він попрямував зі своїми друзями до воріт і запитав Пильного, чи не проходив тут ще якійсь пілігрим?

Той відповів ствердно.

– Чи не знаєте ви, як його звуть?

– Я запитав його ім’я, і він сказав, що звуть його Вірний.

– О, знаю, знаю! Він з одного міста зі мною. Як ви думаєте, далеко він вже звідси пішов?

– Тепер він має бути біля підніжжя гори.

– Дякую, добрий друже. Нехай Господь благословить тебе!

Він вже хотів попрощатися, але Мудрість, Благочестя, Розсудливість і Милосердя вирішили провести його до підніжжя гори. Всю дорогу вони продовжували вести духовну бесіду.

– Наскільки важким був підйом у гору, – зауважив Християнин, – настільки небезпечним буде спуск.

– Так, – підтвердила Розсудливість, – важко людині спускатися в долину Приниження і не оступитися, тому ми і вирішили тебе провести.

Християнин дуже обережно продовжував спускатися, але все-таки оступився кілька разів.

Коли вони всі спустилися зі схилу, Християнин, отримавши від своїх супутниць хліб, пляшку вина і гроно винограду, попрощався з ними і один продовжив свою подорож.

Попередній запис

ГОРА УТРУДНЕННЯ

Шлях їх виявився довгим. Нарешті вони підійшли до гори, що іменується Утруднення. Біля самого підніжжя подорожнім мимоволі довелося зупинитися. Перед ... Читати далі

Наступний запис

АПОЛЛІОН

У долині Приниження бідний Християнин потрапив у халепу. Не встиг він пройти і кілька метрів, як раптом побачив, що назустріч ... Читати далі