НАДАВ І АВИУД
“І Мойсеєві сказав Він: піднімись до Господа ти й Аарон, Надав і Авиуд” (Вихід 24:1).
Попереду йшли Мойсей і Аарон, а за ними йшли Надав і Авиуд. І казав Надав Авиуду:
– Скоріше б померли цих два старика, і тоді ми з тобою стали б управляти народом.
– Не хвалися завтрашнім днем, – пролунав Голос, – побачимо, хто кого ховати буде[1].
Як мовиться: чимало було лошат, шкіра яких пішла на сідла для їхніх маток.
ПОКЛОНІННЯ ТЕЛЬЦЕВІ
“Коли народ побачив, що Мойсей довго не сходить з гори” (Вихід 32:1).
Пройшло сорок днів, урочний час призначений Мойсеєм минув, а він усе не повертався. Тоді стали підступати з погрозами до Аарона:
– Зробиш нам Бога – добре; ні – уб’ємо тебе.
Зляканий цими погрозами, Аарон намагався якось затягнути справу.
– Вийміть, – сказав він, – золоті сережки, що у вухах дружин ваших .
Розраховував Аарон, що жінки, яким важко розлучатися зі своїми прикрасами, відмовлять чоловікам у цьому. Жінки дійсно відмовлялися віддати свої золоті речі.
– Убережи нас Боже, – казали вони, – забути про ті чудеса і подвиги, які здійснені були для народу нашого, і почати поклонятися ідолам!
Тоді всі чоловіки вийняли золоті сережки з вух своїх і принесли до Аарона.
Звів Аарон очі до небес і звернувся до Господа:
– До Тебе зводжу очі мої, Той, Котрий мешкає на небесах! Тобі відомо, що проти волі моєї я роблю це.
І кинув золото у вогонь. А волхви почали творити заклинання.
За іншім переказом, у справі виготовлення тельця головну участь брав ізраїльтянин на ім’я Міха, який був врятований Мойсеєм від смерті, коли його придавило цеглою на будівництві в Єгипті. Цей Міха взяв дощечку з написом “З’явися, тельцю!” і кинув її в горнило із золотими речами. З ревом вистрибнув з горнила тілець, і народ закричав: “Ось бог твій, Ізраїлю!”
Побачивши це, Аарон спорудив жертовника. Багато хто висловлював бажання допомогти йому в цій роботі, але Аарон відмовлявся від їхньої допомоги, кажучи:
– Дайте мені одному зробити це: для святості жертовника вимагається, щоб я одноосібно його побудував.
У душі ж Аарон сподівався, що, поки він займеться спорудженням жертовника, встигне повернутися Мойсей. Але жертовник був готовий, а Мойсей не повертався. Тоді Аарон заявив: “Завтра свято Господові”. Відтягну, думав він, справу хоча б до завтра.
– Забули Господа! – вигукнули Ангели Служіння. – Забули Спасителя свого, Котрий великі чудеса здійснив в Єгипті!
– Як скоро забули вони діла Його! – закричав, вторячи ангелам, Дух Святий.
СКРИЖАЛІ
Коли Мойсей почав сходити з гори, дані йому скрижалі самі летіли перед ним у повітрі. Коли ж він наблизився до стану і побачив тельця, зникли письмена зі скрижалей, і вони всім своїм тягарем лягли на руки Мойсея. І розгнівався Мойсей, кинув з рук своїх скрижалі і розбив їх під горою.
СКИНІЯ ЗАВІТУ
“І зроби бруси для скинії з дерева ситим” (Вихід 26:15).
Перед відходом своїм в Єгипет передбачав Яків будівництво скинії і сказав синам своїм:
– Діти мої! Нащадкам вашим зумовлено вийти із землі Єгипетської, і накаже Господь побудувати святилище Йому. Насадіть тепер же кедрові дерева, щоб на той час необхідне дерево було готове.
Вони так і зробили.
ЖАЛО ЛИХОСЛІВ’Я
“І коли Мойсей виходив до скинії, весь народ вставав… і дивився услід Мойсею, доки він не входив у скинію” (Вихід 33:8).
Дивилися вслід Мойсеєві люди, схильні до наклепу, і пальцем на нього показували.
– Погляньте, – казав один, – що за потилицю, що за плечі відгодував він собі на народному хлібі!
– Нероба він! – підтримував інший. – Людина, яка завідує спорудженням скинії і розпоряджається запасами срібла і золота в таких незлічених кількостях, – чи дивно, що він накопичив собі багатство?
Доходили пересуди ці до слуху Мойсеєвого, і він сказав собі: “Присягаюся, коли скинія буде готова, я негайно ж дам їм звіт в усьому, що проходило через руки мої”.
– Що робити, – продовжував він роздуми свої, – народові властива підозрілість. – І Мойсей звітував в усьому, що було використане для скинії – золота, срібла і міді, до останнього сикля.
КОРЕЄВІ ПІДСТУПИ
При освяченні левітів, яких окропляли очисною водою, збривши волосся з усього тіла, освячення отримав і Корей. І стала говорити Корею дружина його:
– Глянь-но, як поступив Мойсей з тобою: сам царем став, Аарона первосвящеником зробив, синів його ієреями. Теруму[2] принесуть – він каже: “Віддайте все священикові”, принесуть десятину для левітів, він і від неї відбирає десяту частину для священика ж. Мало цього, він ще поголити вас велить. Знущається він над вами. Волосся в людей – і те йому завидне!
– Але Мойсей дав і себе поголити, – заперечував Корей.
– Ну, зрозуміло: усю владу і всю шану забрав, потрібно ж хоч чимось поступитися.
Ходив Корей серед народу, а його, оголеного, ніхто не впізнавав.
– Чи ти це? – дивувалися всі. – Хто ж це з тобою так?
– Хто, як не Мойсей, – відповідав Корей, – і мало того що оголили, ще за руки і за ноги брали, вгору піднімали і засуджували: “Ось ти і очищений!” Брата свого, Аарона, точно наречену нарядив і в скинії зібрання посадив.
Недоброзичливці Мойсеєві пішли на всі лади повторювати, збуджуючи народ проти нього:
– Мойсей – цар; брат його Аарон – первосвященик, сини його – ієреї. Терума – священикові, частина десятини – священикові, всякий дар і всяке приношення – йому ж!..
А Корей, за природою своєю схильний до зловмисних жартів і знущання, став таку байку розповідати:
– Сусідка в мене, вдова з двома дівчатками-сирітками. Клаптик поля – усе майно її. Прийнялася вона смужку свою орати. Приходить Мойсей: “Пам’ятай, – каже, – жінку, орати, запрягши вола з ослом разом, – не можна”. Приступила вона до засіву, – Мойсей знову тут: “Поля свого, – каже, – двома родами насіння не засівай”. Настав час жнив, – “край поля свого – попереджає він її, – залиш недожатим і забутого від жнив снопа не підбирай”. Приступила до молотьби. “Давай, – каже він, – теруму, давай першу десятину, давай другу десятину”. Що робити, закон! Підкорилася бідолаха, дала. Як далі бути? Подумала вона і вирішила продати ділянку і купити собі пару ягнят: буде, думала вона, і шерсть на одяг, і від приплоду користь. Коли овечки розплодилися, прийшов Аарон: “Подавай, – каже, – ягняток сюди, бо – “кожного первістка треба присвятити Господові”. Воля Божа, нічого не поробиш, – віддала ягняток. Наступив час стрижки, – Аарон і тут не змусив себе чекати: “Шерсть першої стрижки належить мені. Так сам Бог повелів”.
– Сил моїх немає більше, – вирішила вона, – заріжу я овець, і хоча б м’яса поїдять діти мої.
Ледве встигла зробити це, Аарон тут як тут: “Плече, щелепа і шлунок належать мені!”
– Боже праведний! – вигукнула вона. – І тепер навіть, зарізавши овечок своїх, я не можу врятуватися від жадності цієї людини. Краще я все цілком присвячу Тобі, Господи!
– А якщо так, – заявив Аарон, – то віддай мені все: усе, що Боже, то моє.
Забрав усю скотину дочиста і пішов. Так без нічого і залишилася нещасна вдова зі своїми сирітками.
– І все це, – додавав Корей, – робиться іменем Божим!..
***
Був у числі однодумців Корея і Он, син Пелефа, з коліна Рувимова, але його врятувала від загибелі дружина його.
– Який тобі сенс, – казала вона чоловікові, – втручатися в сперечання Корея з Мойсеєм? Чи той, чи цей візьме верх, ти все одно залишишся в підпорядкуванні.
– Але що мені тепер робити? – відповідав Он. – Я брав участь у змові і присягнув на вірність Корею.
– Зробимо ось що, – порадила дружина, – залишайся вдома, і я врятую тебе.
Напоїла чоловіка вином і уклала спати, а сама вийшла і сіла біля входу в намет, – пов’язку з голови зірвала, і волосся розпустила. Хто не приходив до Она, квапився піти назад (дивитися на простоволосу жінку вважається гріхом). А тим часом земля поглинула Корея з усіма його однодумцями.
Так по-різному вчинили в цій справі дружина Она і дружина Корея. Про першу сказано: “Мудра дружина влаштує дім свій“, про другу: “А нерозумна зруйнує його своїми руками” (Притчі 14:1).
[1] Надав і Авиуд, сини Ааронові, які згрішили принесенням не вказаної жертви, були спалені небесним вогнем і, за наказом Мойсея, були винесені зі святилища за стан і там поховані.
[2] Терума – тут: дар з продуктів землі священикові.
