Розділ 1:14-39 – Добра Новина в Галілеї

1:14-8:26 – Ісус оприлюднює Добру Новину. Його публічне пастирське служіння

Перший ключовий сюжет у цій драмі Євангелія концентрується навколо публічного оприлюднення Ісусом – і словом, і ділом – Доброї Новини в Галілеї. І тут корисно відзначити деякі характерні деталі вказаного фрагмента, які трапляються нам знову й знову:

  1. насамперед часте покликання на географію. Тут домінують згадки про Галілейське море (1:16-20; 2:13; 3:7; 4:1,35-41; 5:1,21; 6:45-52; 8:13-21); у кількох місцях присутні мотиви пустелі (1:35,45; 6:31,32,35; 8:4); Ісуса іноді зображено «вдома» чи в будинку (1:29-31; 2:1-2; 2:15; 3:20), а іноді в синагозі (1:21; 3:1); Він виходить на гору (3:13) або ходить від села до села (1:38; 6:6); Він проводить час у таких містах, як Капернаум (1:21; 2:1; 6:1), Генісарет (6:53) і Віфсаїда (8:22), а також на прилеглих до Ізраїлю територіях, як-от «земля Гадаринська» (5:1), «земля тирська» (7:24), та «околиці Десятимістя» (7:31);
  2. матеріял згруповано в кілька «добірок»: чуда зцілення (1:40-2,12; 5:1-43), дискусії (2:1-3:6; 7:1-23) та притчі (4:1-33);
  3. чимало пасажів стосуються утворення певної спільноти навколо Ісуса та її особливостей. Йдеться передусім про групу Дванадцятьох учнів (1:16-20; 2:13-22; 3:13-19; 6:6-13), але зазначена спільнота не обмежується тільки ними (3:35);
  4. питання про особу Ісуса вплетене в канву цілого фрагмента (1:24-25; 3:11-12; 4:41; 6:1-6,47-52) і залишатиметься вирішальним аж до кінця. Часто Ісус велить мовчати тим, хто знає, ким Він є, тобто демонам (1:25,34; 3:12), або тим, хто отримав зцілення через контакт із Ним (1:43-44; 5:43; 7:36; 8:26; наказ, даний у 5:8, є дещо неоднозначним);
  5. на тлі надзвичайно позитивної реакції на Ісуса з боку юрби (1:28,32-33,45; 2:2,12,13; 3:7-10,20,32; 4:1; 5:21,24; 6:34,54-56; 7:14; 8:1), миників і грішників (2:15) Марко починає розвивати тему конфлікту Ісуса з окремими групами, несприйняття Його ними (2:6-9; 3:6,21-35; 6:1-6,14-29), – тему, яка і так пронизує все Євангеліє, а далі лише посилюватиметься.

1:14-3:6 – Добра Новина в Галілеї. Віра та конфлікт

Проголошення «Доброї Новини» відбувається після арешту Івана Христителя та повернення Ісуса до Галілеї. Там Ісус оголошує, що належний час (kairos) «збувся» – той самий час, на який була скерована всяка мить історії, всяке прагнення людське та Боже (1:15). Належний «збувся час», тому що «Боже Царство наблизилось» – аж настільки близько, що воно тепер є єдиною реальністю, в якій людські істоти покликані жити і яка тепер має спрямовувати й впорядковувати їхні життя. Слово «каяття» виступає тут у своїй повній біблійній силі, необхідній для переорієнтації суспільства на нове існування. Решта Євангелія від Марка стосуватиметься подальшого проголошення Ісусом цього нового існування, продовження спротиву з боку зла такому існуванню, а також рішучого перелому, якого зазнають усі, хто, почувши Добру Новину, випробують на собі це нове існування. Отже, вже почалося!

Слідом за програмним коротким викладом Ісусового проголошення «Доброї Новини» Марко розміщує дві сюжетні лінії, які є більш-менш паралельними за впорядкуванням та зосереджуються навколо тверджень стосовно мети пастирського служіння Ісуса.

1:16-2:12 2:13-3:6
Покликання учнів (1:16-20) Закликання учня (2:13-14)
Розповіді про зцілення (1:21-34) Розповіді про суперечки (2:15-20)
Мета пастирського служіння Ісуса (1:35-39) Суть пастирського служіння Ісуса (2:21-22)
Розповіді про зцілення (1:40-2:12) Розповіді про суперечки (2:23-3:6)

 

Ісус починає формувати певну спільноту (1:16-20), прикликавши до Себе чотирьох чоловіків, які стануть ядром апостольської групи: у всякому переліку вони завжди будуть указані першими (Мр. 3:16-19; Мт. 10:1-4; Лк. 6:12-16), отримають особисті імена від Ісуса (3:16-17) та часто супроводжуватимуть Його без інших членів групи (1:29; 9:2; 13:3; 14:33). У спосіб, гідний наслідування, вони «негайно» відгукуються на заклик Ісуса (вв. 18, 20), покинувши сім’ю, друзів і засоби для існування, для того щоб слідувати за Ним. У цьому Євангелії апостольське учнівство полягає в «слідуванні» за Ісусом повсюди, куди б Він не провадив. З самого початку Марко дає нам зрозуміти, що це Євангеліє довірене богообраному народові і що розповідь про це Євангеліє, Месію та богообраний народ являє собою єдину розповідь.

З огляду на те, що ми знаємо дотепер, темою першої проповіді Ісуса в синагозі Капернаума мало бути царство Боже (пор. Мт. 5-7; Лк. 4:16-30), але тим, що, здається, справить враження на слухачів, є те, що Ісус, на відміну від книжників, не звертається до зовнішніх шаблонів, таких як Писання й передання, а навчає силою власного «авторитету» (exousiа буквально означає «зі свого буття»). Ті самі слова використано у в. 27 для опису реакції очевидців вигнання нечистої сили, свідками чого вони щойно були. Ця інклюзія показує, що Марко розглядає тут вигнання нечистої сили як відверте визнання авторитету (тобто влади) Ісуса, цілком достатнього за своєю силою, щоб проголосити царство Боже. Нечисті духи розпізнають Ісуса та Його наміри і кричать, намагаючись захиститися. Ісус «погрожує» їм (улюблене слово при згадці про демонів; Мр. 4:39, пор. Мт. 8:26 пар. з Лк. 8:24; Мр. 8:32-33, пор. Мт. 16:22; Мр. 9:25, пор. Мт. 17:18 пар. з Лк. 9:42) і наказує мовчати – наказ, який раз по раз з’являється в 1:25,34; 3:12 – при згадці про демонів та в 1:43-44; 5:43; 7:36; 8:26 – при згадці про подальші зцілення. Так само наказ мовчати можна зрозуміти як захисну техніку екзорциста проти сили, яку мають демони завдяки тому, що знають і можуть вимовити Його ім’я, але 1:34 ясно дає зрозуміти, що йдеться про щось інше (див. далі).

Події, викладені в 1:21-28, можуть також слугувати ілюстрацією типового чудесного зцілення. Певні елементи повторюються більш-менш деталізовано: зустріч нужденного з цілителем (1:23; пор. 1:29-30,40; 2:3-4; 3:1; 5:1-2,22-23,27; 7:25; 8:22; 9:14-18; 10:46-49); окреслення та (або) опис недуги; часте наголошення на важкості хвороби, а отже, на більшій заслузі цілителя (1:23; пор. 1:30; 2:3; 3:1; 5:2-5,9,23,25-26,35-40; 7:25; 9,17-18); діяння цілителя ефективним словом чи наказом (1:25,41; 2:11; 5:13,41; 9:25); застосування для зцілення таких складових, як слина (8:23), дотик (1:31,41; 5:41; 8:23,25) або оголошення про вилікування (5:34; 7:29; 10:52); певні ознаки того, що вилікування дійсно відбулося (1:26,31,42; 2:12; 3:5; 5:15,29,42; 8:25; 9:26-27; 10:52); і врешті-решт, реакція – як правило, подив, – із боку тих, хто став свідком зцілення (1:27; 2:12; 5:15-17,42). Більшість зі згаданих елементів присутні в сюжеті про те, як Ісус «підвів» хвору тещу Симона (пор. використання такого ж дієслова в 5:41-42; 9:26-27; 16:6). Це історія про жінку, ім’я якої нам невідоме і яку описано відповідно до тодішніх традиційних уявлень про взаємини між жінками й чоловіками, але якій дозволено «прислуговувати» Ісусові за столом, як це робили ангели (1:13).

Той день у Капернаумі починається та закінчується актами вигнання нечистої сили (див. коротку розповідь у 1:32-34), які й надалі залишаються характерними для пастирського служіння як самого Ісуса (1:39; 3:11,22,30; 5:1-20; 8:33; 9:14-29), так і Його послідовників (6:7,13; 9:14-29; 9:38-41). Особливо варто відзначити те, як Ісус забороняє демонам говорити, але не просто тому, що вони знають Його ім’я і, таким чином, мають певну владу, а тому, що вони знають Його, причому як істинного Сина Божого. Щонайменше ще з часів Вільгельма Вреде (Wilhelm Wrede) (1859-1906) ці накази мовчати, віддані Ісусом, сприймаються як частина мережі певних лейтмотивів у Євангелії від Марка, що становлять «месіянську таємницю» та включають такі речі, як теорія притч, окреслена в загальних рисах у 4:10-12; специфічний для Марка мотив повернення Ісуса до якогось будинку, де Він пояснює допитливим учням окремі елементи Своїх раніших публічних повчань (див. Мр. 7:17-18 у контексті з 7:14-23; Мр. 9:28-29 у контексті з 9:14-29; Мр. 10:10-11 у контексті з 10:1-12; та Мр. 4:10-11 у контексті з Мр. 3:20-4:34), та нездатність одного з учнів зрозуміти, що Ісус каже і робить (пор., напр., 8:17-21).

Незважаючи на те що хтось тлумачить ці акти вигнання нечистої сили на буквальному рівні, як це притаманно певним культурам і субкультурам, а хтось – на психологічному чи символічному, розглядаючи їх як елементи системи гноблення та несправедливості, – всі вони розповідають про цілком реальний людський досвід поневолення людей тими силами, які роблять неможливою їхню здатність приймати незалежні та відповідальні рішення стосовно важливих речей. Демони демонструють тут чудову прозорливість, коли відчувають, що Ісус насправді прийшов, аби їх знищити (1:24). Царство Боже є найбільшою загрозою для царства зла, і така форма «Доброї Новини» має глибокий підтекст для будь-якого аспекту життя Церкви.

Відхід Ісуса до пустелі для молитви (пор. 1:12-13) різко контрастує з тиснявою та Його діяльністю напередодні. Разом із Лукою Марко наголошує на важливості молитви для Ісуса (пор. Лк. 5:16; а також Мр. 6:46 із Лк. 9:18; Мр. 14:32,35,38 із Лк. 22:41,44-45). Затим Симон висловлює сподівання, що суперечать намірам Ісуса, який тут же заявляє, що Його пріоритетом є проповідувати, причому і по всіх інших поселеннях, а не лише тут, бо Він «на те й прийшов» (пор. більш чітке твердження в Лк. 4:38). Описаний інцидент віщує майбутні потужні протиріччя між Петром та Ісусом (8:31-33) і робить пастирське служіння Ісуса зразком для Його послідовників (Мр. 6:12-13).

Попередній запис

Розділ 1:1-13 – Пролог

Вступ (в. 1) звучить формально й урочисто; він складається зі слів, які передбачають подальшу розповідь про сказане, а ще він ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 1:40-3:6 – Добра Новина в Галілеї. Віра та конфлікт

Маркову версію зцілення чоловіка, хворого на проказу (1:40-45), з більшою ймовірністю можна витлумачити як вигнання нечистої сили, якщо порівнювати з ... Читати далі