б. Євангеліє від Івана та Послання Івана
Іванове Євангеліє та його послання тісно пов’язані між собою. Вони мають спільні риси стилю та однакову лексику (пор. 1:1-5; 1Ів. 1:1-4). Використані в них стилістичні засоби виконують персвазивну та аргументативну функцію. Стверджуючи, що Ісус є Христос, Син Божий (20:31; 1Ів. 5:1,5; 4:15; 2Ів. 3), вони розкривають богослов’я втілення (пор. 1:14; 1Ів. 4:2; 2Ів. 7), говорять про Божу любов до світу як про основний мотив того, щоб послати Сина (3:16; 1Ів. 4:9), і про любов до братів, яка є визначною ознакою справжнього Ісусового учня й дитини Божої (пор. 13:34-35; 15:17; 1Ів. 3:11,16,23; 4:7,11-12).
Але на відміну від Євангелія, послання Івана більш безпосередньо стосуються обставин життя в середовищі спільноти вірних. Вступні частини Євангелія від Івана та Першого послання Івана досить подібні. У 1Ів. автор робить наголос не на споконвічному існуванні Слова, а на тому факті, що він сам та його товариші мали особистий досвід бути свідками Слова, з яким вони тепер звертаються до своїх слухачів. На відміну від Євангелія, у посланнях автор чіткіше акцентує на необхідності братолюбства, на християнських моральних принципах та захисті від духовної гордині, що особливо проявляється у вірі, бо якщо хтось народився від Бога, той не може більше грішити. Ситуація, яку автор описує в посланнях, нагадує нам поводження великої кількости християн, що належать до харизматичних рухів і вважають себе святими, а тих, хто, на їхню думку, не «народжений згори», – грішниками.
Усі ці подібні та відмінні риси змушують богословів замислюватися над тим, наскільки тісно пов’язані Євангеліє і послання. У цілому, переважна більшість дослідників вважають, що певна частина чи навіть усі тексти були написані одним і тим самим автором, щоб задовольнити потреби спільноти вірних, на яких ці тексти були зорієнтовані. Якщо в тексті Євангелія автор ставить учнів у безпосередню взаємодію з Ісусом, нагадуючи їм про наслідки зневіри на цьому етапі, то у своїх посланнях він торкається проблем віри й моралі в самій спільноті. Іншими словами, послання ставлять за мету достосувати євангельську благовість безпосередньо до тих обставин, в яких на той час перебувала спільнота вірних. Хоч обидва твори мають низку спільних ознак, стилістичні та лексичні засоби послань не настільки відшліфовані, як у тексті Євангелія. Це відбувається тому, що записане в посланнях не зазнало такої самої обробки, як це сталося з текстом Євангелія упродовж тривалого періоду усних переказів.
в. Старий Заповіт та юдаїзм
Зв’язок між книгами СЗ та Івановим Євангелієм важко переоцінити. Неможливо зрозуміти Євангеліє від Івана без розуміння книг СЗ та юдейських інституцій, тієї матриці, на основі якої виросло християнство. Існують численні явні покликання на фрагменти СЗ (пор. 1:23,51; 12:13,15,38,40; 13:18; 17:12; 19:24,28,36,37). Єрусалимська Біблія та більшість її сучасних перекладів наводять цитати зі СЗ курсивом, щоб їх можна було легко ідентифікувати. Покликання на книги СЗ подано на берегах у відповідних місцях, і їх можна без будь-яких труднощів визначити та з користю взяти до уваги.
Мало того, Іван показує, як основні теми й сподівання, на яких Ізраїль будує своє життя та взаємини з Богом, реалізовані в Ісусі: у самій ідеї, що Ісус є «Христос, Син Бога», Ісус є Добрий Пастир (10:1-16; пор. Єз. 34); хліб життя і манна небесна (Ів. 6; Вих. 16), жива вода (4:1-15; 7:37-39; Єз. 47:1-12), виноградина правдива (15:1-8; Іс. 5:1-7; Єр. 2:21; Пс. 80:8-19 [9-20], Храм (2:19); згадки про юдейські свята, особливо про Пасху. Насправді деякі дослідники вважають, що Іван надавав особливо важливого значення проекції постаті Ісуса, Який замінить усі свята СЗ: шабат (5:1-47), свято опрісноків (6:1-71), свято Кучок (7:1-10) та Обновлення (10:22-42). Інші розглядають перший тиждень Ісусового служіння (1:19-2:1) як паралель до першого тижня створення світу (Бут. 1:1-2:5). Підсумовуючи сказане, зауважимо, що Іванове Євангеліє живе й дихає реаліями світу СЗ, що є його найприроднішим середовищем.
Кумранські сувої та інші стародавні джерела
У XIX ст. досить поширеною була думка про те, що Іван для написання свого Євангелія черпав натхнення з творів гностиків, особливо для своїх слів про об’явлення. Але пізніше, коли були знайдені Кумранські сувої, стало очевидно, що лексичні засоби та основоположні ідеї, які вважалися чужими для Палестини 1 ст. по Р. Хр., насправді вже там існували. Однак, навіть якщо мова Іванового Євангелія та мовні засоби, застосовані в Кумранських сувоях, виявляють дуалізм світла й темряви, належности чи не належности до світу, уважніший погляд дозволяє побачити, що поняття, протиставлені в Євангелії від Івана, не належать до онтологічних чи космічних дуалізмів, а до царини людської поведінки, визначеної тим, чи людина приймає чи заперечує Ісуса як Христа і демонструє це рішення своєю поведінкою впродовж цілого свого життя. У наш час мало хто з біблістів вважає, що Євангеліє від Івана мало хоч якийсь вартий уваги зв’язок з ідеями гностицизму, релігійного явища II ст.
Дискусія про зв’язок Євангелія від Івана з синоптичними Євангеліями, посланнями апостола Івана, книгами СЗ і, можливо, світоглядом, засвідченим у Кумранських сувоях, вказує на те, що Іванове Євангеліє не перебувало у вакуумі, але природно співвідносилося з релігійними та соціокультурними реаліями тогочасного світу. Перед сучасним читачем постає завдання не лише побачити, як це Євангеліє співвідноситься з історичними обставинами, але й зробити зусилля, щоб зіставити цей текст зі світоглядом, писемною та усною традицією власного часу і народу так, щоб не змінити послання Євангелія. Це проблема інкультурації, що стала необхідним виявом проголошення Євангелія.
