Окремі характерні риси

Стиль Євангелія від Марка не є вишуканим, бо місцями пробивається розмовна грецька мова (койне – koine), як наприклад: у незавершених (1:1) чи нескладних реченнях (2:10); у зв’язуванні висловлювань та епізодів за допомогою простого «і» без подальшого переходу; у надмірному вживанні прислівника «зараз же», що може створити відчуття нагальности й роздратувати, коли воно вжите в контексті «історичного теперішнього часу» (тобто «грецького теперішнього часу», який описує подію в минулому за допомогою форм теперішнього часу з метою навести читачів на думку, що автор сам був очевидцем описаної події, яка відбувалась давно: «Він каже», «Він проходить»). А ще цей євангелист розтлумачує читачам арамейські слова (3:17; 5:41; 7:11; 15:22,34), але не латинські (5:9; 6:37; 12:14-15; 15:15-16. 39).

Та як би там не було, разом із проявами невідшліфованого стилю в тексті наявні й окремі майстерно застосовані риторичні прийоми. Наприклад, повторення фокусують нашу увагу на певних подіях, таких як: чуда на морі (4:35-41 та 6:45-52), зцілення сліпих (8:22-26 та 10:46-52), чуда «помноження хлібів» (6:34-44 та 8:14-21). Застосований шаблон може бути і потрійним, як-от у закликах Ісуса до окремих осіб стати Його учнями (1:16-20; 3:13-14; 6:7-13), у передріканнях Христових страстей (8:31; 9:31; 10:33), у Його молитвах і байдужості Його учнів до заклику залишатися бадьорими в Гефсиманському саду (14:32-42), кількості відречень апостола Петра від Ісуса (14:66-72). Тут одні події віщують настання інших подій: конфлікт між Ісусом та Симоном провіщено ще в 1:35-39, звинувачення Ісуса в богохульстві з боку первосвященика (14:61-63) провіщене ще в 2:6-7, а Його насильницька смерть передчувається вже в 2:20 та 3:6. Різноманітну реакцію на Ісуса та Євангеліє в загальних рисах накреслено ще в 4:13-20. А разом із надмірним використанням виразу «зараз же», який, здається, змушує розповідь просуватися швидше, там з’являється ще одне малопомітне явище, яке спрямовує увагу читача в зворотному напрямку. Так, у п’ятнадцяти місцях Марко ретроспективно використовує слово «знову», з’єднуючи ним два або більше окремі літературні фрагменти, для того щоб установити певні типи та взаємні зв’язки. Наприклад, у 2:1 євангелист нагадує читачеві, що Ісус уже бував у Капернаумі раніше (1:21) і в 3:1 він робить те саме, за винятком того, що тепер йому потрібно підкреслити той факт, що Ісус часто відвідує синагоги (пор. 2:1,13; 3:1,20; 4:1-2; 5:21; 7:14,31; 8:1,13; 10:1 [2 рази], 10:24; 11:27).

Ще складнішим літературним прийомом у Марка є «вставляння» різних епізодів у текст таким чином, щоб вони проливали одне на одне «інтерпретаційне світло». Цього можна досягти, поділивши розповідь про якусь подію на дві частини та вставивши між цими двома частинами ще один епізод. Так було вчинено з оповіданням про зцілення в 2:1-12, де суперечка, яка стосується прощення гріхів (2:5б-10) та яку розташовано між двома частинами розповіді про зцілення, спонукає читача замислитися, що ж є справжнім чудом – тілесне зцілення чи есхатологічне прощення гріхів? Історія про жінку, яка страждає від тривалої кровотечі (5:24-34), з’являється тут у контексті історії про дівчинку, яку Ісус воскрешає з мертвих (5:21-24а та 35-43), і це спонукає читача припустити, що фактом відновлення свого здоров’я до попереднього стану «чистоти» ця жінка також випробувала на собі воскресення з мертвих. У 6:6-13 Ісус відправляє Своїх учнів проповідувати та зцілювати; про їхнє повернення назад сказано аж у 6:30, а от між цими уривками Марко поміщає історію про насильницьку смерть Івана Христителя, скоєну за примхою політичної влади (6:14-29), і порушує цим питання про жереб Ісусових учнів. Історія про тимчасове розладнання Ісусом підприємницької діяльности в Храмі (11:15-19) обрамлене історією про прокляття дерева смоківниці, яка стояла без плодів, оскільки в ту мить для неї ще не настала була пора плодоносити (11:12-14,20-24). Таким чином, ця історія стає історією не про «очищення» Храму, а про його пророче «прокляття». Такого ж ефекту можна досягти, якщо розмістити цей епізод між двома іншими та попросити читача поміркувати над промовистим зв’язком між ними. А от розповіді про нове й старе (2:21-22) передують дві інші полемічні історії, які стосуються розміщення гостей за столом (2:15-17) та дотримання посту (2:18-20), а слідом за нею йдуть іще два полемічні оповідання про дотримання суботи (2:23-28 та 3:1-6). Виклади в 3:20-21 і 31-35 про ставлення до Ісуса Його сім’ї формують межі для дискусійної історії, сконцентрованої на ставленні до Ісуса книжників (3:22-30), і змушують читача порівняти ці два види стосунків. Історії про те, як вороги Ісуса готуються облудою зжити Його зі світу (14:1-2,10-11), обрамовують оповідь про те, як до Його смерти готуються віддані Йому люди (14:3-9). Зречення Петра (14:53-54,66-72) перебуває в різкому контрасті з обрамленою ним історією про мужнє зізнання самого Ісуса та перегукується з безвір’ям первосвященика (14:55-65). Такого ж успіху можна досягти використовуючи ключові слова, як це зроблено в 1:21-28, де розповідь про наставницький авторитет Ісуса (1:21-22,27) обрамляє історію про вигнання Ним нечистої сили. Це дозволяє припустити, що на такий самий метод орієнтувалася й уся архітектоніка Євангелія від Марка, щоб викладами про галілейський (1:16-8:26) та єрусалимський (11:1-16:8) періоди діяльности Христа обрамити центральну частину оповіді, яка містить настанови Ісуса Дванадцятьом про Божу волю щодо Нього та про наслідки для них як для учнів Його смерти й воскресення (8:27-10:52).

Літературний стиль Євангелія, як і його головна ідея, зазнали сильного впливу юдейської апокаліптики. Це особливо очевидно в гл. 13, у так званому «синоптичному апокаліпсисі», який містить основні елементи апокаліптичної думки та текстів: занепокоєння з приводу кінця цієї, нашої ери та повного настання нової, Божої ери (13:4:26-27,29,31), соціяльні й планетарні катаклізми (13:5-8,14-25), переслідування віруючих (13:9-13) та захист їх Богом (13:27), а також поява Сина Людського «із великою потугою й славою» (13:26,29; пор. Дан. 7:13; 1Еноха, особливо гл. 46). Апокаліптичні образи з’являються в цьому Євангелії також і в інших місцях: наприклад, ідея спокушування сатаною (1:12-13), згадка про царство Боже (1:14-15), воскресення з мертвих (8:31; 9:9,31; 10:34; 12:18-27), вселенську пітьму (15:33) та, можливо, про символічне зруйнування Храму (15:38).

Загалом, історія, викладена Марком, сповнена покликань на єврейську Біблію – в її грецькому перекладі, Септуагінті. Це, наприклад, можуть бути точні цитати, введені в текст за допомогою вступного слова: 1:2-3 (приписується Ісаї); 7:6-7 (Іс. 29:13); 7:10 (Вих. 20:12; Втор. 5:16); 10:6-8 (Бут. 2:24); 11:17 (Іс. 56:7; Єр. 7:11); 12:10-11 (Пс. 118:22); 12:19 (Бут. 38:8); 12:26 (Вих. 3:1,6,15); 12:29-30 (Втор. 6:5; Лев. 19:18); 12:36 (Пс. 110:1); 14:27 (Зах. 13:7). В інших випадках точної атрибуції немає, зате є чіткий натяк: 14:62 (Дан. 7:13; Пс. 110:1); 15:24 (Пс. 22:18 [19]); 15:29 (Пс. 22:7 [8]); 15:34 (Пс. 22:1 [2]); 15:36 (Пс. 69:21 [22]).

Попередній запис

Кілька способів тлумачення

Євангелист Марко називає свій текст «Початок Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого», і хоч до кінця не ясно, що саме він ... Читати далі

Наступний запис

Євангеліє від Марка стосовно інших Євангелій

Не може бути жодних сумнівів у тому, що Євангеліє від Матвія, Марка та Луки мають певну літературну спорідненість. І хоч ... Читати далі