Життя та служіння Ісуса встановило модель для наслідування Церквою. Разом із проповідуванням Слова про царство Боже Ісус творив добрі справи: зцілював хворих, повертав зір сліпим, робив так, щоб глухі чули, а німі говорили, лікував калік та оздоровлював прокажених. У багатьох Своїх діях Він був революціонером. Поширені на той час релігійні та расові упередження не перешкоджали Йому вільно рухатись серед різних класів людей. Він давав надію та впевненість жінкам і чоловікам, відкинутим і тим, кого проголошували релігійно та ритуально нечистими; Він приділяв однакову увагу людям усіх рас, які потребували допомоги. Він засуджував релігійні та суспільні структури, що заохочували гноблення бідних.
Маючи цілковитий контроль над Своєю долею, Ісус не відмовився від розп’яття. Його життя, яке Він віддав на хресті, і Його воскресення стали джерелом життя та надії для людства. Ісус знав, що бідність, упередження, гноблення, людська нужда, трагедія, війна та смерть є наслідком злоби в людському серці, і тому потрібна Його власна жертва на хресті. Тому діяння Ісуса в історії перевершує всі ідеї, системи й утопії людства. Церква – хранитель цього царського послання відкуплення, яке стало її найбільшим спадком. Якщо Церква проповідує, чинить і живе, дотримуючись цього послання, воно завжди залишатиметься актуальним. Тому сьогодні перед нами постають такі виклики.
- Мир на землі
Незважаючи на відносний мир, який принесло правління Цезаря Августа, Римська імперія була світом, сповненим страху, несправедливости, жорстокости та злочинів. Значна частина людства, яка потерпає від різноманітних форм гноблення, очікує на визволення. Саме до цього світу ангел промовив: «Я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім», і йому сила небесного війська співала: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!». Церква має проповідувати Євангеліє, що є могутньою дією Бога задля спасення та визволення людства. Незважаючи на кінець Холодної війни, світ ще не спізнав миру. Демонтаж Радянського союзу спричинив конфлікти, які ще належить вирішити. Війни, що ведуться на Сомалійському півострові, у Судані та в інших частинах Африки, ще далекі до завершення. Протягом майже п’ятдесяти років відбувалися різноманітні війни та жорстокі політичні конфлікти на Середньому Сході, Далекому Сході та в Латинській Америці. Більшість цих воєнних дій загострювались через ворожнечу між світовими потугами. Сьогодні 40 % загального бюджету всіх африканських держав витрачається на військо; не на боротьбу із зовнішнім ворогом, а на гноблення, калічення й вбивство тих, хто критикує їхні уряди. Половина загального числа біженців у світі походить із Африки. А тепер ще й ісламський фундаменталізм, особливо в Азії та Африці, становить небезпеку для світового миру.
Зростання християнської Церкви в Африці значне. За кількісними даними, що їх опублікував Центр світової євангелізації, до 1980 р. кількість християн в Африці сягнула 203 млн. зі щонайменше 4-відсотковим річним зростанням, тобто 6200000 людей щорічно; це число складається з 1 500 000 навернених християн і 4700000 християн за народженням. Незважаючи на астрономічне зростання християнської Церкви в Африці, її вплив потрібно відчувати більше як послання миру, життя й надії. Те, що ми говоримо Африці, – це те, що ми говоримо всім регіонам світу. Церква повинна завжди кидати виклик усім структурам влади, які не дозволяють людям цілковито користатися перевагами того, що Бог зробив для людства через Ісуса Христа. Якщо Ісус є життям світу, з цього випливає, що Він є життям для людей усіх рас, незалежно від того, де вони живуть.
- Ісус – надія безнадійних
Лука зображає Ісуса як надію безнадійних. Слово Magnificat виражає це однозначно: Бог бореться на боці бідних і підносить зневажених. Історії про прощення грішниці в місті, оздоровлення кровоточивої, воскресення дочки Яіра та єдиного сина вдови з Наїну, оздоровлення десятьох прокажених, Закхея та Леві, притчі про доброго самарянина, блудного сина й фарисея та митаря – всі вони є нагадуванням про місію Церкви у світі, обтяженому хворобами й расовими та релігійними упередженнями.
Стайня була тим місцем, де народився Спаситель і Господь усього. Те, що принесли до Храму Його батьки на посвячення Ісуса й очищення Марії на сороковий день, було жертвою бідної родини. Римське суспільство загалом ставилось бездушно до бідняків, які юрбились у містах. Старозавітні Писання спонукають до благодійности та турботи про бідних. Проте дехто, хто демонстрував побожність, робив це лише для того, щоб здобути похвалу від людей. Ісус засуджував таке лицемірство.
Звісно, куди б не йшла Церква з Євангелієм, вона несе просвічення, співчуття й зцілення. Церква показує шлях, даючи світові школи й коледжі, шпиталі, притулки, центри соціяльного забезпечення та прогресивні сільськогосподарські технології. Наче ріки співчуття, Церква від епохи до епохи тече в долини нужди на всіх континентах світу. Церква щоденно зайнята тим, що перев’язує рани побитих і зцілює розбиті серця. Але ситуація в Африці, Азії, частинах Південної Америки, певних частинах Європи та Північної Америки свідчить, що Церква зробила ще недостатньо.
Більшість Церков у країнах третього світу не мають адекватних програм для бідних. Це стало причиною того, що переважна більшість християн на цих територіях все ще живуть у принизливій бідності. Незважаючи на те що християни багатих націй намагалися полегшити страждання християн та нехристиян в інших країнах, такі зусилля є наче краплиною в океані. Зубожілі представники цих багатих націй також просять про допомогу. Милосердя є обов’язком Церкви всюди, де панує людські страждання. Бути милосердним означає нести тягар інших людей у братній любові, робити їхні проблеми власними проблемами і, якщо це можливо, як і наш Учитель, померти, служачи іншим. Власне, це і є найвища мета Голгофи.
- Статус жінок
Євангеліє від Луки частіше, ніж будь-яке інше Євангеліє, наводить різноманітні розповіді про особливу роль жінок у житті та служінні Ісуса. Воно починається з історії про Єлисавету. У Євангелії від Луки саме Марія отримала благу вістку про народження Ісуса безпосередньо від архангела Гавриїла. Згадується про роль Анни пророчиці. Євангеліє від Луки говорить про жінку-блудницю, Марію Магдалину, Марію й Марту, матір Якова та Івана, жінок, які йшли слідом за Ісусом із Галілеї, жінок у різноманітних притчах, жінок, що плакали й голосили в Єрусалимі, коли слідували за Ісусом після Його засудження на смерть, а також про жінок, що перебували біля хреста та гробу. Ці розповіді важливі насамперед у світлі упереджень щодо жіноцтва серед євреїв та решти відомого тоді світу. Ісус відкрито говорив із жінками; Він навіть дозволив тій, що її вважали грішною та нечистою, торкнутися Його. Жінки отримували таку саму увагу, що й чоловіки. Це правда, що жінок немає серед дванадцятьох апостолів, але цілком можливо, що деякі з них могли бути серед сімдесятьох двох учнів.
Жінки були серед тих ста двадцяти людей, на яких зійшов Святий Дух у день П’ятдесятниці. Вселенська Церква й досі дискутує питання стосовно жінок та їхньої ролі в Церкві. Для Церкви існує потреба наново дослідити роль жінки в єрархічних структурах Церков Павла. Нам потрібно зважати на унікальні ролі, що їх відіграли жінки як місіонерки на більшості континентів світу протягом останніх двох століть, особливо в Африці, Азії та Південній Америці, а також на островах. Євангеліє від Луки показує, що Бог не призначив для жінок роль у Церкві нижчу від ролі чоловіків.
- Оповіщення року Господнього змилування
У римському світі приблизно три чверті населення складали раби чи вільні люди з обмеженими правами. Ісус у Своїй проповіді в Назареті в Галілеї проголосив новий Вихід і ювілейний рік для всіх. Це те слово, яке Церква мусить проголошувати, відповідно до якого жити й чинити в кожному поколінні, аби бути релевантною. Як може Церква зберегти свою ідентичність в умовах політичного та релігійного гноблення народів, серед яких вона живе й розвивається? Людство повсюди очікує від Церкви лідерства й проповідництва. Церква має бути авангардом свободи, оскільки Ісус прийшов до всіх, помер за всіх і воскрес для всіх. Ісус виказав глибоке співчуття до порочних людей у надії схилити їх до кращого життя. Християнство, яке не оповіщає року Господнього, милостивого для всіх і яке не діє на боці бідних та пригноблених, не пов’язане з Ісусом Христом, як це зображено в Євангелії від Луки.
