Поклик до вічності

«І коли Він зняв п’яту печать, я побачив під жертовником душі убитих за слово Боже і за свідчення, яке вони мали. І викликнули вони гучним голосом, кажучи: доки, Владико Святий і Істинний, не судиш і не мстишся тим, що живуть на землі, за кров нашу?» (Одкр. 6:9,10), – певно, всі вірні, так чи інакше, стикалися (і цілком можливо що неодноразово), з подібною ситуацією, коли з нетерпінням чекали на справедливість з боку Господа Бога.

Але… доволі часто Бог не поспішав з допомогою, як і не поспішав з покаранням винних, щоб нарешті затріумфувала справедливість. У багатьох така Божа поведінка викликала охолодження у вірі, або ж навіть цілковитий відхід від неї… Звісно, дехто ствердить, що віра таких людей, які розчарувалися в Богу, насправді і «вірою не була», адже саме завдяки усіляким поневірянням віра і зміцнюється, стає, так би мовити, «зрілою»… Усе ніби правильно, от лише не дуже хочеться розмірковувати на цю тематику, адже при розмові про маловір’я чи навіть зневіру оточуючих, мимоволі пригадується наступний євангельський епізод:

«Петро сказав Йому: хоч і всі спокусяться, але не я. І говорить йому Ісус: істинно кажу тобі, що сьогодні, цієї ночі, раніше, ніж двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене. Він же ще більше запевняв: хоч би мені належало і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе. Так само і всі говорили» (Мк. 14:29-31). Ну, певно, ви зрозуміли, або ж як висловився апостол Павло: «Хто думає, що він стоїть, нехай бережеться, щоб не впасти» (1Кор. 10:12).

Але все ж таки, оминаючи делікатне питання людської зневіри та відступництва, задумаємося над таким питанням: чому Господь так часто бариться з допомогою, з виконанням обіцянок, здійсненням пророцтв? Вже не кажучи про закон Божої відплати: як за добрі, так і за лихі вчинки? Питання, погодьтеся, значущі, проте довго міркувати стосовно них немає особливого сенсу, а все через те, що на них міститься пряма відповідь в Біблії. Певно, ви вже здогадалися, який біблійний вірш буде наведений далі. Отже…

«Єдине ж не повинно бути приховане від вас, улюблені, що у Господа один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день. Не зволікає Господь з виконанням обітниці, як деякі вважають те зволіканням; але довготерпить заради нас, не бажаючи, щоб хто загинув, а щоб усі прийшли до покаяння» (2Пет. 3:8,9), – звісно, тут варто лише додати звичне багатьом «Амінь», але, якщо бути відвертим, багатьом така біблійна відповідь не дуже до вподоби… І щоб прийняти її, дійсно потрібна віра в благий Божий промисел і постійне благання, а деколи і зойк про Боже заступництво.

Без цих складових такий стан речей, закладений Богом, людина прийняти в принципі не в змозі; стан, в якому наш земний час є абсолютно нічим у порівнянні з вічністю, тобто відсутністю часу як такого. Вічністю, до якої покликаний кожен з нас, вічністю, яку апостол Павло передбачив у наступних рядках: «Любов ніколи не минає, хоч і пророцтва скінчаться, і мови замовкнуть, і знання зникнеТепер ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі, тоді ж віч-на-віч; тепер я знаю частинно, а тоді пізнаю, подібно як і я пізнаний» (1Кор. 13:8,12).

І тоді нас вже точно не хвилюватиме Боже «баріння» і «зволікання».

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docПоклик до вічності


Ваш коментар:

Попередній запис

Час катастрофи

Чому людей так цікавить кінець світу? Причини подібного зацікавлення можуть бути різноманітні, але переважна більшість людей цю подію загалом не ... Читати далі

Наступний запис

Як подолати страх перед чутками?

Напередодні Своїх хресних страждань Господь Ісус Христос повідомив учням ознаки останніх часів, зокрема Він вказав на той факт, що «люди ... Читати далі