ГОРА УТРУДНЕННЯ

Шлях їх виявився довгим. Нарешті вони підійшли до гори, що іменується Утруднення. Біля самого підніжжя подорожнім мимоволі довелося зупинитися. Перед ними лежали три дороги – одна була вузькою і йшла круто в гору, дві інші, широкі, йшли в долину, огинаючи гору з обох боків. З-під землі било джерело чистої, дуже смачної і свіжої води.

Християнин, ні хвилини не коливаючись, обрав вузький шлях. Перед підйомом він напився з джерела і став підніматися вгору.

Двоє інших подорожніх, побачивши, що дорога, яку обрав Християнин, надзвичайно крута, не наважилися нею йти. Куди зручніше було продовжити шлях рівниною. Крім того, вони вважали, що ці дві широкі дороги, обігнувши з двох сторін гору, вийдуть на ту вузьку, що круто піднімалася вгору.

Назви цих доріг – Небезпека і Загибель – анітрохи не збентежили обох подорожніх. Одного з них дорога на ім’я Небезпека завела в густий, непрохідний ліс, а другий пішов дорогою Загибель, яка губилися в похмурому місці з темними горами і прірвами. Там він спіткнувся, впав, і більше я його ніколи не бачив.

…Я уважно стежив за Християнином. Він йшов спочатку досить швидко, потім все повільніше і нарешті вимушений був буквально дертися, бо гора ставала все крутіше і крутіше. Пройшовши близько половини шляху, він раптом побачив дивну альтанку, яку Володар гори наказав звести для відпочинку стомлених мандрівників. Він увійшов до неї і сів відпочити. Потім дістав з кишені сувій і став його читати, щоб духовно зміцнитися. Із задоволенням оглянув він свій ошатний одяг, отриманий ним біля підніжжя Хреста. Чисте повітря, сонце, втома розморили його, і він заснув. Поки він спав, сувій випав з його рук і покотився.

Спав він довго. Розбудив його чийсь голос: “Піди до мурахи, лінивцю, подивися на дії її, і будь мудрим” (Притч. 6:6).

Християнин присоромлено вскочив на ноги, пустився в дорогу і більш не зупинявся, поки не дійшов до вершини гори.

Ледве він видерся на вершину, як побачив двох людей, які бігли йому назустріч. Одного з них звали Боязливий, а другого – Недовірливий.

– Чому, – запитав з нерозумінням Християнин, – ви біжите в протилежному напрямі?

Боязливий розповів йому, що вони вдвох зробили важкий підйом на цю круту гору, і чим ближче підходили вони до гори Сіон, тим серйозніше і страшніше ставали небезпеки. Зваживши всі “за і проти”, вони вирішили повернути назад.

– Так, – додав Недовірливий, – на дорозі, якою ми йшли, лежали два леви. Було важко визначити, чи спали вони чи просто дрімали, але ясно було одне – вони б нас розірвали, якби ми підійшли ближче.

– Ви мене лякаєте. Але куди ж я побіжу, щоб врятуватися? Якщо я повернуся на батьківщину, приречену на спалення вогнем, то неодмінно загину. Якщо ж мені вдасться дістатися до Небесного Царства, то я упевнений, що там буду врятований, так що краще ризикнути. Повернутися – вірна смерть. Йти вперед – ризик, зате в нагороду я отримаю життя вічне. Тому йду вперед!

Боязливий і Недовірливий швидко понеслися вниз з гори, а Християнин пішов далі. Щойно почуте не давало йому спокою. Небезпеки його лякали, і він раптом відчув негайну потребу зміцнитися духовно Словом із сувою. Він став розгублено шукати його по всіх кишенях, але чим довше він шукав, тим тривожніше ставало на душі. Сувою не було! Християнин був у відчаї, адже читання цього сувою надавало йому сили в найважчі моменти його подорожі. Також він мав йому служити і вхідним квитком у Небесне Царство. Раптом він згадав, що міцно заснув в альтанці. Тоді він впав на коліна, благаючи Бога пробачити йому цей гріх. Помолившись, він швидко попрямував назад до альтанки. Внутрішній, душевний стан його не піддавався ніякому опису! Він зітхав і плакав, сварив себе останніми словами за те, що міг заснути там, де був дозволений лише короткий відпочинок. Всю дорогу він уважно дивився на всі боки в надії знайти загублений сувій. Але його не було! Він став ще сильніше докоряти: “О, жалюгідна я людина! Як міг я заснути, коли знаходився в такій небезпеці і потрібно було бути бадьорим! Цю альтанку Володар побудував не для того, щоб втомлений подорожній міг дати відпочинок своєму тілу, а щоб він міг духовно зміцнитися! Скільки часу я втратив, скільки сил! Те ж сталося і з народом ізраїльським, який за гріхи свої був відведений Господом назад до берегів Червоного моря, щоб звідти знову почати свою подорож. Як далеко я б міг бути тепер, коли б не цей сон! От вже і день хилиться до вечора, а ніч у горах настає швидко. І найголовніше: весь день пропав дарма!”.

Все ще гірко оплакуючи свою долю, він нарешті дістався до альтанки. Затамувавши подих, він заглядав в усі куточки, в усі щілини. Нарешті він знайшов свій заповітний сувій під лавкою, на якій він напередодні заснув. Піднявши його, він дбайливо заховав сувій, як найдорогоціннішу реліквію. Він був радий до нестями!

Подякувавши Господу, він негайно став підніматися в гору, щоб швидше дістатися до вершини.

До вершини він добрався вже затемна. Ніч, що настала, нагадала Християнинові про ті небезпеки, про які розповідали йому Боязливий і Недовірливий. Він ясно уявив собі левів, які лежать на дорозі, виразно чув голодне виття диких звірів. “Хижаки, як правило, виходять на полювання вночі. Якщо мені доведеться зіткнутися з одним з них, що мені слід робити, щоб врятуватися?” – запитував сам себе Християнин.

На честь подорожнього слід сказати, що він сміливо продовжував свій шлях, навіть не думаючи звернути з дороги. Раптом його погляду відкрився незвичайної краси пейзаж з казковим Палацом під назвою Пишність.

Попередній запис

ХРЕСТ

…І от бачу я, що він знову крокує дорогою. По обидві сторони її тягнулися високі стіни з назвою, що вселяла ... Читати далі

Наступний запис

ПАЛАЦ

...Християнин прискорив ходу, щоб швидше дістатися до Палацу. Буквально через пару метрів дорога звузилася. Ось вже і хатинка сторожа показалася ... Читати далі