Час

Ми живемо у світі чотирьох вимірів, три з яких просторові, один – час. Нам важко вирішити, добре це чи погано, ми вже народжуємося у світі із заданими властивостями. Проте, своєю вічною душею ми творимо мрії і почуття, які бажають вийти за межі цих умовностей. З публікації робіт Альберта Ейнштейна на початку ХХ століття наука має можливість по-новому ставитися до часу і простору. Зокрема, Ейнштейн ввів поняття безлічі просторово-часових континуумів, інакше кажучи – паралельних світів. Його «Теорії відносності» досі є причиною розколу в науковому світі, попри те, що освоєння космічного простору стало можливим завдяки його ідеям. А дослідження космічних процесів послідовно підтверджують теорії цього ученого. Ми вже звикли до того, що космічні відстані вимірюються мірками часу – світловими роками, адже земна система виміру простору тут вже не працює. І чим більше віддалення від Землі, тим менше діють звичні нам закони.

Звідки в людині це прагнення до неможливого? Чи не від природженого знання, що усе колись буде інакше?

Одне з найзагадковіших питань життя – питання про час. Яка природа часу? Що це – зло чи благо? Чи рівномірний час насправді і хвилина завжди дорівнює хвилині або мірки часу – усереднені поняття? Конечний або нескінченний час?

Біблійна розповідь починається із слова «На початку» (Бут. 1:1). Це запуск часу. До цього не було ні початку, ні кінця. Час з’являється з початком творіння – перша точка відліку. Причому чинники відліку часу з’явилися тільки в четвертий день: «І сказав Бог: нехай будуть світила на тверді небесній для відокремлення дня від ночі, і для знамень, і часу, і днів, і років; і нехай будуть вони світильниками на тверді небесній, щоб освітлювати землю. І стало так. І створив Бог два світила великі: світило більше – для управління днем, і світило менше – для управління ніччю, і зорі; і поставив їх Бог на тверді небесній, щоб світити на землю, і управляти днем і ніччю, і відокремлювати світло від темряви. І побачив Бог, що це добре» (Бут. 1:14-18).

У п’ятий день вода родить душу живу (риб, плазунів – за біологічною класифікацією – земноводних), у шостий – земля родить душу живу – худобу, і гадів (науково-біологічно – плазунів), і звірів земних. Цього ж дня, але іншим способом Бог творить і людину (Бут. 1:20-31).

Як створення світла сталося перш, ніж було позначено джерело фізичного світла (світло, як поняття, принцип світла Бог визначив у перший день творіння – тобто були закладені поняття світла і пітьми, дня і ночі, залежність біологічних факторів майбутніх мешканців землі від світлової енергії – усі ці закономірності введені у світ задумом Творця так само, як учений здійснює свої відкриття спочатку в себе в голові, потім на папері, а вже потім шукає шляхи їх реалізації на практиці), так само і з поняттям часу – принцип послідовності закладений у творінні передусім, потім (у четвертий день) встановлюється «довгограючий» самостійний механізм, що відміряє періоди часу, і тільки потім (у день шостий) з’являються живі істоти, залежні від часу.

Вивчаючи Біблію необхідно перебудувати свою свідомість із загальноприйнятого усереднено-наукового. Зрозуміло, що астрономічно ми живемо в геліоцентричній системі, де Земля – одна з планет і грає третьоступінну (ніяку) роль у космічних процесах. Але з погляду Господа Бога, Земля є осереддям усіх Його інтересів і усі механізми всесвіту задіяні з однією метою – створити умови, придатні для життя людей.

Отже, часу підпорядкована видима частина творіння, «бо видиме – дочасне, а невидиме – вічне» (2Кор. 4:18). З Писання ми знаємо про кінець часу, «що часу вже не буде» (Одкр. 10:6). Час – це вектор, спрямований у майбутнє, від початку до кінця, і за жодних умов – у минуле. Також час – це відрізок, не пряма і не промінь – час кінцевий. Ми використовуємо вирази «відрізок часу», «час вийшов», розділяючи відрізок часу свого життя, дроблячи його. Сприятливі або сумні події свого життя ми також визначаємо, як сприятливий або тяжкий час, немов час якимсь чином бере в них участь.

Мабуть, плин часу нерівномірний. Це відчуває кожен, хто відчував хвилини щастя – тоді час летить швидко, або важкого очікування – коли час тягнеться, кожна хвилина проживається важко. Слово Боже каже, що «дні лукаві» (Еф. 5:16) – здається, що часу багато, а дивишся – нічого і не залишилося.

Про нерівномірність плину часу говорять і учені. Багато хто чув про прискорення часу – нібито в наші дні час йде швидше, ніж 200-400 і т.д. років тому. Можливо, це суб’єктивні уявлення, пов’язані з прискоренням темпу життя. А може і фізично-об’єктивна реальність, пов’язана з прискоренням обертання Землі навколо своєї вісі і руху небесних тіл взагалі. У будь-якому випадку, періоди часу – це умовність. Наприклад, місячний календар точніший і логічніший за сонячний, але ми наполегливо живемо за сонячним. Писання каже, що «у Господа один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день» (2Пет. 3:8). У нас різні міри часу, і ніколи незрозуміло, коли про яку міру говориться в Біблії. Виходячи з цього, смішно виглядають люди, які сумніваються в можливості Бога створити світ за один тиждень. Звичайно, маються на увазі не дні в нашому розумінні. Чи то це тимчасові періоди взагалі, чи то ті тисячі років, які в Бога як один день. Та хоч би і творіння в лічені дні, але не за нашим уявленням, а за надприродною могутністю Божою.

Хочете – вірте, хочете – ні (але краще так, ніж ні), а в Біблії описана ситуація, коли Бог за молитвами вождя Ізраїльського Ісуса Навина зупинив Сонце і місяць, продовживши світлий час доби: «Ісус воззвав до Господа в той день, в який віддав Господь [Бог] Аморрея в руки Ізраїля, коли побив їх у Гаваоні, і вони побиті були перед лицем синів Ізраїлевих, і сказав перед ізраїльтянами: стій, сонце, над Гаваоном, і місяць, над долиною Аїалонською! І зупинилося сонце, і місяць стояв, доки народ мстився ворогам своїм. Чи не це написано в книзі Праведного: “стояло сонце серед неба і не поспішало до заходу майже цілий день”? І не було такого дня ні раніше ні після того, в який Господь [так] слухав би голосу людського» Іс. Нав. 10:12-14.

З фактором часу пов’язана наша надія. Надія – вершина і опора нашого єства, тому що віра і любов – це вже надприродне в людській природі. У цьому і полягає благо часу – він дає надію, а з нею можливість змінюватися. Тому, апостол Павло закликає цінувати час (Еф. 5:16), щоб, за словами апостола Петра, «із страхом проводити час мандрування нашого» (див. 1Пет. 1:17).

Проте з часом проходить не лише смуток, але і радість, і в такому разі не скажеш, що час – це добре. Той світ, який задумав для нас Господь, досконаліший і прекрасніший за цей, і часу там не буде, і так буде краще.

І останнє. Чи лікує час? Сам по собі час не лікує. Біль тілесний і душевний притупляється (якщо відразу не вбиває) за законами життя живих істот і за прямою розрадою Духа Святого. Більше того, з часом посилюється голос сумління, коли ми краще пам’ятаємо вчинки свої або чужі (залежно від вектору совісті – у свій або чужий бік), ніж обставини, унаслідок яких здійснювалися ці вчинки. Формується замкнуте коло, з якого буває важче знайти вихід, ніж з реальних подій.

Що головне для нас в одкровенні про час за задумом Божим? «Роблячи добро, не будемо сумувати, бо у свій час пожнемо, якщо не ослабнемо. Отже, доки є час, будемо робити добро всім» (Гал. 6:9,10).

За матеріалами сайту http://bibliawoman.ru

Наступний запис

7 фактів про час

1) одне з найважливіших біблійних понять, пов'язане з ідеєю часу, виражене грец. словом еон, яке може означати як вічність у ... Читати далі