Усередині нас вирують стихії (Мт. 21:28-32)

Не хочу.

На підставі щойно почутих слів можна зробити висновок, що реальні дії перевищують виголошувані декларації: важливішим від того, що люди говорять, є те, що вони роблять. Це незаперечна істина. Є, проте, ще дещо, на що варто звернути увагу.

Син, який каже, що не піде працювати у винограднику, чинить геніальну річ – вступає в контакт зі своїми почуттями й виявляє здатність висловлювати їх: «не хочу», «не піду», «не маю охоти». Він щирий, і та щирість допускає до його серця правду. А людина може змінитися лише тоді, коли пізнає правду про себе.

Багато хто з нас придушує в собі почуття, витісняє їх, перекручує. Відмежовуємося в такий спосіб від правди: нам здається, що ми є дуже милими хлопцями й дівчатками, а тимчасом усередині нас вирують різні стихії смутку, гніву, страху й радости.

Висновок із цього один: не придушувати емоції, але водночас не допускати їхнього неконтрольованого вибуху. Треба працювати над емоціями – вступати з ними в контакт, називати їх і пізнавати себе.

Попередній запис

Діамант у газеті (Мт. 21:23-27)

Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав? За комуністичних часів у обґрунтуванні обвинувального вироку, виголошеного одному ... Читати далі

Наступний запис

Бог виявив довір'я людині (Мт. 21:33-43,45-46)

Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, і заберемо його спадщину! Бог виявив довір’я людині. Поклав в її руки багато – як ... Читати далі