Вимірював Господь усі народи землі – і не знайшов народу, гідного прийняти Тору, окрім одного – “покоління пустелі”.
Вимірював Господь усі гори – і не знайшов іншої гори, щоб на ній дати людям Закон, окрім Синайської.
Вимірював Господь усі міста – і не знайшов міста для побудови в ньому Святого Храму, окрім Єрусалиму.
Вимірював Господь усі країни – і не знайшов країни, гідної стати володінням Ізраїлю, окрім землі Ханаанської.
ІЄГОШУА НАВИН
“Ізраїль згрішив, – сказав Господь Навину, – взяли із заклятого, й украли, і приховали” (Навина 7:11)
– Хто саме, Господи? – запитав Ієгошуа.
– Хіба Я – спостерігач? – відповідав Господь. – Кинь жереб і дізнаєшся.
Кинув Ієгошуа жереб, і випав жереб на Ахана.
– Доказом проти мене ти вважаєш жереб, – заперечував Ієгошуї Ахан, – а ось, кинь жереб між собою і Єлеазаром-священиком, і випаде жереб на одного з вас.
Почав Ієгошуа вдивлятися в дванадцять каменів на хошені первосвященика і бачить: камінь коліна Іудиного потьмянів (бо така була властивість хошена; коли коліно робить угодне в очах Господніх, камінь цього коліна горить яскравим блиском, камінь же того коліна, яке впало в гріх, стає тьмяним).
Побачивши це, Ієгошуа сказав Ахану:
– Сину мій! Віддай славу Господові, Богові Ізраїлеву, принеси перед Ним покаяння.
– Дійсно, я згрішив! – відповів негайно Ахан.
ІЄФФАЙ ТА ЙОГО ДОЧКА
Ієффай був людиною неосвіченою, “сучком сикомориним”[1], і завдяки цьому, він дочку свою погубив.
Виступаючи війною проти аммонитян, Ієффай дав обітницю Господові, сказавши:
– Якщо Ти віддаси аммонитян у руки мої, то після повернення мого з миром від аммонитян, що вийде з воріт дому мого назустріч мені, буде Господу, і принесу це у всепалення. (Суддів 11:30,31).
Тоді ж обурився на нього Господь, кажучи:
– Адже якщо назустріч йому попадеться собака, свиня чи верблюд, він і їх у жертву Мені принесе?
І призначено було його дочці вийти назустріч йому.
Коли Ієффай побачив її, роздер він одяг свій і сказав:
– Ох, дочко моя! ти вбила мене; і ти серед порушників спокою мого! я відкрив про тебе вуста мої перед Господом і не можу відректися. (Суддів 11:35).
І сумно вигукнув Дух Святий:
– Чи душі живі вимагав Я в жертви Мені? Чого Я не повелівав і не говорив, і що на думку не спадало Мені!
ЕЛКАНА Й АННА
Чотири рази на рік ходив Елкана паломником у Силом (місце перебування Скинії за часів богослужіння пророка Ілія). Три рази згідно з уставом, а четвертий раз за обітницею. Здійснював він паломництво разом з дружиною, синами, дочками, братами, сестрами і всією ріднею своєю. На нічліг зупинялися на міських площах. Усі навколо цікавилися, запитуючи, “куди це йдете ви?”
– У Дім Господній, що в Силомі, – відповідали вони, – звідки йде Вчення і Устави Господні. А вам чому би не піти туди? Підемо разом з нами.
Зі сльозами розчулення слухачі відповідали.
– Ми підемо з вами.
У перший раз пішло з Елканою п’ять сімей; наступного року – десять, а ще через рік жителі всього округу готові були вирушити в Силом.
Ходив Елкана в Силом щороку іншими шляхами, залучаючи жителів то одних, то інших міст, поки паломництво в Силом не стало загальним в усьому народові ізраїльському.
І сказав Господь:
– Елкане! Ти добрим справам дав перевагу серед Ізраїлю, виховував народ в Уставах Моїх, і багато хто, завдяки тобі, душу свою врятував. За це Я зведу від тебе сина, який допоможе примножити справи благі серед Ізраїлю, затвердитися народу в Уставах Моїх, і багато хто врятується через нього.
***
“І (Анна) дала обітницю, говорячи: Господи Саваофе! якщо Ти зглянешся на скорботу раби Твоєї і згадаєш про мене, і не забудеш раби Твоєї і даси рабі Твоїй дитя чоловічої статі, то я віддам його Господу у дар на всі дні життя його” (1Царств 1:11).
Повчання рабі Єлеазара:
– Відколи Господь світ створив, не було людини, яка назвала б Господа ім’ям Саваоф, доки не з’явилася Анна і перша вимовила ім’я Саваоф. Подібно до жебрака біля царського бенкету, який каже: “Володарю! З усього, що наготоване для бенкету твого, чи пошкодуєш ти одного кусня хліба для жебрака?” – волала Анна до Господа: “Господь Саваоф! При всій великій кількості істот[2], створених Тобою у світі цьому, чи пошкодуєш Ти дати єдиного сина мені?”
Довго молилася Анна перед Господом. Ледве помітно рухалися вуста її, бо вона “говорила у серці своєму” (1Царств 1:13).
З глибини жіночого лона свого волала Анна до Господа.
– Володарю світу! – казала вона. – Усе створене Тобою в жінці має своє певне призначення: очі – щоб бачити, вуха – щоб чути, ніс – щоб нюхати, рот – щоб говорити, руки – щоб працювати, ноги – щоб ходити, груди – щоб дітей вигодовувати молоком. Груди мої – для чого вони? Чи не для того, щоб дітей вигодовувати? Дай же мені, Господи, сина, і я грудьми своїми вигодую його!
[1] Прізвисько, яке давалося людині поганого виховання і низького походження. Ієффай же був сином блудниці.
[2] Саваоф – “Бог воїнств” і “Бог істот”
