Кілька способів тлумачення

Євангелист Марко називає свій текст «Початок Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого», і хоч до кінця не ясно, що саме він хотів сказати цим, але ця назва все ж таки дає читачеві важливі ключі до розуміння написаного. Насамперед стає зрозумілим той факт, що Марко пише для людей, які вже добре знайомі з «Євангелієм» та поділяють викладені в ньому ідеї. Те, як він застосовує це слово, показує, що на той час, коли він творив, Євангеліє встигло стати загальноприйнятим і в основах християнської віри являло собою керигму (див. слово «Євангеліє» в 1:15; 8:35; 10:29; 14:9; пор. подібне уживання також наявне в апостола Павла в Рим. 1:9,16; 10:16; 1Кор. 4:15; 9:14,18; 15:1; Гал. 1:11; 2:2; Фил. 1:5,7,12,27; 1Сол. 2:4,8,9; Филим. 1:13). Але ж Марко пише про «початок» Євангелія! Зазвичай початки мають вирішальне значення для подальшої інтерпретації чогось та привласнення прав на це, і якщо читачів потім закликають повернутися до «початку», то це може означати тільки те, що основоположні правила та новий досвід тут використано для сприяння глибшому розумінню та сприйняттю Євангелія. Отже, Євангеліє від Марка вимагає від нас, своїх читачів, стану повної відкритости, готовности прийняти виклики віри та ще більше її поглибити. І сам процес переповідання Євангелія перетворюється на Євангеліє.

Сюжет Євангелія від Марка, що є найкоротшим із усіх канонічних Євангелій та за обсягом не більшим за сучасне коротке оповідання, є водночас і драматичним, і складним. У цьому сюжеті ми маємо можливість орієнтуватися на географічні назви. Набувши нового досвіду в спілкуванні з Іваном Христителем, Богом та сатаною в Юдейській пустелі (1:1-13), Ісус повертається до Галілеї та починає благовістити про те, що царство Боже вже настільки близько, що людські створіння тепер покликані орієнтуватися у своєму житті виключно на його настання (1:14-15). Це Його пастирське служіння суспільству (1:16-8:26) відбувається переважно в Галілеї та прилеглих до неї регіонах і включає в не тільки повчання (1:21-22,39; 2:1-2,13; 4:1-33; 6:1-2,34), але й вигнання нечистої сили (1:21-28,32-34,39; 3:11-12,22-30; 5:1-20; 9:14-29) та різноманітні зцілення (1:29-31,32-34,40-45; 2:1-12; 3:1-6,7-10; 5:21-43; 6:53-56; 7:24-30,31-37; 8:22-26; 10:46-52), а також чудо «помноження хлібів» (6:30-44; 8:1-10) та кілька інших чуд, що мають стосунок до природи (4:35-41; 6:47-52; 11:12-14,20-24). Потім Ісус рухається в бік Єрусалима (8:27-10:52) й наполегливо пояснює Своїм дванадцятьом учням, що йти до Міста, там померти насильницькою смертю від рук юдейсько-римської влади, а відтак дати Богові воскресити Себе з мертвих – це все є Божою волею щодо Нього. В Єрусалимі (11:1-16:8) Ісус продовжує дискутувати з релігійною владою та наставляти Своїх учнів стосовно того, що на Нього чекає попереду (г. 13), і там врешті-решт Його заарештовують згідно з планом, в якому задіяно первосвящеників, старійшин, книжників і одного з Його учнів. Затим Його страчують римляни (гл. 15) і нарешті воскрешає Бог, як і вірив Ісус. А вже після Він обіцяє побачитися зі Своїми учнями в Галілеї (16:1-8).

Однак у Євангелії від Марка читач може також узяти для себе за орієнтир один із тематичних елементів: наприклад, таємниче об’явлення про те, ким насправді є Ісус і яким чином Євангеліє починається саме з Нього. Отже, якщо про ідентичність Ісуса як Сина Божого читачам оголошено ще в заголовку (1:1), то для самого Ісуса це стає очевидним лише під час Його хрищення, коли розверзаються небеса і на Нього сходить Дух Божий (1:9-11). Демонічні сили дізнаються про це під час галілейського періоду діяльности Христа (1:24,34; 3:11); також ця таємниця відкривається апостолам Петрові, Якову та Іванові під час надзвичайної події, що сталася з ними перед закінченням згаданого періоду (9:2-8), та первосвященикові під час слухання справи в суді, який відбувається після арешту Ісуса в Гефсиманському саду (14:61-63). Проте лише римський центуріон першим здогадався пов’язати Боже Синівство Ісуса з Його смертю на хресті (15:39). Так само ще на ранньому етапі розвитку сюжету стає очевидною ідентифікація Ісуса як «Сина Людського» в тому, що стосується Його влади на землі (2:10,28), а згодом – як «того, хто з’явиться наприкінці віків» (8:38; 13:24-26; 14:62). Та цей титул набуває повного значення щойно у зв’язку зі стражданнями Ісуса, Його смертю й воскресенням (8:33; 9:9,12,31; 10:33,45; 14:21,41). Так само і третій важливий титул Ісуса – «Месія» – з’являється у всіх ключових точках Євангелія (1:1; 8:29; 9:41; 12:35; 13:21; 14:61) та, як і інші, цей титул остаточно підтверджується лише розп’яттям на хресті (15:32).

На тлумачення Євангелія від Марка, зрештою, могло впливати й спостереження за реакцією на Ісуса з боку різних осіб. На початку Його пастирського служіння надзвичайно позитивну реакцію людської юрби викликає вигнання Ним нечистої сили та зцілення, які Він здійснює, а ще – Його повчання (1:22,27; 2:1-2,13; 4:1; 6:34; 8:34; 10:1). Особливо помітною є позитивна реакція «митників і грішників» (2:15). Доброзичлива реакція на Ісуса досягає своєї кульмінації в демонстрації Його підтримки, коли Він наближається до Єрусалима і Його вшановують як того, «хто йде у Господнє Ім’я» (11:1-10). Юрба в ту мить іще не зображена вороже налаштованою до Ісуса, аж поки її не провокує на це вище духовенство під час слухання на суді перед Пилатом (15:6-15). З іншого боку, представники книжників і фарисеїв налаштовані щодо Ісуса вороже, відповідно, їхня поведінка хитається від протистояння Йому в дебатах із приводу їхніх ритуалів, які, ймовірно, порушують закони Тори та іноді навіть є справжнім богохульством (2:7,15-17,18-20,23-28; 3:22; 7:1-5; 8:11-12), аж до формування альянсів з іродіянами (3:6; 8:15; 12:13) та вищим духовенством і старійшинами (11:18; 12:12; 14:1) заради знищення Ісуса. Садукеї в ролі опонентів у дебатах із Ним згадані лише раз (12:18). Римлян, і в тому числі Пилата, зображено як осіб, якими маніпулює вище юдейське духовенство та старійшини, а вони при цьому не мають до Ісуса жодних особистих претензій (15:1-24).

Серед усіх реакцій на Ісуса найскладнішою виявляється реакція Його послідовників. Вони відразу ж підкоряються Його заклику слідувати за Ним (1:16-20 та 2:13-14) і приймають від Нього призначення «апостолами», щоб і далі були з Ним та «щоб послати на проповідь їх» (3:14-19). Дехто з них навіть отримує від Ісуса нові імена (3:16,17). І навіть коли вони дещо спантеличені Його поведінкою (4:41) або ж Ісус критикує їх (4:40; 8:17-21,33; 9:19,42) за те, що вони не спроможні зрозуміти Його слова (9:32; 10:32), вони і далі слідують за ним до Єрусалима. Він «учням Своїм самотою вияснював усе [ідеться про притчі. – прим. перекладача]» (4:33-34; 7:17-23; 9:28-29,33; 10:10-12,32; 13:3) і дав їм владу «вигонити демонів», таку ж, яку мав Сам (3:14-15). Але з іншого боку, апостол Петро відкрито картає Ісуса (8:32), а розбіжність у поглядах Дванадцятьох апостолів на шляху до Єрусалима відкриває шлях до зради (14:10-11; 15:43-45), зречення (14:66-72) та дезертирства (14:50). А от жінок, які теж були серед Його послідовників, зображено в позитивній манері: вони готують Ісуса до смерти (14:3-9), присутні при Його кончині (15:40-41,47), а відтак наважуються прийти до Його гробу першого дня тижня (16:1-2).

Те, наскільки для апостола Марка було важливим питання про реакцію на Ісуса, підтверджує факт включення в його твір алегоричної інтерпретації притчі про сіяча (4:3-9,13-20). І в читача невідворотно виникає запитання про його власну реакцію на Ісуса та Євангеліє, яке той утілює Собою.

Попередній запис

Розділ 28:1-20 – Воскресення Ісуса та майбутнє

Оскільки субота скінчувалася при заході сонця, одразу ж наступив перший день тижня. Тому ще на світанку дві Марії прийшли «побачити ... Читати далі

Наступний запис

Окремі характерні риси

Стиль Євангелія від Марка не є вишуканим, бо місцями пробивається розмовна грецька мова (койне – koine), як наприклад: у незавершених ... Читати далі