в. Дворівневе значення
Окремі концепти в Євангелії мають дворівневе значення, яке мало бути зрозумілим для слухачів Ісуса (первинний історичний рівень), та значення, з яким євангелист міг звертатися до авдиторії слухачів, що могли жити після воскресення Христа (вторинний історичний рівень). Це стосується таких концептів, як народження згори, що стосується до хрещення (3:3-8), надійде час, бо вже й тепер він (4:23; 5:25), вода жива (4:10,14; 7:38), пояснення про прихід Святого Духа (7:39), хліб життя, яким є Пресвята Євхаристія (6:35-38).
Іноді євангелист вживає слово, яке має два рівні значення в оригіналі єврейською чи грецькою мовами, використовуючи його обидва значення одночасно через стилістичний прийом гри слів (напр., вітер, Дух, 3:8; бути піднесеним, 3:14; 8:28; 12:32,34; суд/засудження, 3:17).
У Євангелії від Івана свідомо введено поділ на два рівні значень. Найважливішим є рівень, на якому його сприймала цільова авдиторія, християнська спільнота, що жила в період після воскресення Христа. Ця спільнота не була свідком історичних подій, що відбувалися під час земного життя Ісуса Христа та Його сучасників (пор. 20:30-31), а отже, були сподівання, що вони зрозуміють більш глибинний смисл, ніж ті юдеї, до яких Ісус звертався безпосередньо.
Мусимо додати також і третій рівень. Це рівень, який у соціокультурному та історичному контекстах крізь століття і аж до сьогодні апелює до сучасного читача. Хоч послання Євангелія залишається незмінним, його застосування та значеннєві нюанси можуть різнитися залежно від контексту прочитання. Євангеліє в тому вигляді, в якому ми його отримали, підлягало впливам і збагачувалося за рахунок контексту, в якому було написане. Перед сучасними читачами, що перебувають у різноманітних географічних та соціокультурних обставинах і переживають різноманітні з погляду герменевтики проблеми, постає завдання збагатити значення Євангелія як для себе, так і для інших.
г. Переказ подій поза контекстом чи за межами їхньої ідентифікації
Досить часто автор додає певні географічні деталі чи ширший контекст вже після того, як описує саму подію (пор. 1:28,39; 5:9; 6:59; 8:20; 10:22; 19:20,31). Цей прийом спонукає читача зосередитися перш за все на універсальному значенні описаних подій, а лише потім звернути увагу на географічні деталі. З іншого боку, заключна деталь додає до цього універсального послання історичні та географічні віхи, що в певних випадках потрібні для подальшої оповіді.
ґ. Інклюзія
За допомогою цього стилістичного засобу автор акцентує певне слово чи концепт тим, що ставить це слово або вираз на початку фрагмента чи секції, а відтак і наприкінці (пор., Агнець Божий, 1:29,36; Кана Галілейська, 2:1,11; 4:46; 21:2; по той бік Йордану, місце де хрестив Іван Христитель 1:28; 10:40; Ісус та Його матір, 2:1,4; 19:25,26; ще не прийшла година для Ісуса, 2:4; 7:30; 8:20; прийшла година для прославлення Сина Людського, 12:23; 13:1; 17:1). Іноді, пов’язуючи ці ідеї та теми, автор охоплює великі фрагменти тексту Євангелія (напр., 1:28; 10:40;/2:1; 21:2;/2:4; 19:26). Ці зв’язки є опорними віхами між окремими ланками інформації; вони спонукають читача бути уважним, щоб розпізнати сукупне значення та взаємозв’язок описуваних подій (напр., у 6:11 та 21:13).
д. Від діялогу до проголошення
Ісус часто починає розмову з окремими людьми чи групою людей, але під час цієї розмови постаті слухачів наче відходять другий план. Тому в читача складається враження, що люди, до яких зі Своїм вченням звертається Ісус, не є реальними слухачами, а ніби зливаються з декораціями. Такі ситуації притаманні наративу цього Євангелія. Вважають, що зазначена риса є наслідком пізнішого втручання редактора, який об’єднав окремі оригінальні промови в один твір. Але з богословської точки зору, цей прийом міг отримати натхнення з об’явлення, яке Ісус намагався донести, і це об’явлення неможливо було передати у всій повноті лише за допомогою діялогу. На даному етапі всі ідеї та концепти з точки зору людини, яка бере участь у діялозі, втрачають свою важливість ролі посередника в проголошенні вчення. Тому бесіда у формі діялогу переростає в промову-проголошення. Слухач постає перед вибором – сприйняти чи заперечити це вчення, будучи обізнаним із особистими наслідками свого рішення (пор. 3:1-8,19-21; / 4:31,32-38; / 5:10-16,17-47; / 6:25-34,35-40; / 6:41-42,43-51; / 6:53,54-58; / 9:41; 10:1-18). Ця характерна риса є невід’ємною частиною дидактичної природи Євангелія від Івана.
е. Повторювані промови
У Євангелії від Івана деякі промови Ісуса дублюються, іноді майже буквально, слово в слово, вірші повторюються (3:31-36; 5:26-30) або можна виявити певний відгомін попередніх віршів (5:31-32,37-38; 8:13-18). Зазначена риса особливо чітко простежується в довгому фрагменті про Пресвяту Євхаристію (гл. 6) та у фрагментах, де Ісус прощається з апостолами (гл. 13-17). І знову ж такі особливості можна пояснити пізнішим втручанням редактора. Редактор, маючи у своєму розпорядженні окремі фрагменти однієї й тієї ж промови, намагався зберегти обидва варіянти, розмістивши їх у відповідних місцях Євангелія. Але в переважній більшості випадків повторювані слова мають різні відтінки значення в різних контекстах. Читач, безперечно, отримає користь, приділивши особливу увагу цим віршам, їхнім мотивам чи переспівам, що трапляються в певних контекстах.
є. Парадокс або очевидні розриви в наративі Євангелія
Уважний читач помітить неочікувані лакуни в наративі та брак узгоджености географічних і хронологічних деталей у певних частинах Євангелія. Найпомітнішим є раптовий перебіг подій у гл. 5 з «Єрусалима» в Юдеї до частини «по той бік Галилейського-Тиверіядського моря» у 6:1, тоді як події, що розвиваються в гл. 7:1, стосуються гл. 5. (див. також 7:19 та 10:26-27). В інших епізодах інформація подається ще до того, як відбувається подія, описана в Євангелії (пор. 1:15 та 1:29-36; 11:2 та 12:3).
Деякі вчені-біблісти вважають, що такі специфічні особливості могли з’явитися внаслідок редакторського втручання в порядок викладу наративу і що остання редакція книги містить композиційні неточності. Але ключ до розуміння цього Євангелія (20:30-31) нагадує нам, що євангелист має намір презентувати цей матеріял відповідно до певної схеми, а отже, не дуже переймаючись збереженням хронологічного порядку викладу. Мало того, євангелист передбачає, що читач вже певною мірою знайомий з традицією, оскільки в період первісної Церкви інформацію про Ісуса поширювали подорожуючі вчителі (пор. Дії 18:1-5,24-28; 1Кор. 1:12; 3:6-9). Такі несподівані лакуни лише спонукають читача приділити пильнішу увагу внутрішній логіці Євангелія і поміркувати, яку можливу богословську послідовність наративу євангелист прагнув встановити.
