Розділ 14:1-31 – Помазання Ісуса, Таємна вечеря

У главах 14-15 Марко дістається тієї частини історії про Ісуса, де йдеться про сповнення Доброї Новини, що давно вже очікувалося, як видно з глав 1-13 із відкритих прорікань страстей Господніх та воскресення (8:31; 9:31; 10:33-34; 9:12) та й із самої розповіді про страсті (14:3-9,21,27,41), із висловлювань, які інтерпретують смерть Ісуса з погляду її значущости для спасення світу (10:45; 14:22-24), та з більш завуальованих передбачень Його страстей (2:20; 10:38-39; 12:1-11). До того ж розповідь сама стала передвістям страстей Господніх (2:7; 3:6; 6:17-29; 8:15; 11:18; 12:1-11). І хоч не буде цілком справедливим назвати Євангеліє від Марка «історією страстей Господніх із передмовою», але немає жодних сумнівів у тому, що оповідь про Добру Новину та Ісусове її голошення підпорядковані розповіді про страсті в главах 14-15 та воскресення в главі 16. Учені задалися були питанням, чи існувала до-Маркова історія страстей, яку Марко потім відредагував і адаптував до свого Євангелія. Для тих, хто переконаний, що для Євангелія від Марка в ролі першоджерел було використано Євангелія від Матвія та Луки, відповідь ясна. Для тих же, хто вважає Євангеліє від Марка першоджерелом для вищезгаданих двох Євангелій, відповідь не є настільки ясною. Деякі елементи цієї історії страстей збереглися в до-Павлових традиціях: наприклад, смерть Ісуса, поховання, воскресення та поява Його потім перед свідками згадувалися в керигматичному короткому викладі в 1Кор. 15:3-5, а зрада і Таємна Вечеря – у 1Кор. 11:23-26. Інші теорії варіюють від ствердження того, що Марко подає мінімальний перелік подій, пов’язаних зі смертю та воскресенням Ісуса, до переконання про те, що в нього наявний повний детальний виклад Євангелія страстей. Звісно ж, як і в решті цього Євангелія, більшість образів і мотивів забезпечив СЗ, а особливо Пс. 22 і 69 та, можливо, «інша» історія страстей, із Іс. 52:13-53:12. Однак, незалежно від джерел, які ймовірно залучав Марко, очевидно, що він використав їх таким чином, щоб виразити свої власні богословські та христологічні переконання.

Історію страстей Господніх розпочинають три фрагменти, які стосуються «приготувань» Ісуса до смерти. Вони додають динамічности сюжету, який от-от почне розгортатися. У розпал ворожих приготувань іззовні, якими зайняті «первосвященики й книжники» (14:1-2), і не менш ворожих приготувань ізсередини, які провадив Юда, «один із Дванадцятьох» (14:10-11), якась безіменна жінка виконує акт любови, що його Ісус інтерпретує як акт приготування до Своєї смерти й поховання. Усі – представники релігійного істеблішменту, Юда і ця жінка – у розповіді випереджують появу таких самих дій з боку інших осіб.

Учинок жінки відбувся за межами Єрусалима, у будинку прокаженого (тут нічого не сказано про його одужання). Зазначений сюжет припускає невідворотність смерти Ісуса, а також той факт, що, перш ніж Його покладуть у могилу, Його тіло не буде намащене (згідно з розповіддю, через брак часу [15:42]; з богословського огляду, через те, що воскресення робить це безсенсовним; в історичному плані, тому що Ісус був страчений як злочинець). Ісус хвалить її акт доброти, адже «вона добрий учинок зробила». Вона не може врятувати Його від смерти; єдине, що вона може зробити, щоб допомогти Йому сміливо зазирнути в очі смерти, є цей жест любови. Він цілком відповідає цьому конкретному моменту, і саме тому неприпустимо помилково розуміти Ісуса як того, хто виправдовує той факт, що деякі люди живуть у злиднях. Оскільки такий акт любови в той момент був доречним, то й акти любови до бідних завжди є доречними. Хоч деякі коментатори розглядають це «помазання» як форму месіянського помазання, слово, що його вживає Марко, не є тим самим, що вжито в СЗ (LХХ) при описі помазання царів, священиків і пророків. Така «гра слів» спрацьовує тільки в перекладі! Вищезгаданий акт любови, відкрито протиставлений близькій смерті Ісуса, є настільки особливим, що Ісус включає ту жінку та її вчинок в оприлюднення самої Доброї Новини.

Відтак, у четвер двоє з Його учнів роблять останні приготування до пасхальної трапези (14:12-16) у будинку чоловіка, який визнає Ісуса за «Учителя» і має гостьову кімнату, що вже приготована для Нього («кімната Моя»). Упродовж розповіді про трапезу нам стає ясно, що господарем того дому є сам Ісус.

Саму трапезу описано у двох сценах. У першій (14:17-21) Ісус урочисто проголошує («Поправді»), що один із тих, хто їсть із Ним нині, «видасть/зрадить» Його. Ця думка з в. 18 повторюється у в. 20. В обох випадках сказане підкреслює близькість і тісний зв’язок зрадника з Ісусом («один з-поміж вас; один із Дванадцятьох»; «який споживає зо Мною; в миску мачає зо Мною» (пор. Пс. 41:9). Слово «миска», ймовірно, тут стосується посудини з тушкованими плодами, які вживали перед основною стравою (m, Pesah, X). Зрадника не названо (пор. Ів. 13:21-30), і кожен з учнів має змогу зробити запевнення у власній невинуватості. Але де б не згадувано Юду, його асоціюють зі зрадою (3:19; 14:10,43), яка стає причиною жахливих наслідків, бо, як роз’яснює в. 21, хоча Син Людський і йде на смерть згідно з волею Божою, та Його зрадник усе одно нестиме повну відповідальність за той свій учинок. Про Юду також можна було б сказати, як і в 14:9 про вищезгадану жінку: «Де тільки ця Євангелія проповідувана буде в цілому світі, на пам’ятку йому буде сказане й те, що зробив він».

У другій сцені за столом (14:22-25) християни із самого початку пережили досвід найглибшої таємниці та найвиразнішого об’явлення (пор. Мт. 26:26-29; Лк. 22:17-19 [коротший текст]; Лк. 22:17-20 [довший текст]; 1Кор. 11:23-26; 10:16-17). З одного боку, це нагадує Церкві, що, попри всі Ісусові напружені стосунки та суперечки на тему Тори з її офіційними тлумачами, Він жив і помер євреєм. Мало того, ця остання спільна трапеза запевняє послідовників Ісуса в тому, що це застілля (2:15-17; пор. особливо Мт. 11:16-19 пар. з Лк. 7:31-35) являє собою прообраз есхатологічної учти з Богом. А головне, найраніші християни чули й бачили в цій сцені зміст життя та смерти Ісуса Месії. Тепер Церква здатна зрозуміти «чудо з хлібами» (6:52; 8:14-21). Урешті-решт, хліб, який живить Божий народ, – це сам Ісус («Моє тіло» = Я сам; усе, чим Я є) – думка, яка набуває найповнішого вираження в четвертому Євангелії (Ів. 6:33,35,48). Остаточним зангажуванням Бога щодо світу («союз») є сам Ісус («Моя кров» = «Моє існування»; пор. Вих. 24:8). Так само важливим для Марка є те, що Ісус пропонує Себе саме як ламане тіло та пролиту чашу, тобто під таємничим знаком хреста. Усе це зроблено «за багатьох» (заради всіх: Мр. 10:45 та Іс. 52:14,15; 53:11,12). І нарешті, обітниця утримання в 14:25 переносить цю трапезу та її символіку в контекст царства Божого. Тоді як Євангеліє від Марка не фіксує ні наказу Ісуса повторювати Його дії, ані того, що так треба робити на Його спомин, Церква, однак, ще на зорі свого існування вирішила, що і повторювання, і пам’ять про це є відповідними засобами, щоб жити в царстві Божому ще до настання Божого царства (див. повніші літургійні формулювання в 1Кор. 11:23-26 та довшу форму в Лк. 22:19-20).

Після фінального гимну (один із псалмів Галлела Пс. 118?) і дорогою до Оливної гори (14:26-31) Ісус іще раз говорить про Свою прийдешню смерть та воскресення, але тепер Він додає новий вимір до Своїх майбутніх страстей – факт, що всі Його учні покинуть Його аж до зустрічі після воскресення, коли Він знову збере їх у Галілеї (16:7). Цікаво, що Петро не намагається більше відмовити Ісуса йти на хрест, а лише запевняє Його у своїй лояльності (як і в 14:19). І це він робить «сильніше» (інші приклади його «наполегливости» наведено в 8:32 та 14:71). Коли Ісус наближаються до Гефсиманії, то «так же само… усі» клянуться у відданості Йому, а наприкінці гефсиманської сцени «всі полишили Його й повтікали».

Попередній запис

Розділ 13:1-37 – Надія й стійкість у критичний момент

Місце, де Ісус навчав Своїх учнів востаннє (13:1-4), відображає Його ставлення до Храму, як це було описано ще в 11:11: ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 14:32-15:20 – Христовий арешт та судилище

Ісус перебуває в Гефсиманії на молитві – це вже третій раз, коли Марко згадує Ісуса за молитвою (1:35; 6:46). Важливість ... Читати далі