«Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:12,13), – заявив Христос під час Таємної вечері, саме напередодні Своїх страждань, коли ці слова довів власним прикладом… Учні на той момент не змогли оцінити жертовності Христового вчинку, і тому більшість з них вирішила рятуватися втечею. Біля покинутого Спасителя залишилася лише купка людей: Ісусова мати, кілька жінок, що супроводжували Його із самої Галілеї та Іван Зеведеїв. Згодом до цієї когорти вірних долучилися два таємних, а як виявилося – цілком явних, учні: Йосип із Ариматеї та Никодим. От і все, що лишилося від натовпу, який менш ніж за тиждень зустрічав Ісуса при Його тріумфальному в’їзді в Єрусалим.
«Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх»… Ісус здійснив покладену на Нього місію: «Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:8). Йосип з Никодимом свою любов до улюбленого Вчителя довели тим, що попри неабиякий ризик, якщо не для життя, але точно в подальшому для репутації, влаштували Йому гідне поховання – таким чином, як вони вважали, віддали Спочилому останню шану.
Схоже вчинили жінки, частина імен яких нам насправді залишалася невідомою: «Як минула ж субота, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія накупили пахощів, щоб піти й намастити Його» (Мр. 16:1). Питається, навіщо це було робити, адже цим Спочилого не вернеш? Проте жінки в той момент не думали про це, вони хотіли послужити Ісусу на останок, так, як це можуть робити лише жінки. Люблячі жінки. А любов, як відомо, «не шукає… свого» (1Кор. 13:5).
Вони любили Ісуса і не чекали натомість від Нього нічого. Та і що можна чекати від небіжчика? Проте наступні події буквально перевернули хід всієї світової історії: «І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, і жахнулись вони… А він промовляє до них: Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп’ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут!» (Мр. 16:5,6). От так, того не відаючи, вони увійшли у світову історію, і, що найголовніше, стали своїми Богові: «Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив!.. Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую» (Ів. 15:12,14).
Проте стати своїм Богові може будь-хто з нас, якщо буде за заповіддю Христовою, любити ближнього свого як самого себе, і тим самим виявляючи свою любов до Бога. Так як це вчинили свого часу жінки-мироносиці та Йосип із Ариматеї разом з Никодимом.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Свої Богові
Ваш коментар: