
3:1-21 – Діялог із Никодимом про необхідність народження згори
Діялог складається з чотирьох частин: знайомство читача з Никодимом (3:1-2), учення про необхідність народження від Бога (3:2-8), пояснення про те, як це народження може відбутися, включаючи докори на адресу Никодима за його нерозуміння (3:9-17), та наслідки цього вчення для тих, хто його отримує (3:18-21).
Никодим, який носить грецьке ім’я, представлений читачам як ключова фігура у фарисейських колах, що були відомі своєю відданістю тлумаченню Письма та дотриманню Закону. Це був важливий старійшина в спільноті. Никодим міг би бути членом синедріону, найвищого органу релігійної влади в юдаїзмі (пор. 7:50). У цій подвійній іпостасі він був «учителем ізраїльським» (в. 10). Никодим приходить до Ісуса вночі, можливо, через те, що боїться реакції своїх колег з огляду на попереднє протистояння між Ісусом та лідерами під час очищення Храму. Никодим вражений, побачивши знамення, які Ісус показав під час празника Пасхи (2:23). Він говорить від імени народу та провідників («знаємо ми»), коли проголошує, керуючись цими знаками, що Ісус – це «Вчитель від Бога». Його твердження перегукується з думками провідників у синоптичних Євангеліях, коли вони приходять до Ісуса, щоб поцікавитися, що Він думає про сплату податку кесареві (пор. Мт. 22:16 // Мр. 12:14 // Лк. 20:21). Никодим захоплюється Ісусом, Якого вважає учителем, як і себе, але він не розуміє до кінця, ким насправді є Ісус і з якою метою він прийшов до Нього. Він є типовим представником категорії людей із поверховою вірою, про яких ішлося в 2:23-25.
Ісус сприймає слова Никодима про те, що Він учитель від Бога, і далі відкриває йому, чому прийшов від Бога як учитель. Його вчення – це урочисте проголошення того, чому людині необхідно народитися від Бога («народитися згори»), якщо вона хоче бачити царство Боже. Никодим неправильно розуміє слова Ісуса і вважає, що «знову» означає народитися вдруге природним шляхом. Ніхто не може фізично народитися вдруге, неважливо, старою чи молодою є людина. Ісус докладає значних зусиль, щоб пояснити Никодимові, що народитися згори означає народитися від Бога, і це народження має відбутися з води та Святого Духа, тобто хрещення. Як хтось народжуючись від земних батьків стає людиною («що вродилося з тіла є тіло»), так людина стає дитиною Божою, народившись від Бога («що ж уродилося з Духа є дух»). Юдаїзм говорив про прозелітів як про людей, що зазнали нового народження; отже, Никодим, як учитель Ізраїля, мав би зрозуміти, що саме мав на увазі Ісус. Натомість він продовжує недовірливо запитувати, як таке народження може статися.
Ісус спершу картає його за його недовіру та неспроможність зрозуміти вчення в межах земного, людського сприйняття (земне), а тому використовує аналогію фізичного народження, щоб пояснити духовне чи ритуальне народження вдруге (вв. 10-12). Ісус також допомагає Никодимові зрозуміти, що Він є учитель, посланий Богом: Він народився від Бога надприродним шляхом (в. 13), не лише тому що виділяється поміж інших Своєю харизмою (в. 2). Будучи єдинородним Божим Сином, Ісус один свідчить про те, що бачив на небесах; Його свідчення, попри те що його заперечують, варте довіри (в. 11).
Звернувши увагу Никодима на його хибну логіку, Ісус продовжує навчати його про те, як може відбуватися народження згори. Це народження стане можливим завдяки Його стражданням, смерті та воскресенню або тому, що Він буде «піднятий» і «піднесений» (в. 14), – це саме той акт, завдяки якому Ісус «притягне» до Себе всі народи (12:32). Згадка про мідного змія (Чис. 21:8-9) стає нагадуванням про те, що Господь використав об’єкт, який був інструментом покарання людей, щоб врятувати тих, які прагнуть підкоритися спасительному Божому діянню. За аналогією Ісус, проти якого виступають люди, особливо релігійні провідники, – це унікальний Божий посередник спасення для всього людства, і вони «дивитися будуть на Того, Кого прокололи» (19:37).
Необхідність народитися згори, якщо людина прагне стати дитиною царства Божого, закорінена в Божій чистій і незаслуженій любові до світу (вв. 16-17). Глибина цієї любови вимірюється тим, що Бог віддав єдинородного улюбленого Сина. Господь віддав найцінніше, щоб довести, наскільки сильно любить нас. Вірші Рим. 5:8-11; 8:31-39; 1Ів. 4:9-10 говорять нам про цю неймовірну любов Бога до світу. Іван підкреслює, що Божа воля полягає в тому, аби спасти, а не засудити чи зруйнувати. Ісус прийшов, щоб принести життя в усій повноті (достоту) тим, хто прагне прийняти це (10:10). Він виявив любов, уособивши Божу любов до людства аж до смерти на хресті (13:1; 15:13). Божа любов – єдине пояснення Ісусової місії як нашого Спасителя.
Відповідь людини на запрошення Ісуса та ставлення до Його місії визначає, чи вона буде засуджена, а чи отримає спасення як дар (вв. 18-21). Ісус – це світло, яке Господь послав у світ, щоб показати шлях, яким мають іти люди, бо Ісус – це «дорога, і правда, і життя», потрібні для того, щоб прийти до Отця (14:6). Ті, хто відмовились від Нього, обрали перебування в темряві, замість того щоб прийняти виклик і відмовитися від своїх «лихих» справ (вв. 19-20). Не увірувавши, вони вже проголосили своє засудження і суд (в. 18); навпаки, ті, хто приймають Ісуса і йдуть за Ним або «до світла йдуть» (в. 21), не будуть засуджені. Вони доводять своїми вчинками, що дійсно народилися від Бога. Конкретне тлумачення виразу «перебувати у світлі» чи «в темряві» ми знаходимо в 1Ів. 2:7-11.
Ів. 3:3-8 – це улюблений фрагмент християн харизматичного напрямку, що називають себе «народженими згори». Вони намагаються змістити акцент із хрещення на користь «хрещення Святим Духом», ніби при хрещенні Святий Дух не зійшов. У вченні Ісуса цей фрагмент разом із 1Ів., до яких ми зверталися раніше, набуває особливої ваги, тому що той, хто стверджує, що народжений згори чи народжений від Бога, має підтвердити це своєю любов’ю, такою, якою Бог та Ісус полюбили людство, і бути готовими покласти життя за своїх братів та сестер (13:34-35; 1Ів. 3:16). Ця любов є чітким випробуванням, чи насправді людина народжена згори, народжена від Бога. Досвід дарів Святого Духа, якими б добрими вони не були, не доводять, що людина є дитиною Божою. У 1Кор. 13:1-13 св. апостол Павло дуже чітко пояснює це. Читання Ів. 3:1-21 нагадує нам, що нове життя в Христі вимагає конкретної участи в Його житті та любові.
3:22-36 – Свідчення Івана Христителя про Ісуса
Ця частина містить заключне свідчення Івана Христителя про Ісуса. Воно складається з двох частин: його розуміння власної місії особисто свідчити про Ісуса (вв. 22-30) та його останній заклик до народу сприйняти Ісусове звернення і вчення, викладене в розмові з Никодимом (вв. 31-36). Іван Христитель раніше засвідчував, що він не є Месією і що саме Ісус – це Агнець Божий, Який бере на Себе гріхи цього світу. Люди, взявши до уваги слова Івана, залишають його та просять Ісуса охрестити їх. Вони, мабуть, уважали, що якщо приймуть хрещення від Ісуса, то очищення від гріхів виявиться «кращим», ніж від Івана Христителя (пор. в 25). Найвідданіші учні Христителя навіть намагалися переконати його в тому, що Ісус переманює його послідовників (в. 26).
Іван Христитель використовує цю можливість, щоб раз і назавжди проголосити, що він не є Месією. Далі автор показує, що Ісус продовжує місію хрещення замість Івана (в. 22) чи принаймні продовжує хрестити паралельно з ним, хоч автори синоптичних Євангелій не дають інформації про це. Замість того щоб заперечувати, Іван виголошує своє Nunc Dimittis (Нині відпускаєш) і з радістю проголошує, що Ісус як наречений нарешті прийшов за своєю нареченою. Ці художні образи особливо підкреслені у фрагменті, який описує весільний бенкет у 2:1-11. Іван проголошує есхатологічний імператив про те, що Ісус має вивищитися, а його, Іванова, роль має понизитися. Заключне свідчення Івана про Ісуса полягає в тому, що він вважає свою місію виконаною.
Друга частина свідчення (вв. 31-36) – це заклик до народу послухати і сприйняти те, що говорить Ісус. У цьому заклику особлива увага звернена на теми, які Ісус порушує в розмові з Никодимом (пор. 3:31-32 та 3:11-13; 3:36а та 3:16-17; 3:36б та 3:19-20а). Мало того, це заключне свідчення особливо підкреслює унікальні стосунки Ісуса з Отцем як того, кого Бог любить, кому довірив усе і в якому в усій повноті перебуває Дух, що нам пригадує 1:32. Іван Христитель насправді єдиний, кому відкрито Боже свідчення про Ісуса, і він до кінця свого життя поширював це свідчення. Це останній епізод у Євангелії з участю Івана Христителя, проте його свідчення продовжує жити (пор. 5:33; 10:41).
Свідчення Івана Христителя і сьогодні продовжує спонукати кожного сучасного пастиря та християнина переглянути, наскільки точно вони самі свідчать про Ісуса. Що ви робите, коли інший християнин чи пастир краще за вас виконує своє служіння? Чи ви радієте, що люди приходять до Христа завдяки такому служінню, чи не стає перед вами спокуса діяти так, як учні Івана Христителя? Свідчити про Ісуса означає більше, ніж проповідувати. Найсильнішим свідченням про Христа є ваше життя в Христі.