Від Ноя до Авраама десять поколінь, і за всі ці довгі роки Господь не говорив ні з ким із смертних, окрім Авраама.
Притча рабі Нехемії:
– У царя під час подорожі випала з корони перлина. Велів цар принести сито і просіювати пісок на тому місці. Просіяли раз – не знайшли, другий раз – не знайшли, на третій раз знайшлася перлина. Із зітханням полегшення промайнуло кругом: “Цар відшукав свою перлину!”
Так і Господь говорив про Авраама:
– Яка потреба була б перераховувати родовід усіх цих Сима, Каїнана, Арфаксада, Сала, Євера, Фалека, Рагава, Серуха, Нахора, Фарри, якщо не заради тебе, Аврааме?
***
У ту годину, коли народився Аврам, на східному схилі небес з’явилася зірка, що поглинула світло чотирьох зірок на чотирьох сторонах небосхилу. Бачачи це, звіздарі сказали Нимроду:
– Зараз у Фарри народився син, майбутній родоначальник племені, якому зумовлено успадкувати і земний світ, і загробний. Накажи весь будинок Фарри засипати сріблом і золотом, аби лише він дав убити новонародженого.
Послав Нимрод сказати, за порадою звіздарів, Фаррі: дай убити немовля, яке народилося в тебе, і цар наповнить твій будинок сріблом і золотом.
На це Фарра відповів притчею:
– Одному коню сказали: “Дай відріжемо тобі голову, а в нагороду за це дамо тобі повну комору вівса”.
– Дурні, – відповідав кінь, – якщо відріжете мені голову, хто ж їстимете овес?
– Відповім і я: “Якщо ви уб’єте мого сина, хто ж успадкує срібло і золото?”
***
Довелося Фаррі ховати сина від Нимрода, і він укрив його в печері, де Аврам залишався три роки.
Трьох років від народження вийшов Аврам з печери і, побачивши світ Божий, став роздумувати про те, ким створені земля і небо, і він сам. Зачарований величним видом сонця, його світлом і теплом, він весь день возносив молитовну хвалу сонцю. Коли сонце зайшло, а на небі з’явився Місяць, оточений міріадами зірок, Аврам подумав: “Ось це світило, очевидно, і є божество, а маленькі світильники, його оточення, це його вельможі, воїни і слуги. Всю ніч він співав гімни Місяцю. Але ось наступив ранок; Місяць зайшов на заході, а на сході знову з’явилося сонце.
– Ні, – сказав Аврам, – є Хтось, Котрий і над Сонцем владний, і над Місяцем. Його я стану прославляти.
***
Фарра займався виготовленням ідолів, якими торгував на базарі. Одного дня він доручив продаж свого товару Авраму. Підходить на базарі чоловік до Аврама і запитує:
– Чи не знайдеться для мене відповідного бога?
– А тобі якого потрібно? – запитує Аврам.
– Бачиш, – відповідає той, – я багатир і хотів би придбати собі бога-багатиря.
Аврам зняв істукана, що поміщався вище за інших, і каже:
– Ось цей для тебе найбільш відповідний.
– Але хіба він багатир?
– Дурню! – відповідає Аврам. – Вже такий споконвіку порядок серед ідолів: який поставлений вище за інших, той багатирем і славиться.
Коли цей чоловік збирався йти зі своєю покупкою, Аврам зупинив його питанням:
– Скажи, скільки тобі років?
– Сімдесят.
– І тобі, сімдесятирічному, не соромно віддавати божеські почесті ідолу, зробленому день тому.
Покупець з презирством кидає ідола, бере назад гроші і йде.
Підійшла жінка і передала Авраму, у дар ідолам, повну миску борошна. Узяв Аврам палицю, розбив усіх ідолів, окрім одного, найбільшого, якому і вклав у руки палицю. Приходить батько і запитує:
– Як це сталося? Хто це зробив?
– Розповім, – відповідає Аврам, – нічого від тебе не приховуючи. Діло було так: принесла жінка миску з борошном і просить принести в жертву ідолам. Став я звершувати, як слід, жертвопринесення, а ідоли завели суперечку між собою, – один кричить: “Я хочу поїсти раніше”, а другий: “Ні, я раніше!” Але тут встав найбільший ідол і – бачиш – розбив усе.
– Але ти знущаєшся наді мною, – закричав батько, – хіба здатні ці…
– Так? Так вдумайся ж сам, батько, у слова свої…
***
Повів Фарра сина на суд до Нимрода.
– Це ти і є Аврам, син Фарри? – промовив знаменитий звіролов, втупивши в хлопця грізний погляд, – відповідай же мені: хіба невідомо тобі, що я пан над усім творінням, і сонце, і місяць, і зірки, і планети, і люди – усе рухається волею моєю. Як же ти осмілився священні зображення знищити?
У цю хвилину осяяв Господь розум Аврама мудрістю, і так відповідав він Нимроду:
– Дозволь мені слово сказати не на дорікання, але на хвалу тобі.
– Кажи, – сказав Нимрод.
– Одвічний порядок у природі такий: сонце сходить на сході, а заходить на заході. Так от, накажи, щоб завтра воно зійшло на заході, а зайшло на сході, і тоді я визнаю, що ти дійсно пан над усім творінням. І ще ось що: для тебе не має бути нічого сокровенного. Скажи мені зараз: що в мене в думках і що я зробити маю намір?
Нимрод замислився, важливо погладжуючи рукою свою бороду.
– Ні, – продовжував Аврам, – марно ти шукаєш відповідь. Не володар всесвіту ти, а син Хуша. І якби ти дійсно був Богом, то чому ти не врятував батька свого від смерті? І так же, як ти батька свого не врятував від смерті, ти й сам не врятуєшся від неї.
Тут Нимрод звернувся до Фарри, кажучи:
– Чи не заслуговує на жорстоку кару син твій, котрий заперечує божественну всемогутність мою? Він має бути спалений!
І, звертаючись до Аврама, продовжував:
– Вклонися вогню як божеству, і я пощаджу тебе.
– Вогню? – відповів Аврам. – Чи не правильніше поклонятися воді, яка гасить вогонь?
– Добре, вклонися воді.
– Чи не вклонитися краще хмарі, насиченій водою?
– Я і на це згоден, – вклонися хмарі.
– Але хіба не сильніше вітер, що розганяє хмару?
– Вклонися ж, нарешті, вітру!
– Але хіба людина не долає й силу вітру?
– Досить! – вигукнув Нимрод. – Я поклоняюся вогню і тебе змушу йому поклонятися.
– Кинути його у вогонь! – наказав він слугам. – І побачимо, чи врятує його той Бог, якому він поклоняється.
Повели Аврама до печі, зв’язали його, простягнули на кам’яному помості, обклали дровами з чотирьох сторін, з кожного боку на п’ять ліктів завширшки і на п’ять ліктів заввишки, і підпалили. Бачачи це, сусіди Фарри й інші співгромадяни його сталі наступати на нього з погрозами, кажучи:
– Сором і ганьба тобі! Чи не сам ти казав, що синові твоєму судилося успадкувати і земний світ, і загробне життя, і ти ж віддав його Нимроду на страту!
Але тут Ангел Господній зійшов з неба і врятував Аврама від смерті.
***
Аврам, залишаючись у Харрані, був подібний до посудини, наповненої благовонним єлеєм, але була закупорена і не вживалася, чому аромату її і не було чутно. Відкрийте посудину, дайте їй рух – і лише тоді виявиться сила її пахощів. І Господь сказав:
– Авраме, багато добрих справ, багато подвигів віри і благочестя ти можеш зробити. Встань же, піди із землі твоєї, від рідні твоєї, з дому батька твого, – і ім’я твоє звеличиться у світі Моєму.
***
Бажаючи, з властивою йому привітністю, гідно прийняти трьох мандрівників (ангелів), які відвідали його біля дуба Мамврійського, Авраам поспішив у намет до Сарри замовити коржі, масла і молока, а потім побіг до стада вибрати “теля ніжне і гарне”. Але теля побігло вбік від намету і сховалося в печері Махпела. Проникнувши в цю печеру, Авраам мимоволі зупинився, уражений дивним видінням: осяяні полум’ям світильників, у гробниці покоїлися Адам і Єва, і пахощі виходили від останків первородної пари. Цю печеру Авраам і обрав місцем вічного заспокоєння для себе і для Сарри.
