“Як виноград у пустелі, Я знайшов Ізраїля; як першу ягоду на смоковниці, у перший час її, побачив Я батьків ваших” (Осія 9:10).
Рав Іудан розповідав:
– Подібно до того, як зі смоковниці знімається спочатку по одній стиглій ягоді, потім по дві, по три, і, нарешті, приступають до збору плодів цілими кошиками, так і на народному дереві нашому, спочатку дозріло одне славне ім’я – Авраам, потім – Ісаак, Яків, і, нарешті: “Сини Ізраїлеві розплодилися і розмножилися, і підросли і посилилися надзвичайно, і наповнилася ними земля та” (Вихід 1:7).
***
Минуло сто тридцять років від переселення ізраїльтян у землю Єгипетську. І був сон фараонові. Снилося йому, що сидить він на троні своєму, і стоїть перед ним якийсь старець, і в старця терези в руках. Ось опустив старець шальки терезів, на одній помістив усіх старійшин, вельмож і правителів єгипетських, на іншу шальку поставив одне ягня-сосуна. Підняв старець терези – і ось, бачить фараон: шалька з ягням переважила шальку з усіма старійшинами, вельможами і правителями єгипетськими.
Закликав фараон волхвів своїх і сказав:
– Розтлумачте сон мій.
У той час при дворі фараона знаходився і Валаам, син Веоров, який втік в Єгипет з островів Хитимських.
– Володарю! – сказав Валаам. – Сон твій провіщає, що станеться велике лихо для Єгипту від народу ізраїльського. У народі цьому народиться людина, яка розорить Єгипет і звільнить ізраїльтян від влади твоєї.
– Що ж я маю зробити, – запитав фараон, – щоб попередити це?
– Запитай спочатку інших волхвів, а мене вислухай потім.
Відповідав один з волхвів, Регуїл (Іофор) Мадіамський:
– Нехай живе Володар! Нехай живе в повіки Володар наш! Моя порада: відступися від ізраїльтян і не намагайся вступити в боротьбу з ними. Бог спрадавна обрав народ цій з усіх народів землі. Коли предок твій фараон побажав наблизитися до дружини патріарха їхнього Авраама, Бог Ізраїльський покарав його і весь дім його. Те ж спіткало і Авимелеха, царя Герарського. Прабатька їхнього Якова Бог врятував від Ісава і від Лавана, які хотіли вбити його, і від усіх царів Ханаанських, які виходили проти Якова і синів його. Предок же твій фараон звеличив ізраїльтянина Йосифа, який мудрістю своєю врятував Єгипет під час семирічного голоду, і батька Йосифа з братами його привітно прийняв і поселив їх у країні своїй. Тому, порада моя: перестань пригноблювати ізраїльтян, і якщо не бажаєш залишити їх жити мирно в Єгипті, дай їм спокійно піти в землю Ханаанську.
Розгнівався фараон на Регуїла за слова його і звернувся до іншого волхва, Іова Егуїльського.
– Великий Володарю! – відповів Іов. – Ти єдиний владний над усіма жителями країни своєї; зроби так, як угодно тобі.
Заговорив тоді Валаам:
– Володарю! – сказав він. – Прабатько ізраїльтян Авраам вийшов неушкодженим з печі. Інший родоначальник їх, Ісаак, був покладений на жертовник для всеспалення, але жертовний ніж не торкнувся його. Патріарх їхній, Яків, довгі роки служив Лавану, і тяжка праця не знесилила його. Ні вогнем, ні мечем, ні роботами виснажливими не здолати тобі народу цього. Є один засіб, донині ще не випробуваний; засіб це: стихія водна. І ось моя порада: усіх дітей, які народяться віднині в ізраїльтян, накажи кидати в річку.
***
“Якщо буде син, то умертвляйте його” (Вихід 1:16).
Передання від рав Авіри:
– Звільненням з рабства народ зобов’язаний заслугам праведниць ізраїльських того часу. Коли наближався час пологів, потрібно було йти кудись чимдалі від гострозорих ворогів. І вони йшли в поля, у гаї, народжували – і поспішали повернутися до покинутих осель. І посилав Господь ангела-хранителя, який поїв дітей молоком, живив їх єлеєм і медом, як рідна мати, леліяв їх.
Дізнавалися про це єгиптяни, ходили шукати дітей, але нікого не знаходили: земля розступалася і любовно приймала маляток у свої надра. Приходили єгиптяни з плугами, глибоко борознили землю на тих місцях, але дітей і сліду не було. А коли єгиптяни віддалялися, малятка, точно стебла трави, виростали із землі. Згодом, вже дорослими, вони приходили у свої домівки.
А в той час, коли Господь відкрився народові біля Червоного моря, вони ж були першими, хто побачив велич Його, – і зазвучали хором голоси їхні: “Ось Бог мій!”
