БРАТИ ЙОСИФА В ЄГИПТІ

Йосиф прощає своїх братів

Коли сини Якова зібралися в Єгипет для закупівлі хліба, батько їм сказав:

– Діти мої, усі ви обдаровані від Господа і силою, і красою. Щоб не збуджувати зайвої цікавості, не входьте разом в одні ворота і, взагалі, не тримайтеся близько один до одного.

Передання від рав Ієгуди бар Симона:

– Йосифу відомо було, що брати його йдуть в Єгипет для закупівлі хліба, і, щоб дізнатися негайно про їх прибуття, він біля всіх воріт поставив особливих людей, яким доручено було вести щоденні записи про всіх приїжджих, а ввечері списки показували Йосифу. Переконавшись таким чином, що брати його всі в наявності, хоча вони і входили через різні ворота і перебували в різних місцях у місті, Йосиф повелів закрити всі зернові склади і залишити відкритим єдине зерносховище. Давши завідувачеві список імен десяти братів, Йосиф наказав, коли з’являться ці люди, негайно затримати їх і доставити до нього.

Минуло три дні, а брати до зерносховища не являлися. Пішли їх розшукувати і знайшли, що вони поодинці бродять містом з однієї вулиці на іншу, з одного базару на другий; затримали їх усіх і доставили до Йосифа.

І побачив Йосиф братів своїх і впізнав їх; але показав, що начебто не знає їх” (Буття 42:7), – як чужа для них людина. Узяв він у руки кубок, постукав по ньому пальцями і, прислухаючись до дзвону металу, сказав:

– Кубок цей каже, що ви спостерігачі.

– Ми люди чесні, – відповіли вони.

– Якщо ви чесні люди, чому ви входили як би крадькома, поодинці в різні ворота, і навіщо протягом трьох днів тинялися базарами?

– Ми відшукували пропажу.

– Яку таку пропажу? Мій кубок каже мені, що двоє з вас зруйнували велике місто.

– Назви, хто саме з нас?

Постукавши по кубку, Йосиф сказав:

– Імена їх: Симеон і Леві.

– Пане, – почали вони, уражені дивною силою кубка, – нас, рабів твоїх, дванадцять братів…

– Але вас тут тільки десять; де ж двоє інших?

– Менший – при батькові, а одного не стало.

– Це саме я й казав вам і стверджую: ви спостерігачі. І ви не вийдете звідси, поки не приведете меншого брата вашого.

І, узявши Симеона, наказав зв’язати його. Але, знаючи незвичайну силу Симеона, Йосиф ввів сімдесят випробуваних воїнів, яким повелів накласти кайдани на Симеона і відвести його в темницю. Ледве воїни наблизилися до Симеона, останній крикнув з такою силою, що всі вони повалилися як підкошені.

При Йосифі в цей час був син його, Манассія.

– Візьми ти його, – сказав Йосиф.

Встав Манассія, одним ударом оглушив Симеона і, наклавши на нього кайдани, відвів у темницю.

– Цей удар, – казав Симеон братам, – не удар єгиптянина: таких ударів завдавати вміють тільки люди нашого роду.

Великий страх охопив братів, і вони вирушили до Якова повідати йому про те, що сталося.

Нелегко було переконати батька відпустити з ними Веніаміна.

– Батьку, – переконував його Іуда, – якщо Веніамін піде з нами, то, невідомо ще, можливо, його не ув’язнять; без нього ж ми не можемо з’явитися до фараона, і всім нам неминуче доведеться померти з голоду. Нарешті, я беру на себе відповідальність і ручаюся за його безпеку.

***

Поникнувши головою, сидів Яків біля входу в намет свій. Нескінченною низкою випробувань проходило в пам’яті старця все його довге життя: втеча з рідного дому до Лавана; двадцять років напіврабського служіння тестеві; втеча від Лавана і зустріч з Ісавом, якого доводилося вмилостивити дарами, щоб врятуватися від лютого гніву його; нещастя з Діною; смерть улюбленої дружини, Рахилі. Підросли, нарешті, діти; давно пора було дати відпочинок старим кісткам, – зникає Йосиф. Тепер – загрожує голод, а Симеон у темниці, і Веніаміна чекає та сама доля…

– Боже Всемогутній, змилуйся над моїми дітьми, змилуйся над старістю моєю. Поклади межу випробуванням моїм!

***

Але ось у мішку Веніаміна виявився срібний кубок Йосифа.

– Злодій! – накинулися на нього брати, – злодій, син злодійки! – кричали вони йому. – Мати твоя покрила соромом отця[1] нашого, і ти зганьбив нас, вкравши чашу в гостинного хазяїна! І ось, залишишся ти вічним рабом цій людині.

Але тут виступив вперед Іуда і постав перед Йосифом.

***

Передання від рав Йоханана:

– Бачачи гнів Іудин, закипіли гнівом й інші брати; затупали ногами – і глибокими борознами вкривалася земля під ними. Найстрашнішим серед братів був Іуда.

Але Йосиф не поступався. Він ударив ногою об мармурову лаву, на якій перед тим сидів, – і лава розсипалася на найдрібніші осколки.

– Що це означає? – здивувався Іуда. – Ця людина сильна не менш кожного з нас!

Схопився Іуда за меч, але меч не виходив із піхв, неначе він утримувався невидимою рукою.

– Сумніву немає, він людина богоугодна, – подумав Іуда і звернувся до Йосифа з такими словами:

– Пане! Із самого початку ти, без жодного приводу, почав зводити на нас звинувачення. Безліч народу з різних країн приходить в Єгипет для закупівлі зерна, і жодну людину ти не піддавав такому допиту. А ми прийшли, чи що, узяти дочку твою собі в дружини чи сестру свою видати за тебе заміж? Ти запитував, і ми на всі твої питання відповідали, нічого не приховуючи. Чого ж ти вимагаєш від нас?

– Передусім, – сказав Йосиф, – поясни, чому саме ти виступаєш захисником цього отрока, а не хтось інший із братів?

– Тому, – відповів Іуда, – що я поручився за його безпеку перед батьком.

– А чому ти не вступився за іншого брата, коли ви продавали його ізмаїльтянам, і не пожалів старого батька, спокійно кажучи йому: “Хижим звіром розтерзаний Йосиф?” Той брат твій нічим не схибив перед тобою; цей же викрав мій кубок. Ти і скажи батькові, коли він запитає про нього: “У колодязь відро – туди й мотузок”.

Голосно і сумно заголосив Іуда, кажучи:

– Як мені піти до батька мого, коли отрока не буде зі мною?

– Гаразд, – сказав Йосиф, – розсудимо спокійно справу нашу; чого ти вимагаєш від мене?

Але Іуда вже не слухав його.

– Неффалиме! – крикнув він. – Йди дізнайся, скільки в місті кварталів. – Швидкий, як сарна, Неффалим повернувся і сказав: “дванадцять”.

– Брати, – крикнув Іуда, – три квартали зруйную я, та кожен з вас – по одному кварталу, щоб живої душі не залишилося.

– Іуде, – заговорили брати, – Єгипет не Сихем: зруйнувати Єгипет – все одно що зруйнувати весь світ.

Відчув Йосиф, що не витримати йому довше, і крикнув: “Виведіть від мене всіх і залиште мене одного з цими людьми!”

Віддалилися єгиптяни, і знову заговорив Іуда:

– Ти присягнувся життям фараона нечестивого, а я життям праведного батька мого присягаюся: варто мені тільки витягнути з піхв меч мій – і Єгипет наповниться трупами.

– Оголи свій меч, – відповідав Йосиф, – і я вузлом зав’яжу його на шиї твоїй!

– Вогонь Сихема палає в мені!..

– Чи не вогонь Фамарі, Іуде? Так я загашу його!

Гніву Іудиному цієї миті не було меж.

– Усі вулиці я кров’ю обагрю! – гримів голос його.

– Красильниками ви завжди були, – відповів Йосиф, – ви і одяг брата вашого пофарбували кров’ю.

Але, бачачи, що вони готові кинутися і спустошити Єгипет, Йосиф заговорив:

– Не вірне те, що ви сказали, ніби брат ваш помер. Ні, він живий: купив його я. Покличу – і він прийде. “Йосифе, син Яків! – почав він звати. – Прийди до мене! Йосифе, син Яків, прийди до братів твоїх, які продали тебе!”

Почали брати озиратися на всі боки. А Йосиф каже:

– Не шукайте його навколо себе. Він перед вами: я – Йосиф, брат ваш. І очі ваші бачать, що це мої вуста говорять з вами; рідною мовою я з вами говорю.

Але брати очам своїм не вірили: пам’ятали вони його отроком, а перед ними стояв чоловік, який обріс бородою.

***

В одинадцяти колісницях, з колісниць фараонових, поверталися брати Йосифові в Ханаан, взявши із собою для Якова особливу, розкішно оздоблену, колісницю і цілий караван, навантажений дорогим одягом для кожного з онуків Якова, тканинами і пахощами для дружин своїх, невісток Йосифових, для Діни – цілу скарбницю золототканого і сріблотканого одягу. Проводжаючи братів, Йосиф казав їм:

– Коли прийдете до батька нашого, не кажіть йому про мене відразу, але поступово підготуйте його до цього.

Сталося так, що, при наближенні їх до наметів своїх, їм зустрілася Сірка, дочка Асира, дівчина, прекрасна обличчям, яка мала рідкісній дар гри на цитрі. Повідали вони їй про Йосифа і сказали:

– Ступай до батька нашого, до Якова, і заграй перед ним на цитрі, і пісню заспівай, а в пісні цій згадай те, про що ми розповіли тобі.

Зганяла Сірка в намет за цитрою, прийшла до Якова і, сівши біля ніг його, стала перебирати струни цитри і солодким голосом своїм заспівала:

  • “Він живий і славний
  • У країні далекій…”

Підняв патріарх свою голову, що поникнула, і почав прислухатися до голосу Сірки.

“Він живий і славний…” – повторила дівчина, примушуючи тихо і солодко дзвеніти струни на цитрі, і нарешті гучним і тріумфуючим акордом зазвучала пісня:

  • “Він живий!
  • Він живий і славний
  • У країні далекій
  • Твій син Йосиф
  • Твій син і дядько мій!…”

Потоком світла і радості полилася пісня Сірки в душу Якова – і дух Господній зійшов на нього, і зрозумів він, що правда звучить у словах пісні цієї.

КОНЧИНА ЯКОВА

Покликав Яків синів своїх і сказав:

– Зберіться, і я сповіщу вам, що буде з вами в прийдешні дні.

Бажав Яків відкрити їм прийдешню долю світу, але дар передбачення раптом покинув його.

– Чи, не дай Бог, – подумав він, – у сім’ї моїй теж є вади, як і в сім’ї батька мого, в особі Ісава?

– Ні, – сказали в один голос сини його, – слухай, батьку наш Ізраїль! У наших серцях, як і в твоєму серці, живий тільки Єдиний.

І Яків благоговійно відповідав:

– Благословенне ім’я Його, Котрий царює повіки!

І звучить із століття в століття, двічі на день, уранці і увечері, клич далеких нащадків його:

“Слухай, Ізраїлю! Слухай у гробниці Махпела, батько наш Ізраїлю! Міцно і свято зберігаємо ми завіт твій: Господь наш – Господь єдиний!”


[1] Викравши ідоли в Лавана

Попередній запис

ЙОСИФ В ЄГИПТІ

Йосиф – намісник фараона, Юліус фон Каролсфельд "І побачив господар його, що Господь з ним і ... Читати далі

Наступний запис

РАБСТВО ЄГИПЕТСЬКЕ

"Як виноград у пустелі, Я знайшов Ізраїля; як першу ягоду на смоковниці, у перший час її, побачив Я батьків ваших" ... Читати далі