«І почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок. І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю. І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: Де ти?» (Бут. 3:8,9). Але не треба вважати, що Боже запитання: «Де ти?», – звернене лише до Адама, зовсім ні, воно звернене особисто до кожного з нас.
Але хіба всемогутній Господь не знає, де саме ми перебуваємо? Звісно що знає, от тільки… чи самі ми знаємо де і з ким перебуваємо, і, що головніше, де перебуватимемо вічність? Так що Господнє питання: «Де ти?», варто сприймати не як запитання, а швидше як нагадування, як Божу турботу особисто про кожного з нас.
З проявом подібної Божої турботи ми зустрічаємося в постаті батька з Христової притчі про блудного сина, яку швидше слід назвати Притчею про милосердного батька. Батька, який постійно очікував і виглядав свого непутящого сина: і коли той щойно покинув батьківський дім, і коли розтринькував отриманий спадок, і коли бідоласі довелося займатися ганебним для тодішнього юдея заняттям – пасти нечистих свиней. Нечистих не тільки в ритуальному, фігуральному значенні, але і в цілком реальному.
«Де ти, сину?», – питав батько в пустоти, марно виглядаючи заблукалого сина. А що син? А син шукав місце в цьому світі… доки не опинився на гноїщі. Але варто тут сказати кілька слів на захист блудного, але, що важливо, не в кінець заблукалого сина: опинившись на гноїщі, фактично на соціальному дні, він не змирився і не погодився на цей соціальний статус, точніше, відсутність цього статусу як такого.
Що ж сприяло синові в прийнятті цього доленосного рішення: покинути це жалюгідне місце перебування і повернутися в Отчий дім, навіть в якості наймита? Гіпотез з цього приводу може бути висунута безліч, але дозвольте запропонувати ще одну, про яку згадали на початку розмови. Син, перебуваючи на гноїщі, почув Господнє запитання «де ти?» і зрозумів, що те місце, в якому він знаходиться в даний момент, немає бути місцем його постійного перебування, що є місця значно кращі за це. «Тоді він спам’ятався» (Лк. 15:17), як би прокинувся від жахливого сну, і вирушив, попри ризик бути відкинутим, у місце, де він насправді мав перебувати, у місце, де на нього чекав люблячий отець.
«Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Багато осель у домі Мого Отця» (Ів. 14:1,2), – ці слова, які Христос звернув до учнів, не в меншій мірі стосуються всіх нас. Аби лише ми усвідомлювали, що наше земне життя є лише тимчасовим, аби пам’ятали, що є місце, де на нас чекає люблячий Небесний Отець, місце, значно краще за те, в якому ми перебуваємо нині.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Небесний статус
Ваш коментар: