11:1-16:8 – Ісус в Єрусалимі
Єрусалимський період пастирського служіння Ісуса обрамляють події, які підкреслюють Його владу: тріюмфальний в’їзд у місто (11:1-10) та підтвердження Його воскресення (16:1-8). Тексти, вміщені між ними, – це оповіді про владу й страждання. Кілька мотивів є продовженням попередніх фрагментів, а крім того, з’являються й деякі нові.
1) У цій частині важливу роль відіграє Храм. Коли Ісус заходить у місто, Він іде просто до Храму (11:11). Наступного дня Він символічно вносить збурення в храмовий культ і пояснює ці Свої дії (11:12-25). Саме зазначений інцидент у Храмі і призводить до дискусії з приводу Ісусової «влади» (11:27-12:12). Далі Ісус проповідує в Храмі Своє вчення (11:27-13:1; пор. 14:49). Він прорікає зруйнування Храму та використовує це як відправну точку для довгої промови про пришестя Сина Людського наприкінці їхньої доби (13:1-37). На допиті перед релігійною владою Його звинувачено в погрожуванні зруйнувати Храм (14:57-58), а в момент Його смерти Храм зазнав символічного зруйнування (15:38). Мало того, з моменту, коли Він спричинив збурення культу в святині, служителі, що мали стосунок до Храму, – первосвященики та старійшини – беруть на себе ініціятиву в Його переслідуванні.
2) Конфлікт, який почався ще в 2:1-12 і 3:6, триває та інтенсивно розростається. Цікаво те, що більше тут немає згадок про конфлікт із силами сатани – наразі залишається лише конфлікт із релігійною та політичною владою. Змова з метою знищити Ісуса досягає навіть кола Його учнів (14:10-11,43-45). І навіть натовп стає ворожим (15:8-15). Тепер стосунки з учнями позначені зрадою, відреченням (14:53-55,66-72) та втечею (14:50). Маркова критика Дванадцятьох досягає найвищої точки.
3) Апокаліптична ідея відіграє очевидну роль у цій частині, особливо гл. 13, а також і в заяві Ісуса, що сам первосвященик засвідчить появу Сина Людського (14:62), і в знаках, які супроводжують смерть Ісуса, – темрява (15:33) та розірвання завіси в Храмі (15:38).
Розділ 11:1-33 – Ісус в Єрусалимі. Конфлікт у столиці
Наближення Ісуса до Єрусалима (11:1-10) значно деталізованіше й драматичніше, ніж фактичне входження до самого міста (11:11); якщо в цьому присутнє щось «тріюмфальне», то це власне оце прибуття Ісуса до брами міста, а не входження крізь неї. Хоч якою б важливою не була в цій історії символіка, чи стане вона ще важливішою залежить від того, яким чином вона розташовує в христологічній перспективі події, що от-от мають статися в Єрусалимі, бо що б не сталося з Ісусом, це станеться і з Царем-Месією. Як перед цим Ісус надав був радикально нової інтерпретації титулам «Син Божий» та «Син Людський», так і тепер, коли Він готується увійти до царського міста, Він замінить повсякденне очікування на «Сина Давидового» радикально новим змістом.
Ця сцена сповнена старозавітних образів, яким тепер приписують месіянське значення. Розвиток сцени біля гори Оливної нагадує Зах. 14:1-5, але якщо Бога там зображено як Великого Воїна, який від тієї гори поведе Ізраїль в есхатологічну битву проти всіх народів, то той, хто стоїть у тому місці тепер, – це хто завгодно, але не воїн. У Зах. 9:9 (іноді в поєднанні з Бут. 49:11) мова про всепереможного, але «смиренного» царя, що «іде» верхи на осляті. Розстелянням одягу та гілок на землі та співанням одного з псалмів Галлела; див. Пс. 113-118, зокрема 118:26, який починають та закінчують вигуками «Осанна!» («Хай помагає Бог!», Пс. 12:1 [2]; 20:9[10]; 28:9; 60:5[7]; 108:6[7]), люди вшановують «грядуче царство» Давида – та тільки царство, яке несе їм Ісус, набагато більше за відновлений Ізраїль. Таким чином, незважаючи на звичні образи й публічний характер даної сцени, тут зберігається трохи таємниці, яка оточувала Ісуса протягом усього періоду Його публічного пастирського служіння, – таємниці, принаймні частково спричиненої Його цілковито новою інтерпретацією месіанських категорій у світлі неминучої смерти й воскресення.
Наближення Ісуса до Єрусалима зображується як спланований символічний акт. Як і випадок з Ісусом у Храмі (11:11-25). Як розповідь про те, як Ісус прокляв смоківницю (11:12-14 та 20-25), так і розповідь про спалах гніву, що стався з Ним у Храмі (11:15-19), важкі для розуміння, особливо для тих, хто наполягає на буквальному тлумаченні. Важливі підказки містить опис подій. Матвій дає набагато стисліший виклад інциденту в Храмі (21:12-13), і розповідь про смоківницю він вводить тільки після згадки про зцілення та суперечки в Храмі (21:18-22). Лука також наводить короткий опис інциденту в Храмі (19:45-46), а розповідь про смоківницю не включає сюди взагалі (див. його альтернативну версію в 13:6-9). У Марка є обидві ці історії, але він розбиває кожну на дві частини та переплітає їх так, що тепер всі чотири уривки складають єдину історію:
а) Ісус входить у місто, йде до Храму та оглядає все довкола, перш ніж відбути у Віфанію на ночівлю (11:11);
б) наступного дня (11:12-14) Ісус по дорозі до Єрусалима, будучи голодним, бачить смоківницю, (вже) вбрану в листя, та підходить до неї, щоб подивитися, чи є на ній плоди. Знайшовши на ній тільки листя (оскільки сезон для стиглих плодів (іще) не настав), Ісус «проклинає» цю смоківницю. Слово, яке Марко вживає для окреслення «часу» (kairos), може стосуватися пір року, але з огляду на його богословське значення (1:15; 12:2; 13:33) воно може також викликати асоціацію з невідворотним та вирішальним моментом божественної постанови (пор. Лк. 12:56; Мт. 16:3). Вражаюча реакція Ісуса наводить також на думку, що ця сцена містить набагато більше, ніж просто згадку про сільськогосподарські сезони. Смоківницю тут використано як символ взаємин народу Ізраїля з Богом (особливо цікаво в Єр. 8:13; але пор. також 29:17; Ос. 2:12; 9:10,16; Іс. 34:4; Мих. 7:1,6);
в) Ісус заходить до Храму (11:15-19) та порушує торговельну діяльність, яку можна було вести тільки на подвір’ї язичників, і виправдовує Свої дії апелюванням до старозавітних пророків (Іс. 56:7 та Єр. 7:1-15, особливо в. 11; 26:1-15). Те, як Він забороняє переносити через Храм «посуд», наводить на думку, що Він припиняє будь-яке принесення жертв; іншими словами, Він повністю зупинив храмову культову діяльність;
г) наступного дня (11:20-25) Петро звертає увагу на висохлу смоківницю. Ісус відповідає, закликаючи учнів і ранню Церкви до віри, за допомогою якої вони зможуть сказати «цій горі», тобто храмовому пагорбу: «Порушся та й кинься до моря». Християнська молитва з належним приготуванням (11:25; пор. Мт. 6:14-15, а також Мт. 5:23-24) перевищує культ в єрусалимському Храмі.
Із того, як Марко переплітає разом ці два сюжети, стає ясно, що Ісус не намагається ні провести реформу храмового поклоніння Богові, наприклад забезпечивши окремі місця для богомольців неєвреїв, ні «очистити» Храм від профануючої комерціялізації. Його дії значно радикальніші. Ісус, на думку Марка, проголошує Храм померлим, буквально таким, що «пережив свій час» у тому сенсі, що нині сповнюється новий час – царства Божого (1:15; 2:10,19; 3:27) і його (Храм) має замінити християнська Церква. Таким є богословське пояснення того історичного факту, що на той час, коли писав Марко, Храм уже був зруйнований римським імператором Титом (пор. Лк. 19:41-44, особливо 44).
Такі фрагменти вимагають великої обережности й чутливости з боку інтерпретаторів-християн у тлумаченні термінів. Намагання ранніх християн зрозуміти свою спорідненість із релігійною спадщиною Ісуса привели їх до висновків, схожих на висновки Марка. Жереб Єрусалима та Храму було визначено Божою волею як розплату за невизнання народом Ізраїля Ісуса за свого Месію. Такі ідеї, яким би не було для них виправдання в першому столітті, зіграли фатальну роль у формуванні ставлення до своїх єврейських братів і сестер із боку християн. Залишатися на цій позиції вірним Євангелію від Марка може означати приєднатися до спроби виявити історичну й богословську спорідненість Церкви з її материнською вірою, навіть якщо це означає неприйняття відповідей, до яких прийшли Марко та інші ранні християни. Можливо, ця розповідь зможе нагадати нам, що всі релігійні інституції, у тому числі й християнська Церква, підлягають Божому суду.
У 11:27-12:44 Марко зображає, як Ісус навчає в Храмі. Зауваження в 14:49 наводить на думку, що Його навчання там тривало довше, ніж три дні, про які згадує стисла розповідь євангелиста. У перших двох фрагментах цих повчань (11:27-33 і 12:1-12) ідеться про Ісусову владу. Коли Він знову з’являється в місті і в Храмі, «первосвященики й книжники», які на той час уже шукають способу вбити Його (11:18) та до яких цього разу приєднуються «старшини», допитуються в Нього про «владу», якою Він чинить «таке», – імовірно, це натяк на порушення Ісусом діяльности Храму (11:28). У Своєму зустрічному запитанні Ісус цікавиться їхньою думкою про те, чиєю владою – Божою чи людською – діяв Іван Христитель. Тут неясно, чи запитання Ісуса передбачає рівність Івана та Ісуса як Божих пророків («яка влада в Івана – така і в Мене»), чи воно засвідчує правонаступництво випадків від меншого до більшого («якщо Іван був наділений владою, то Я – ще більшою»). У будь-якому разі запитувачі відмовляються (з тактичних, а не богословських міркувань) відповісти, тому Ісус також відмовляється відповідати на їхнє запитання.
